... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №5
В основі будь-якої діяльності знаходяться основоположні засади (принципи), які концентровано відбивають всі напрямки її практичної реалізації. А.Х.Степанюк обґрунтовано переконує, що під такими принципами у кримінально-виконавчому праві слід розуміти об’єктивно зумовлені процесом виконання покарання вихідні положення, що характеризують і пронизують діяльність по виконанню покарань [1, с. 78]. Одним з основних принципів кримінально-виконавчого права є принцип справедливості.
Принцип справедливості, полягає у відповідності діяння винагороді або покаранню. Цей принцип має безпосереднє відношення до процесу застосування заохочень і стягнень та базується на принципі законності. Як резонно у зв’язку з цим відзначає Н.М. Кропачов, справедливість – це змістовний принцип (принцип діяльності), оскільки визначає сам зміст кримінально-правових вимог, а законність – це формальний принцип (принцип організації діяльності) [2, с.364]. Розділяючи цю думку, В.В. Мальцев також звертає увагу на те, що саме принцип законності є необхідною правовою передумовою (оболонкою, формою) справедливості, рівності, гуманізму [3, с.101]. А.Н. Бабенко вважає, що справедливість є тим принципом, де мораль і право найтісніше взаємодіють і виражають свій ціннісний зміст [4, с.9]. Одночасно юридичною та етичною категорією справедливість визначав А.С. Кобліков [5, с.26]. Схожої позиції про те, що справедливість є етико-юридичних феноменом, дотримується С.М. Сабанін [6, с. 5]. Т.В. Радько використовує у зв’язку з цим термін «морально-правовий характер» [7, с. 376]. А.Л. В’язов зазначає, що такий підхід дозволяє діалектично розглядати категорію справедливості, подолати односторонній погляд на неї, або як про моральне, або як про правове явище [8, с. 10]. 
Як загальноправовий принцип справедливості означає, що право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення. Принцип справедливості містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Він означає , що право виступає як міра справедливості, як морально-правова домірність вкладеного та отриманого в усіх сферах життєдіяльності людини та їхнього правового забезпечення. Даний принцип містить у собі вимогу відповідності між практичною роллю різних індивідів (соціальних груп) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між їхніми правами та обов'язками, злочином і покаранням, заслугами людей та їхнім суспільним визнанням. Принцип справедливості є важливим при вирішенні конкретних юридичних справ (приміром, при визначенні міри кримінального покарання). Він конкретизується у принципі рівності [9, с. 98]. Звідси справедливість при застосуванні заохочень і стягнень повинна знайти своє відбиття як у законодавчому визначенні переліку заходів заохочень і стягнень з урахуванням категорії засуджених, до яких вони застосовуються (це відповідає висловленій нами раніше пропозиції встановлення різних видів заохочень і стягнень залежно від виду колонії, де відбувають покарання засуджені), а також у відповідності обраних заходів акту поведінки засудженого. 
За проведеним нами опитуванням персоналу установ виконання покарань найбільш справедливими заходами стягнення визнані: поміщення в ДІЗО (38%) респондентів; переведення в ПТК (26%). В ході опитування окремих респондентів нами завдалося питання – чому ці заходи визнані найбільш справедливими? Отримані відповіді зводились до наступного: оскільки засуджені є злочинцями, то цілком справедливим є застосування до них саме найсуворіших заходів виховного впливу. На відміну від працівників установи, засуджені вважають найбільш справедливим каральний захід у виді попередження або догани (60%), пояснюючи, що з огляду на викривлену процедуру накладання стягнень, інші каральні міри дуже часто не відповідають реальним обставинам справи. Що ж до заходів заохочення – то персонал вважає найбільш справедливим такий захід морального впливу, як подяка (74%), обґрунтовуючи це тим, що засуджені «злодії» не заслуговують на інші (матеріальні) заохочення, оскільки «суспільство і так витрачає на них забагато коштів». Самі ж засуджені у 58% справедливим вважають саме заходи матеріального стимулювання, такі, що пов’язані з отриманням кожним з них особистої користі. Таким чином, дослідження доводить прямо зворотні оцінки справедливості норм, які передбачають ті або інші види заохочень і стягнень зі сторони суб’єктів виконання та суб’єктів відбування покарання у виді позбавлення волі. 
Разом із тим, названі результати є цілком очікуваними. Загальновідомо, що справедливість складається не тільки із нормативного, але й ціннісного компонентів. Дослідження, проведене нами в місцях позбавлення волі, дозволило побачити, що справедливості властиві не тільки об’єктивні характеристики, бо вона містить у собі ще й суб’єктивний (ціннісний) аспект, який знаходить свій прояв в уявленнях засуджених про справедливість накладених стягнень та оголошених заохочень : 86% опитаних засуджених зазначили, що стягнення і заохочення застосовуються не завжди справедливо, оскільки залежать не від реальної поведінки особи, а від її вміння налагодити стосунки з представниками адміністрації. Обмеження або позитивні відчуття, яких зазнають засуджені при застосування названих заходів, так чи інакше сприяють формуванню у їх середовищі індивідуальних та групових інтересів, які відображають певні сподівання, надії, наміри та соціальні прагнення. Разом із тим, як зазначив В.В. Похмєлкін, істинна справедливість базується не на особистому й навіть не на груповому інтересі, а на оптимальному співвідношенні суспільних, групових та особистих інтересів [10, с. 12]. Таким чином, критеріями справедливості в установах виконання покарань постають формальні та неформальні соціальні норми, сполучення яких дозволяє вибрати певний масштаб для оцінки заходів заохочень і стягнень із точки зору засуджених із претензіями на справедливість названих мір, оцінки їх поведінки з боку держави в особі персоналу установи виконання покарань. Формальні та неформальні критерії справедливості здатні фактично впливати на зміни у поведінці засуджених, корегувати ефективність досягнення очікуваних результатів від застосування заохочень і стягнень. 
Запровадження обов’язковості при накладенні як заохочень і стягнень з одночасним встановленням як чітких критеріїв їх застосування, так і участі засудженого в процедурі обрання виду впливу дозволить забезпечити реалізацію принципу справедливості в процесі виконання покарання у виді позбавлення волі. На нашу думку, для забезпечення дотримання принципу справедливості при накладанні на засуджених стягнень та застосуванні заохочень шляхом врахування суб’єктивного (ціннісного) аспекту потрібно передбачити в законодавстві можливість засудженого висловлювати думку стосовно доцільності обрання відповідного виду заохочення і стягнення. На доцільність запровадження подібної процедури вказали 35% працівників колонії та 64% засуджених, пояснюючи це тим, що таким чином можна бути визначити значимість відповідної винагороди або покарання для конкретної особи, а це, у свою чергу, надасть заохоченням і стягненням стимулюючого характеру та здатності реально коригувати поведінку засуджених. За такого підходу підвищиться й виховний вплив названих заходів.
Підводячи підсумок, відмітимо, що принцип справедливості є одним із основних ефективних чинників, який регулює покарання у виді позбавлення волі. Він проявляє себе у разі, якщо є прогалини закону, а також під час порушення закону як з боку адміністрації установи, так і з боку засуджених.
 
Список використаних джерел:
1. Степанюк А.Ф. Роль принципов уголовно-исполнительного права в формировании законодательства [Текст] / А.Ф. Степанюк // Весы Фемиды. – 2000. – № 3 (5). – 126 с.
2. Уголовное право на современном этапе: Проблемы преступления и наказания / Н.А.Беляев, В.К. Глистин, В.В. Орехов и др. / Под ред. Н.А. Беляева, В.И. Глистина, В.В.Орехов. – СПб.: Изд-во СПб. ун-та, 1992. – 608 с.
3. Мальцев В.В. Принципы уголовного законодательства и общественно опасное поведение / В.В. Мальцев // Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 98-102.
4. Бабенко А.Н. Правовые ценности (вопросы теории) / А.Н. Бабенко. – М.: Академия управления МВД России, 2001. – 184 с.
5. Кобликов А.С. Юридическая этика: учебник для вузов / А.С. Кобликов. – 3-е изд., измен. – М.: НОРМА, 2005. – 176 с.
6. Сабанин С.Н. Реализация принципа справедливолсти в институте освобождения от уголовного наказания: дисс…докт.юрид.наук / С.Н. Сабанин. – 12.00.08. – Уральск. государственный юрид. академия Екатеринбург, 1993. – 262 с.
7. Радько Т.Н. Теория государства и права: учебн.для вузов / Т.Н. Радько. – М.: ЮНИТИ-ДАНА : Закон и право, 2004. – 576с.
8. Вязов А.Л. Принцип справедливости в современном российском праве и правоприменении (Теоретико-правовое исследование): дисс…канд.юрид.наук. спец.: 12.00.01 / А.Л. Вязов. – М.: Академия управления МВД России, 2001. – 155 c.
9. Лейст О.Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права / О.Э. Лейст; под редакцией В.А. Томсинова. – М.: “Зерцало”, 2008. – 246 с.
10. Похмелкин В.В. Социальная справедливость и уголовная ответственность / В.В.Похмелкин. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1990. – 176 с. 
 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція