... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №2
Комплекс реформ у регулюванні фінансових відносин характеризується змінами підходів з боку Держави щодо переходу від імперативного методу правового впливу до широкого застосування елементів диспозитивності, які дозволяють суб’єктам обирати можливий варіант поведінки. 
Особливості методології фінансового права, що відокремлює його від інших галузей права у системі українського права розглядали такі науковці як: Ю. Белошапко, Л. Воронова, О.Горбунова, М. Кучерявенко, Т. Латковська, В. Мазур, В. Мозолін, Ю. Ровинський, С. Шохін та ін. У юридичній доктрині метод правового регулювання визначають як сукупність юридичних засобів впливу, за допомогою яких забезпечується правове регулювання якісно однорідних, відособлених суспільних відносин [1, с. 63].
Фінансовому праву характерна владність як основна складова імперативного методу правового регулювання. О. Орлюк, влучно зазначає, що до кінця ХІХ століття фінансове право було складовою частиною адміністративного права, основним методом якого є метод владних приписів [4, с. 25]. Саме завдяки цьому, основною особливістю фінансово-правового регулювання є владна підпорядкованість, заборона самостійного вибору поведінки суб’єктам та високий рівень визначеності фінансово-правових норм, які вимагають точного і безумовного виконання.
Практика застосування переважно імперативного методу не виключає використання погоджень, рекомендацій, наявності права вибору в поведінці суб'єкта. І. Рукавишникова поряд з імперативним методом пропонує як метод фінансово-правового регулювання і диспозитивний метод. Зазначає, що галузь фінансового права володіє унікальним методом правового регулювання, поєднуючи в собі елементи імперативного та диспозитивного методу, з переважанням владних способів юридичного впливу [5, c. 81]. 
Як альтернативну можливість вибору варіантів поведінки в межах фінансового законодавства, доводячи, що «у фінансовому праві метод диспозитивності має умовний характер і його дія має певні особливості, зумовлені насамперед пріоритетом публічних інтересів», пропонує розглядати Ю. Крохина та Т. Латковська. Науковці наголошують, що у фінансовому праві метод диспозитивності має умовний характер і його дія має певні особливості, зумовлені насамперед пріоритетом публічних інтересів [3, c. 4].
Погоджуємося з думкою науковців, що доцільно поділяти диспозитивний метод на 2 види: 1) юридичні дозволяння диспозитивного типу (даний вид вміщується у диспозитивних нормах та найбільш розповсюджений у приватноправових відносинах, який при регулюванні фінансових відносин зустрічається досить рідко); 2) юридичні дозволяння імперативного типу [2, c. 117; 5, c. 210-211]. Є. Ровинський зазначає, що уповноважений орган, ґрунтуючись на законі та врахуванні конкретних умов, приймає в межах, що встановлені уповноваженою нормою, найбільш доцільне рішення. Саме таким нормам, які встановлюють права учасників фінансових правовідносин на здійснення певних самостійних дій, властива імперативність [2, c.117]. Тобто, фінансовому праву більш властиві юридичні дозволяння імперативного типу, наприклад, у ст. 16 Бюджетного кодексу зазначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення. 
На практиці наявні приклади диспозитивного правового регулювання, відповідно до п.100.2 ст. 100 Податкового Кодексу України з метою розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платник податків має право звернутися до контролюючого органу із відповідною заявою, тобто сама особа вирішує вступати в договірні відносини з державою чи ні. Крім того, часткова диспозитивність поведінки платника податків – може проявлятися й у можливості податкового планування. Договірні відносини виникають також щодо інституту держаної позики, оскільки юридичні і фізичні особи шляхом придбання на добровільній основі державних цінних паперів можуть виступати учасниками внутрішніх запозичень.
Ще одним проявом диспозитивності є можливість місцевої ради вільно обирати раду з якою вона хоче укласти договір про передачу коштів між місцевими бюджетами. Заборона та примус до укладання такого договору є неможливим. Отже, у Бюджетному Кодексі передбачено можливість сторін визначати розмір видатків та їх передачу між місцевими бюджетами на договірних засадах (ст. 92, 93 Бюджетного Кодексу України). 
Таким чином, на даний момент метод правового регулювання фінансових відносин має яскраво виражені риси методу публічного права – імперативного методу, тобто застосування чіткого підпорядкування та заборон але щодо окремих сфер наявне тяжіння до диспозитивності у відносинах між суб’єктами.
 
Список використаних джерел:
1. Кравчук М.В. Теорія держави і права / М.В. Кравчук – К.: Атіка, 2003. – 307 с.
2. Латковська Т.А. Основні способи правового регулювання фінансових відносин / Т.А.Латковська // Наше право. – 2011. – № 2, ч.2. – С. 117.
3. Латковська Т.А. Фінансове право у системі українського права / Т.А. Латковська // Фінансове право. – 2010. – № 1(11). – С. 4. 
4. Орлюк О.П. Фінансове право / О.П. Орлюк – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 527 с.
5. Рукавишникова І.В. Метод фінансового права / И.В. Рукавишникова [отв. ред. Н.І.Химичева]. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристь, 2006. – 285 с. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція