... Час проходить, але сказане слово залишається (Л. М. Толстой) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №4
Юридична відповідальність за неправомірні дії в сфері правових відносин при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (далі – ЗЕД) – відповідальність, яка застосовується в особливому процесуальному порядку до суб'єктів неправомірних дій в сфері зовнішньоекономічної діяльності, із застосуванням засобів державного примусу, передбачених санкцією міжнародних та національних норм права [1, с. 339]. Інститут юридичної відповідальності є невід'ємною складовою у правовій системі кожної країні, відіграє у ЗЕД значну роль.
Особливості господарської відповідальності суб'єктів господарювання за зовнішньоекономічним договором (контрактом) досліджували Д. Минюк, В. Луць, В. Марченко, Д. Шаповалов. С. Бервено, О. Беляневич.
Юридичну відповідальність застосовують з метою утвердження законності, запобігання неправомірним діям, захисту суб'єктивних прав. Додержання правових норм в сфері правових відносин при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності випливає з інтересів всіх суб'єктів цієї діяльності.
Загальні засади відповідальності суб’єктів ЗЕД визначені Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 p. № 5957XІІ (далі – Закон про ЗЕД), ст. 33 якого називає форми та види відповідальності, серед яких зазначає:
– майнову відповідальність;
– кримінальну відповідальність [3].
Майнова відповідальність настає за вчинення адміністративно-господарського або цивільно-господарського правопорушення, має, зазвичай, компенсаційний характер (адміністративні стягнення або цивільно-господарські санкції) і в ряді випадків може наступати без вини. Вона застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, непрямих збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій [1, с. 340]. А до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення ст. 225 ГК України включає: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неотриманий прибуток (утрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом [2].
Важливим є те, що всі зазначені у ст. 225 ГК України збитки, які підлягають відшкодуванню (прямі та побічні), застосовуються як майнові санкції. Тому з правової точки зору у Законі про ЗЕД правильно буде не перелічувати такі матеріальні збитки, а визначити їх одним терміном – «майнові санкції». Також порядок застосування інших майнових санкцій міститься у ст. 224 та ст. 230 ГК України, який визначає їх як господарські санкції, що є правовим засобом відповідальності у сфері господарювання [4, с. 146].
Д. Минюк стверджує, що у сфері зовнішньоекономічної діяльності укладеним зовнішньоекономічним контрактом може застосовуватися такий вид відповідальності, як цивільно-правова [5, с. 87]. Проте, вчинення суб'єктом зовнішньоекономічних відносин правопорушення у сфері господарювання тягне застосування до правопорушника заходів господарської відповідальності, передбачених нормами ГК України, іншими законами, що регулюють цей вид діяльності, та санкціями, передбаченими у зовнішньоекономічному договорі (контракті). Така відповідальність у ГК України і в теорії господарського права визначається як господарсько-правова [6, с. 780]. Також слід зазначити, що ЗЕД у ч. 23 ст. 5 Закону визначена як складова частина господарської діяльності [3].
Помилкове посилання на цивільно-правовий вид відповідальності за порушення зовнішньоекономічного контракту можна пояснити тим, що норма Закону про ЗЕД, яка містить таке посилання, існує ще з часу його прийняття, коли проект ГК України був на стадії розроблення. А санкції, які застосовувались як захід договірної відповідальності суб'єктів ЗЕД, мали місце лише в Цивільному кодексі (далі – ЦК України) України [6, с. 780]. З огляду на специфічні для ЗЕД ознаки, О. Вінник вважає, що зазначена діяльність є господарською, складовою якої є перетин митного кордону України майном та/або робочою силою, що здійснюється у спеціальному робочому режимі [7, с. 649].
Досить поширеними засобами, які передбачаються суб'єктами ЗЕД у контракті та застосовуються державними органами у примусовому порядку за порушення зовнішньоекономічного законодавства, є штрафні санкції.
Можна погодитись з О. Бабак про те, що з урахуванням ст. 238 ГК України, метою застосування штрафу має бути припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідація його наслідків. Але штраф, як захід юридичної відповідальності, за своїм змістом не може бути спрямований на припинення правопорушення у ЗЕД або ліквідацію його наслідків [4, с. 147].
Віденською конвенцією ООН 1980 року про договори міжнародної купівлі-продажу товарів в Росії і країнах, що раніше входили до складу СРСР передбачені збитки за порушення договору однією зі сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала або повинна була знати [8, ст. 74].
Якщо договір розірвано і якщо розумним чином і в розумний строк після розірвання покупець купив товар на заміну чи продавець перепродав товар, сторона, що вимагає відшкодування збитків, може стягнути різницю між договірною ціною і ціною, встановленою поза угодою, а також будь-які додаткові збитки які можуть бути стягнуті на підставі статті 74 Конвенції.
Сторона, що посилається на порушення договору, повинна вжити таких заходів, які є розумними за даних обставин для зменшення шкоди, включаючи упущену вигоду, що виникає внаслідок порушення договору. Якщо вона не вживає таких заходів, то порушила договір, може вимагати зменшення відшкодування збитків на суму, на яку вони могли бути зменшені [8, ст. 77].
Сторона не може посилатися на невиконання зобов'язання іншою стороною в тій мірі, в якій це невиконання викликане діями чи недоліками першої сторони [8, ст. 80].
Покупець, який втратив право заявити про розірвання договору або вимагати від продавця заміни товару відповідно до статті 82 , зберігає право на всі інші засоби правового захисту, передбачені договором і цією Конвенцією [8, ст. 83].
1) Якщо продавець зобов'язаний повернути вартість, він повинен також сплатити відсотки з неї, рахуючи з дати оплати вартості. 2) Покупець повинен передати продавцю весь прибуток, який покупець одержав від товару або його частини: a) якщо він зобов'язаний повернути товар повністю чи частково; б) якщо для нього неможливо повернути товар повністю чи частково або повернути товар повністю чи частково в тому ж стані, в якому він отримав його, але він проте заявив про розірвання договору або зажадав від продавця заміни товару [8, ст. 84].
Таким чином, суб’єкти господарювання у зовнішньоекономічних відносинах за порушення норм законодавства несуть майнову та кримінальну відповідальність. Оскільки здійснення ЗЕД є господарською діяльністю, то і підстави відповідальності, що визначені у ГК України також поширюються на суб’єктів. Юридична відповідальність, що передбачена Віденською конвенцією 1980 року не суперечить чинному законодавству України, але і не містить кримінальної відповідальності. До зовнішньоекономічної діяльності не повинна застосовуватися цивільно-правова відповідальність, принаймні у тому разі, якщо її здійснюють господарюючі суб’єкти.
 
Список використаних джерел:
1. Зінь Е.А. Основи зовнішньоекономічної діяльності / За редакцією д.е.н., професора Е.А.Зіня. – К.: Видавництво «Кондор». – 2009. – 432 с.
2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
3. Про зовнішньоекономічну діяльність. Закон від 16.04.1991, № 959-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
4. Бабак О. Основні види відповідальності суб’єктів господарювання у зовнішньоекономічній діяльності / О. Бабак. // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 6. – С. 84-87.
5. Минюк Д. Юридична відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні та порядок їх застосування // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 6. – С. 84-87.
6. Хозяйственное право / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулин и др.; Под ред. В.К. Мамутова. – К., 2002. – 912 с.
7. Вінник О.М. Господарське право: Навчальний посібник / О.М. Вінник. – 2-ге вид., змін, та доп. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність». – 2008. – 766 с.
8. Віденська Конвенція ООН 1980 року про договори міжнародної купівлі-продажу товарів в Росії і країнах, що раніше входили до складу СРСР // Офіційний вісник України. – від 26.04.2006. – 2006. – № 15, стор. 438, стаття 1171. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція