... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №6
Однією з особливостей нового Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI [1] (далі – Закон) є законодавче закріплення положень щодо договору про надання правової допомоги. Необхідність впровадження законодавчих новел у практику діяльності адвокатів з метою її єдності, недопущення адвокатами недоліків при укладенні договорів про надання правової допомоги, з’ясування правової природи договору про надання правової допомоги та відсутність наукових розробок в цьому напрямку зумовлюють актуальність роботи.
Науковий інтерес до договору про надання правової допомоги викликаний й іншими підходами до участі захисника у кримінальному судочинстві, викладеними у КПК України 2012 року, де вперше, на відміну від попереднього КПК України 1960 року, серед документів, що підтверджують повноваження захисника, зазначений й договір із захисником, пред’явлення та надання якого є обов’язковим (за вибором адвоката надається або договір або ордер).
Відсутність законодавчого закріплення положень щодо укладення договору про надання правової допомоги не означало, що такі договори не укладалися раніше. Однак більшість адвокатів дотримувалось позиції про те, що угода про надання правової допомоги є предметом адвокатської таємниці та не може надаватися в якості документа, що підтверджує повноваження адвоката на участь у справі, що підтримувалось й науковцями [2, с. 449].
Зовсім інша позиція була використана законодавцем як в новому Законі, так і в чинному законодавстві, де норми щодо договору про надання правової допомоги містяться у положеннях чинних процесуальних кодексів (ч. 4 ст. 42 ЦПК України, ч. 1 ст. 50 КПК України, ч. 1 ст. 58 КАС України, ч. 7 ст. 28 ГПК України), і хоча в них зазначається про «договір», фактично йдеться про договір про надання правової допомоги, який є одним з документів, що посвідчують повноваження адвоката, та, відповідно, має надаватися суду для допуску адвоката до участі у справі.
Слід відмітити поступове нормативне закріплення договору про надання правової допомоги, про який згадувалось у Законі України «Про адвокатуру» 19.12.1992 року [3], а поняття угоди про надання правової допомоги, хоча й не досконале, містилось у ч.3 ст.4 «Правил адвокатської етики», схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року [4], за якою угода про надання правової допомоги є договором (контрактом), згідно з яким одна сторона – адвокат, що практикує індивідуально, або адвокатське об’єднання – приймає на себе доручення іншої сторони – клієнта (або його представника) – про надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сторона – клієнт (або його представник) – зобов’язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також у випадку необхідності – фактичні витрати, пов’язані з виконанням угоди.
Зміст нового Закону дозволяє дійти висновку про те, що в Законі не лише закріплено поняття договору про надання правової допомоги, але й значно розширено його зміст та коло суб’єктів, які можуть його укладати.
Так, у ст.1 Закону наводиться таке визначення договору про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Предмет договору про надання правової допомоги складається з 3 елементів:
1) захист, як вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
2) представництво, як вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов’язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов’язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
3) інші види правової допомоги, тобто види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення [1].
Що ж стосується форми, то договір відповідно до ст. 27 Закону має укладатися у простій письмовій формі, як виняток з обов’язкового додержання письмової форми є:
1) надання усних і письмових консультацій, роз’яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);
2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим – з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об’єктивні перешкоди – у найближчий можливий строк.
Така редакція статті викликає зауваження, оскільки, виходячи з її змісту, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, можливе лише у випадку підписання договору про надання правової допомоги. Вважаю, що положення цієї статті будуть створювати додаткові формальні складнощі і незручності при наданні правової допомоги. Якими критеріями керувався законодавець коли надання усних і письмових консультацій та роз’яснень дозволив здійснювати без обов’язкового укладення письмово договору, а складення позовної заяви чи будь-кого іншого процесуального документа – з обов’язковим підписанням договору?
Не можна заперечувати необхідність і доцільність обов’язковості дотримання письмової форми, коли мова йде про здійснення адвокатом захисту чи представництва, але на нашу думку, всі інші види правової допомоги не слід ускладнювати, а навпаки, необхідно розширити перелік дозволених випадків недотримання письмової форми договору.
Договір про надання правової допомоги є двостороннім, сторонами з одного боку є адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання, з іншого боку клієнт, тобто фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність. Слід зауважити, що до прийняття нового закону, клієнтом вважалася особа, права і свободи якої адвокат захищає або чиї законні інтереси він представляє. Отже, перелік суб’єктів значно розширився, що безспірно слід вважати позитивним.
У Законі вперше дається вичерпний перелік підстав для відмови в укладенні договору про надання правової допомоги: 1) адвокат надає правову допомогу іншій особі, інтереси якої можуть суперечити інтересам особи, яка звернулася щодо укладення договору про надання правової допомоги; 2) доручення на виконання дій виходять за межі професійних прав і обов’язків адвоката; 3) результат, досягнення якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких він наполягає, є протиправними, суперечать моральним засадам суспільства, присязі адвоката України, правилам адвокатської етики; 4) адвокат брав участь у відповідному провадженні, і це є підставою для його відводу згідно з процесуальним законом; 5) виконання договору про надання правової допомоги може призвести до розголошення адвокатської таємниці; 6) адвокат є членом сім’ї або близьким родичем посадової особи, яка брала або бере участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справи про адміністративне правопорушення, щодо яких до адвоката звертаються з пропозицією укладення договору про надання правової допомоги; 7) виконання договору може суперечити інтересам адвоката, членів його сім’ї або близьких родичів, адвокатського бюро або адвокатського об’єднання, засновником (учасником) якого він є, професійним обов’язкам адвоката, а також у разі наявності інших обставин, що можуть призвести до конфлікту інтересів. 
Також у Законі вперше врегульовано питання щодо чинників, які беруться до уваги при встановленні розміру гонорару. До них, зокрема, відносяться складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час [5, с. 37-38].
Водночас з аналізу положень Закону щодо договору про надання правової допомоги вбачається відсутність регламентації змісту самого договору, до якого необхідно застосовувати загальні положенння цивільно-правових договорів про надання послуг. В Законі необхідно прописати перелік істотних обов’язкових умов договору, до яких слід віднести: сторони, предмет договору, права і обов’язки сторін, термін виконання умов договору, розмір гонорару, відповідальність сторін. 
На підставі викладеного, можна дійти висновку про те, що не зважаючи на значний крок законодавця, не всі питання щодо договору про надання правової допомоги були вирішені, а тому його правове регулюваня потребує подальшого вдосконалення, що дозволить забезпечити баланс інтересів як адвокатів, так і їх клієнтів.
 
Список використаних джерел:
1. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI // Відомості Верховної Ради. – 2013, № 27. – ст.282.
2. Борзих Н.В. Адвокат як суб’єкт захисту та його повноваження / Н.В. Борзих // Вісник Донецького університету. Серія В економіка і право: Науковий журнал. – 2007. – № 2. – С. 445-455.
3. Про адвокатуру: Закон України від 19.12.1992р. № 2887-ХII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – ст. 63.
4. Правила адвокатської етики схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року // Українська Інвестиційна Газета. – 2007. – № 8.
5. Теньков С. Адвокати отримали новий закон: що змінюється? / С. Теньков // Юридичний вісник України. - №35. – 2012. – С. 36-39. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція