... Коментарі вільні, але факти священні (Ч. Скотт) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №2
Захист прав людини і громадянина є одним пріоритетних завдань держави та її інституцій, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, – ці положення відображені в Основному законі держави в Україні. Реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні, крім інших засобів правового захисту, покликаний сприяти Інститут Уповноваженого з прав людини (омбудсмана). Актуальність дослідження інституту омбудсмана полягає в тому, що його становлення відбувається в умовах пошуку оптимальної моделі вітчизняної схеми омбудсмана. Зазначена обставина зумовлює потребу порівняльно-правового вивчення світового досвіду функціонування цього інституту.
Омбудсман, – це вища посадова особа, яку призначає, як правило, парламент, уповноважена Конституцією чи окремим законом здійснювати контроль за дотриманням прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, іноді органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами [1, с. 51].
Відповідно до ст. 101 Конституції України та Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Ст.55 Конституції України проголошується право кожного звертатися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за захистом своїх прав. 
Інститут омбудсмана займає чільне місце у структурі державного механізму захисту прав людини і громадянина в України та зарубіжних країн. Авторитет даного інституту пояснюється багатьма демократичними рисами, які характеризують його статус та забезпечують ефективність його діяльності. Важливість інституту омбудсмана підтверджує той факт, що він встановлений і закріплений на наддержавному рівні – Європейським Союзом. У 1993 році Маастрихтським договором був заснований інститут європейського медіатора, який був введений у дію у вересні 1995 році [2, с. 66]. 
Інститут Уповноваженого з прав людини сформувався у межах європейської правової традиції та існує зараз у багатьох країнах світу. Світовій практиці відомі декілька моделей інституту Уповноваженого з прав людини (омбудсмана), які розрізняються перш за все: місцем яке займає правозахисник у державно-правовій системі; способом призначення; підзвітністю тій чи іншій гілці влади; об’ємом повноважень та інше. У більшості країн світу, у яких діє інститут омбудсмана, кандидат на посаду омбудсмана призначається парламентом або однією з його палат. Виключення становлять Румунія, Франція, Великобританія, Нова Зеландія, деякі країни Африки. У Великобританії парламентський уповноважений призначається королевою, а у Франції Посередник призначається Радою міністрів згідно з законом про заснування посади Посередника 1973 року на 6 років [4, с. 11- 55]. 
Європейський омбудсман обирається парламентом на 5 років і покликаний розглядати скарги з приводу випадків поганого адміністрування в роботі установ та організацій Європейського співтовариства, за виключенням Європейського Суду. Подібні функції до Європейського омбудсмана виконує Верховний Комісар з прав людини існує в Організації Об’єднаних Націй [2, с. 67]
У державах з федеративною формою устрою омбудсман може призначатися і на рівні окремих суб’єктів федерації. Наприклад, у Канаді є омбудсмани як на федеральному так і на провінційному рівні, в Австралії – на загальнофедеральному рівні й на рівні штатів. У ФРН Уповноважений Бундестага по обороні входить у систему загальнофедеральних органів, у землях військовихомбудсманів немає, але в окремих землях (Північний Рейн – Вестфалія, Гессен, Баден-Вюртемберг) є омбудсмани, які розглядають скарги на органи і посадових осіб цивільної адміністрації. В Австрії колегія народного правовогозахисту є загально-федеральною, але припускається створення аналогічних органів у землях. В окремих країнах існують навіть омбудсмани окремих міст. В Швейцарії у місті Цюріх призначається Уповноважений міста, в Ізраїлі є омбудсмани міст Ієрусалім, Хайфи, Тель-Авива, в Нідерландах – омбудсман міста Амстердам [5, с.75].
Зазвичай омбудсман призначається на визначений строк. Законодавством Данії, Швеції, Фінляндії, Португалії, Польщі, Югославії визначено строк 4 років, в Іспанії, ФРН, Росії – 5 років, в Австрії, Голландії, Франції – 6 років, в Хорватії – 8 років. У Великобританії термін перебування омбудсмана є не обмежений за часом, натомість діють вікові обмеження — особа складає свої повноваження у віці 65 років. Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні [9]. 
У багатьох країнах світу, зокрема Росії, Канаді, Швеції, Німеччині, Ізраїлі, Австралії та інших країнах, діють спеціалізовані омбудсмани. Спеціалізація омбудсманів допомагає зменшити навантаження на кожного з них та підвищити ефективність їх роботи. Майже у всіх країнах омбудсман, який не виконує свої повноваження може бути достроково усунений з посади.
При призначенні омбудсманів в окремих країнах, зокрема, у Польщі, Швеції, Фінляндії, перевага надається юристам, в інших країнах – особам, які мають досвід роботи у державному апараті (у Великобританії, США), або особам, які мають знання в галузі прав і свобод людини та мають досвід їх захисту, незалежно від освіти [6]. 
До завдань омбудсманів у різних країнах належать не лише формальний контроль за дотриманням законності, а й право втручання у діяльність державних органів або посадових осіб, якщо мало місце порушення прав та інтересів особи. Омбудсмани володіють широкими правами щодо доступу до інформації у всіх органах влади. Проте, у деяких країнах діє так званий «парламентський фільтр» – омбудсман отримує скарги та звернення громадян від депутатів парламенту. 
В Україні Уповноважений Верховної Ради з прав людини здійснює свою діяльність безпосередньо на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників, за зверненнями народних депутатів України або за власною ініціативою. Омбудсман в Україні запобігає порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяє їх поновленню, сприяє приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі, запобігає будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод, сприяє правовій інформованості населення та захисту конфіденційної інформації про особу [9].
Більшість омбудсманів у світі не мають права скасувати рішення державного органу, установи або посадової особи. Натомість вони можуть направити своє рішення до органу, який порушив права особи, з вимогою відмінити його; або звернутися до вищого державного органу, щоб він відмінив рішення підвідомчого органу тощо. І хоча акти омбудсманів не мають обов’язкової сили, а носять скоріше рекомендаційних характер, вони все одно є дієвими механізмами захисту прав і свобод особи, оскільки не можуть залишитись поза увагою державних органів та громадськості. Механізм правового захисту особи в Україні законодавчо закріплює право омбудсмана на офіційне звернення до органів державної влади органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина [9]. 
Отже, функціонування інституту омбудсмана є важливим елементом системи правового захисту прав і свобод особи, що забезпечує рівність та справедливість у суспільстві, відновлює порушені права особи. Як політико-правовий інститут Уповноважений з прав людини є необхідною формою розвитку та зміцнення державності й демократії, оскільки слугує медіатором у відносинах між особою й державними органами, захищає права й свободи громадян від їх порушень з боку владних структур. Таким чином, можна стверджувати що в Україні діє модель сильного омбудсмана, який наділений значними повноваженнями для реалізації свої завдань. Водночас, для більш ефективної роботи цього органу, на наш погляд, було б доречно перейняти досвід інших країн світу і запровадити модель спеціалізованих омбудсманів, поряд із загальнонаціональним, наприклад, військовий омбудсман, омбудсман із захисту прав неповнолітніх, омбудсман із захисту прав людей похилого віку, омбудсман з нагляду за виправними установами тощо. В Україні вже починає застосовуватись деякий досвід інших держав у цій сфері, зокрема, у громадян України є можливість звернутись до представників Уповноваженого з прав людини з окремих питань, але їх конституційно-правовий статус ще не є остаточно визначеним, оскільки не має профільного закону, який визначав би їх компетенцію. 
 
Список використаних джерел:
1. Барчук В.Б. Діяльність уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у сфері забезпечення національної безпеки України: [монографія] / В.Б. Барчук. – К.: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2009. – 153 с.
2. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: учебник / А.С.Автономов. – М.: Проспект, 2005. – 547 с
3. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учеб. в 4-х т. Т. 1. Отв. ред. Б.А. Страшун. – М., 1995. – 556 с.
4. Конституции зарубежных государств / Сост. В.В. Маклаков. – Москва: БЕК, 1999. – 584с.
5. Хаманева Н.Ю. Уполномоченный по правам человека - Защитник прав граждан / Н.Ю.Хаманева. – Институт государства и права РАН. – М.,1998. – 80 с. 
6. Тхаркахо М.М. Особенности формирования института омбудсмена в зарубежных странах / М.М. Тхаркахо // Вестник Адыгейского государственного университета. Серия 1: Регионоведение: философия, история, социология, юриспруденция, политология, культурология. –2008. – №2. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.cyberleninka.ru
7. Офіційний сайт Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ombudsman.gov.ua
8. Пономарьова О.П. Інститут спеціалізованого омбудсмана / О.П. Пономарьова // Право і Безпека Науковий журнал №3 (40). – 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.archive.nbuv.gov.ua
9. Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України// Відомості Верховної Ради України. –1998. – № 20. – ст.99. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція