... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №4
Державні господарські об'єднання вже протягом тривалого часу є “ключовими” суб'єктами господарських відносин в нашій державі. Ще за часів СРСР, до складу якого входила Україна, концентрація виробництва була визнана прогресивною тенденцією промисловості [1, с. 260].
У тому або іншому вигляді державні корпорації існують в США, Великобританії, Канаді, Італії, Фінляндії, Норвегії, Китаї, Індії, Південній Кореї. Дуже часто державні корпорації є некомерційними, оскільки створюються для реалізації певної мети державної політики там, де ринкові інститути не працюють, де треба дати поштовх інноваційному розвитку. Адже інноваційний бізнес – завжди заняття ризикове [2]. 
Чи є отримання прибутку однією з основних цілей державних господарських об'єднань України? З'ясування цього питання має не лише науково-теоретичне, але й практичне значення, бо саме від обраного виду діяльності залежить порядок їх легалізації, особливості оподаткування тощо. Більше того, в юридичній літературі існує точка зору щодо можливості участі фізичних осіб-підприємців у господарських об'єднаннях, метою діяльності яких є отримання прибутку. Звернемося до норм Господарського кодексу України (далі – ГК України) для з'ясування досліджуваного питання. 
Частина 2 ст. 3 ГК України класифікує господарську діяльність на комерційну та некомерційну. Критерієм такої класифікації є тільки одна підстава, якою є мета діяльності –  одержання прибутку. Законодавство Російської Федерації, на відміну від законодавства України, характеризує некомерційні організації двома ознаками: по-перше, вони не мають основною метою отримання прибутку, по-друге, не розподіляють прибуток між учасниками [3, с.109]. Чи є виправданою така сукупність підстав для класифікації суб'єктів господарювання? Вважаємо, що ні. З цього приводу є слушною думка Серової О.А., яка вказує: “У відповідності з правилами формальної логіки розділення має проводитися тільки за однією підставою. У противному випадку відбудеться перехрещення об'ємів понять, які виражають окремі елементи розділення” [3, с. 110].
Згідно ст. 118 Господарського кодексу України об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Отже, отримання прибутку як мета створення господарського об'єднання в ГК України не зазначена. При цьому основні цілі діяльності економічного і соціального характеру господарських об'єднань нормативно не визначені. В кожному конкретному випадку слід розуміти суспільно корисну діяльність в різних сферах господарювання: отримання додаткового палива для теплових електростанцій (державний концерн “Укрвуглевторзбагачення”), виробництво ядерного палива (державний концерн “Ядерне паливо”), підвищення ефективності функціонування та рівня інтеграції авіабудівного комплексу (Державний авіабудівний концерн “Антонов”). 
Для порівняння понять звернемося до законодавства Російської Федерації. Згідно Федерального закону РФ “Про некомерційні організації” від 12.01.1996 №7-ФЗ державною корпорацією визнається некомерційна організація, що не має членства, встановлена Російською Федерацією на основі майнового внеску і створена для здійснення соціальних, управлінських або інших суспільно корисних функцій [4, ст.7.1]. Як зазначає Єршова В.І., маючи статус некомерційної організації, державна корпорація не ставить перед собою мети отримання прибутку. Отже, мета створення державних господарських об'єднань в Україні та державних корпорацій в Росії співпадають [5, с. 37].
Проводячи паралель між державними корпораціями Росії та США, Урманчев Е.М. зазначає, що в США більше різновидів державних корпорацій. Так, якщо за кордоном державні корпорації можуть бути як неприбуткові (a not-for-profit corporation) з правом на отримання прибутку, так і прибуткові (for-profit businesse), то в Росії державними корпораціями можуть називатися тільки неприбуткові некомерційні організації [6].
Необхідно зауважити, що питання про співвідношення понять “мети створення” та “мети діяльності” стосовно некомерційних організацій є спірним: перші автори розглядають їх в якості тотожних, другі бачать між ними принципову різницю. По всій видимості, цілі створення некомерційних організацій та цілі їх діяльності мають розглядатися в якості різних правових категорій, хоча не можна заперечувати наявність між ними тісного взаємозв'язку і взаємозалежності [3, с. 110].
Так, наприклад, метою створення Державного авіабудівного концерну “Антонов” є підвищення ефективності функціонування та рівня інтеграції авіабудівного комплексу. У відповідності з метою його створення він має провадити діяльність із залучення інвесторів, зокрема іноземних, розробляти інвестиційні проекти, брати участь у залученні коштів з міжнародних фінансових ринків [7]. Отже, отримання прибутку може мати місце в діяльності державних господарських об'єднання, але лише для досягнення мети, визначеної в установчих документах.
Вважаємо, що саме у зв'язку з підміненням правових категорій “мета створення” та “мета діяльності” існує плутанина із питанням прибутковості господарських об'єднань. Так, наприклад, Джуринський В. зазначає, що доцільним є встановлення в ГК України права громадян-підприємців об'єднуватися в господарські об'єднання як з іншими громадянами-підприємцями, так і з підприємствами. У такому разі залежно від суб'єктного складу можуть бути утворені такі господарські об'єднання як а) об'єднання підприємств; б) об'єднання фізичних осіб-підприємців (громадян-підприємців); в) змішані об'єднання, до складу яких входять підприємства і фізичні особи-підприємці [8, с. 31].
Вважаємо,що подібна позиція є доволі спірною, тим більше, якщо це стосується державних господарських об'єднань. У даному випадку є пряма вказівка на отримання прибутку, оскільки це є головною метою підприємництва, про що зазначено в ст.42 ГК України. Метою ж створення господарських об'єднань є вирішення економічних та соціальних завдань, і лише факультативною (не обов'язковою) метою діяльності — отримання прибутку. 
На обґрунтування вказаної позиції Кістинюк Т. зазначає також і іншу підставу, згідно якої фізичні особи-підприємці не можуть бути учасниками господарського об'єднання. Вона вказує, що слід відрізняти такі поняття як “об'єднання підприємств” та “об'єднання капіталів”. Це два різних поняття, якщо в першому випадку йде мова про створення юридичної особи, то в другому випадку створення юридичної особи не відбувається. Одним із видів об'єднання капіталів є, наприклад, холдингова компанія. Саме у формі останньої і існує більшість монополістів у приватному секторі економіки [9, с. 21].
Більш того, до складу державних господарських об'єднань можуть входити підприємства, які не можуть бути рентабельними у зв'язку з характером та умовами потреб, що ним задовольняються. Мова йде про казенні підприємства. Прикладом може слугувати державна корпорація “Укрвибухпром”, до складу якої входять, зокрема, Донецький казенний завод хімічних виробів, Рубіжанський казенний хімічний завод “Зоря”, Шосткінський казенний завод “Імпульс”, Шосткінський казенний завод “Зірка”, Хімічне казенне об'єднання ім. Г.І.Петровського, м.Петровське [8, с. 30].
Вищевикладене дає підстави для таких висновків.
Державні господарські об'єднання є суб'єктами із спеціальною правосуб'єктністю, це пов'язано із виконанням ними тільки тієї мети, яка чітко прописана в рішенні про їх створення. Метою створення державних господарських об'єднань є вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Їх діяльність здійснюється без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність), хоча така і може мати місце за результатами діяльності (факультативна мета). Це означає не відсутність доходів державного господарського об'єднання, а особливий порядок використання прибутку, який спрямовується для досягнення поставленої перед ним мети. Вищезазначені міркування є важливими при дослідженні господарської правосуб'єктності державних господарських об'єднань. 
 
Список використаних джерел:
1. Хозяйственное право / под ред. В.В. Лаптева. – [2-е из—д.]. — М.: Юрид.лит., 1970. – 510 с.
2. Государственные корпорации в России [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://tfh.cyberpunk.su/2010/03/publiccorporation/ 
3. Мельникова Н.А. Основания разграничения юридических лиц на коммерческие и некоммерческие организации / Н.А. Мельникова // Вестник Самарской гуманитарной академии. – 2012. –№2. – С. 109-113.
4. О некоммерческих организациях: Федеральный Закон от 12.01.1996 г. №7-ФЗ (в ред. от 01.09.2013 г.) // СЗ РФ. 1996. №3. Ст. 145.
5. Ершова И.В. Проблемы правового статуса государственных корпораций И.В. Ершова // Государство и право. – 2001. – №6. – С. 35-41.
6. Урманчев Э.М. Перспективы развития государственных энергетических корпораций в России и за рубежом: автореф. дис. на получение науч. канд.эк. наук.: спец. 08.00.14 «Мировая экономика» / Э.М. Урманчев. – М., 2008. – 28с.
7. Статут державного авіабудівного концерну «Антонов»: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 р. №1014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Офіційний веб-портал Верховної Ради України. 
8. Джуринський В.О. Правове становище господарських об’єднань в Україні / В.О.Джуринський. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – 224 с. 
9. Даценко І. Правове регулювання діяльності господарських об’єднань / І. Даценко // Юридична газета. – 2010. – № 29-30. – С. 21. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція