... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №4
Динамічний розвиток національного законодавства України, що обумовлений розвитком та ускладненням суспільних відносин, вимагає нового осмислення, нових підходів та поглядів на існуючу конструкцію правової системи, можливо і розширення кола існуючих галузей права. 
Питанням, що стосуються проблем застосування норм антимонопольно-конкурентного права, приділяли увагу такі вчені як І.І. Дахно [1], А.І. Ігнатюк [2], Н.С. Кузнецова і Ю.Семенюк [3], В.К. Мамутов [4], А.І. Мельниченко [5], О.Л. Чернелевська [6] та ряд інших. 
Метою даного дослідження є визначення ролі та місця антимонопольно-конкурентного права в національній у правовій системі України, зокрема чи являється воно інститутом, підгалуззю, галуззю чи комплексною підгалуззю права та законодавства. Ми розглянемо теоретичний аспект, який стосується теоретико-правового визначення антимонопольно-конкурентного права
Право в цілому, як соціальна конструкція, регулює майнові та немайнові відносини в суспільстві, воно невідривно пов’язано з ними. Немає жодної галузі права, яка б не торкалася майнових чи/або немайнових відносин людини (чи особи, суб’єкта) або суспільства: людина (дитина) ще не народилася, а вже має немайнові та майнові права – право на життя, на спадщину; людини вже немає, але за нею залишаються немайнові права, зокрема авторське право. 
У суспільстві існує три групи відносин: – майнові, – управлінські, – охоронні. У регулюванні майнових відносин (предмет цивільного права), управлінських (предмет адміністративного права) та охоронних (предмет кримінального права) задіяна ціла низка інших галузей права - трудове, земельне, фінансове, екологічне. Причому, для всіх галузей права та груп суспільних відносин характерним є багатосторонній зв’язок (або взаємозв’язок). Виходить, що виключно предмет регулювання не може бути однозначною ознакою галузі права. Дійсно, для того, щоб в основу розмежування галузі права можна було покласти предмет правового регулювання, необхідно існування такої структури суспільних відносин, яка б точно співпадала з структурою галузей права. Але це неможливо, так як суспільні відносини знаходяться у постійному розвитку, вони з’являються, розширюються та рухаються вперед, зникають. 
В основу розмежування галузей покладаються також і методи правового регулювання, правовому регулюванню притаманно всього два методи - диспозитивний та імперативний. Методи правового регулювання суспільних відносин – це способи впливу на учасників відносин відповідно до цілей правового регулювання. Методи визначається та обумовлюється предметом правового регулювання. 
У кожній галузі права застосовуються вказані методи, жодна галузь немає свого особливого метода, а методи регулювання господарських відносин (їх чотири: метод владних приписів, рекомендацій, координації та автономних рішень) є похідними від диспозитивного та імперативного методів. 
У нормах кожної галузі є свій, особливий суб’єктний склад, на це теж треба і необхідно звернути увагу. Чи повинно цивільне право регулювати майнові та немайнові відносини між всіма суб’єктами (фізичними та юридичними особами), або існує об’єктивна необхідність обмеження сфери дії цивільного права, зокрема за суб’єктним складом? 
Стосовно ролі та місця антимонопольно-конкурентного законодавства в системі права України, то його можна назвати «… малою конституцією ринкової економіки, тому що визначає правила поведінки на ринку, захищає підприємців від антиконкурентних дій інших суб’єктів господарських відносин, сприяє формуванню конкуренційного середовища, у якому головною діючою особою повинен бути споживач» [2, с.138]. 
На сьогодні антимонопольно-конкурентне законодавство (або законодавство про захист економічної конкуренції) України представлене наступними основними нормативними актами: Конституція України [9], Господарський кодекс України [8]; Законами України: «Про Антимонопольний комітет України» [10], «Про захист економічної конкуренції» [11], «Про захист від недобросовісної конкуренції» [12], «Про природні монополії» [12]; Підзаконним нормативними актами: «Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції» [13]. 
Сучасне антимонопольно-конкурентне законодавство України представлена двома основними правовими інститутами: антимонопольним інститутом та інститутом захисту від недобросовісної конкуренції. Але, крім цих інститутів, існує також інститут статусу та діяльності природних монополій [13], інститут господарсько-правової відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентне законодавства [11, гл.8, ст.ст.50-55; 12, гл.5 ст.ст.20, 21, 24], інститут статусу антимонопольних органів [10], інститут порядку розгляду справ антимонопольними органами [14]. Антимонопольно-конкурентне право охоплюю набагато більше інститутів. Наявність інститутів дає підстави припустити, що дана правова конструкція не просто сукупність інститутів, а більш складна побудова, так як окремі закони та інститути охоплюють різні сфери суспільних відносин: цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних. 
Назвати її галуззю важко, так як регулювання відносин здійснюється в межах сфери господарювання (але, в окремих випадках, захоплюють і цивільно-правові відносини), суб’єктами є суб’єкти господарювання (але, в окремих випадках суб’єктами є фізичні особи - споживачі), основний нормативно-правовий масив є частиною господарського законодавства. 
До сих пір вважалося, що антимонопольно-конкурентне законодавство є органічною частиною господарського законодавства. Дійсно, норми антимонопольно-конкурентного законодавства містяться у Господарському кодекс України у Розділі I «Основні засади господарської діяльності» міститься Глава 3 «Обмеження монополізму та захист суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції» [8]. Також складовою частиною цього законодавства є норми, які безпосередньо регулюють порядок розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [14]. Але, норми заборони та відповідальності містяться у Кодексі України про адміністративні правопорушення (ст.164-3 «Недобросовісна конкуренція», 166-1 «Зловживання монопольним становищем на ринку», ст.166-2 «Неправомірні угоди між підприємцями», ст.166-3 «Дискримінація підприємців органами влади і управління», ст.166-4 «Порушення порядку подання інформації та виконання рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень» [15]; у Кримінальному кодексі України (ст.227 «Випуск або реалізація недоброякісної продукції», ст.229 «Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару» [16]. Таким чином, в антимонопольно-конкурентному законодавстві застосовуються норми різних основних галузей права. 
Крім того, важливо підкреслити, що сфера дії законів «Про захист економічної конкуренції» [11] та «Про захист від недобросовісної конкуренції» [12], поширюється не лише на суб’єктів господарювання, а і на органи управління та на фізичних осіб-споживачів: «Цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб’єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією [11, ч.1, ст.2]. Преамбула Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» «Закон визначає правові засади захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції» [12]. 
Таким чином, сферою дії цих законів охоплюються як господарські, так і цивільно-правові відносини, наявним є міжгалузевий характер антимонопольно-конкурентного регулювання
Якщо підгалузь права – це цілісне за складом та предметом регулювання утворення, яке регламентує особливу сферу відносин в межах більш ширшого комплексу відносин, врегульованих галуззю права, то комплексна підгалузь права - це відносно самостійний підрозділ системи права, що включає в себе правові норми що регулюють сферу суспільних відносин які, з одного боку, відособлені від інших за особливою ознакою, а з іншої – кожне з цих відносин має свій предмет регулювання і відносяться до певної, окремої галузі права.
Таким чином, підсумовуючи викладений матеріал, зробимо наступні висновки: 
Антимонопольно-конкурентне право України є комплексною підгалуззю права яке регулює певну, специфічну сферу суспільних відносин, які відособлені від інших, але регулюються нормами права різних галузей. 
Антимонопольно-конкурентне право України має свій предмет регулювання, а саме – комплекс відносин у сфері економічної конкуренції, а також свої методи, принципи, інститути та механізми правового регулювання цих відносин. 
Методами правового регулювання антимонопольно-конкурентного права є засоби впливу норм на відносини у сфері економічної конкуренції, методи які притаманні господарсько-правовому регулюванню – метод владних приписів, рекомендацій, координації та автономних рішень (похідні від диспозитивного та імперативного методів)
 
Список використаних джерел: 
1. Дахно І.І. Антимонопольне право. Курс лекцій / І.І. Дахно. – К.: Четверта хвиля, 1998. – 352 с.
2. Ігнатюк А.І. Формування конкурентного середовища та механізми протидії монополізму в економіці України: дис. …канд. екон. наук: 28.11.96 / А.І. Ігнатюк. – К., 1996. - 189 с.
3. Кузнецова Н. Конкурентное законодательство Украины: проблемы и перспективы / Н.С.Кузнецова, Ю. Семенюк // Юридическая практика. – 2003. – №9 (271). – 4 марта. – C.11.
4. Мамутов В.К. Роль антимонопольно-конкурентного законодательства / В.К. Мамутов // Государство и право. – 1996. – № 8. – С. 49-51.
5. Мельниченко А.И. Конкурентная политика. О некоторых вопросах практики применения конкурентного законодательства / А.И. Мельниченко // Юридическая практика. – 2001. – 25 января. – № 4 (162). – С. 1, 9-11.
6. Чернелевська О.Л. Конкурентне законодавство України: формування, зміст та розвиток: дис.. канд. юрид. наук: 12.00.04 / О.Л. Чернелевська. – К., 2006. – 254 с.
7. Цивільний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року // Офіційний текст / Міністерство юстиції України. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.
8. Господарський кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст.462. 
9. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996. – № 30. 
10. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 50. – ст.472.
11. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 7. – ст.260.
12. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.
13. Про природні монополії: Закон України від 20 квітня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 30. – Ст. 238.
14. Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. № 5 (в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29 червня 1998р. № 169-р) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amku/control/main/uk/publish/article/86597
15. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради УРСР. Додаток до № 51. – 1984. – Ст.1122.
16. Кримінальний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // Офіційний вісник України. – 2001. – № 2. – Ст.920. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція