... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №6
Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, є конституційною функцією прокуратури України (п. 2 ч. 1 ст. 121 Конституції України). Правильне визначення юридичної суті даної функції прокуратури має значення для чіткого окреслення мети та завдань, які покладаються на прокуратуру при здійсненні цієї функції. У доктрині існують дві основні точки зору щодо цієї проблеми – поняття представництва прокурором окреслюється через призму «концепції дій» або «концепції правовідносин».
Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Сутність концепції дій полягає у розумінні представництва прокурором саме як його діяльність, пов’язана із підготовкою і направленням в суд заяв та інших матеріалів, його участь у судовому розгляді цивільних, господарських справ, а також справ про адміністративні правопорушення з метою захисту прав та інтересів громадян і держави, його діяльність з прийняття інших заходів з відновлення порушених прав та інтересів [1, с. 109]. Як процесуальну діяльність прокурора, спрямовану на захист суб’єктивних прав і тих, що охороняються законом. інтересів шляхом порушення в передбачених законом випадках судової діяльності, підтримання в суді позовної вимоги (заяви) з метою встановлення істини у справі, участь при перегляді судових рішень у різних провадженнях і в процесі виконання судових рішень, прокурорське представництво розуміють М.В. Руденко та В.А. Главковський [2, с. 61].
Сутність іншого підходу – концепції правовідносин, полягає у розумінні представництва як правовідносин, в силу яких прокурор (представник) виступає в суді від імені держави або громадянина (представлених) по захисту порушених прав, свобод та інтересів [1, с. 109]. Прибічники концепції правовідносин визначають представництво як правовідносини, в силу яких дії однієї сторони – представника, зроблені нею в межах наданих повноважень від імені та в інтересах іншої особи, чиї інтереси представляються, і тягнуть безпосередньо для останньої виконання, зміну або припинення її прав та обов’язків.
І. Марочкін зазначає, що підхід до визначення представництва через «концепцію правовідносин» найбільш повно розкриває суть представництва. Представництво – це правовідносини, які виникають між прокурором та громадянином з приводу вчинення певних процесуальних дій у суді [3, с. 16].
Погоджуючись із розумінням прокурорського представництва саме у контексті концепції правовідносин, вбачається за необхідне навести певні додаткові аргументи.
На наш погляд характеристика сутності прокурорського представництва з урахуванням положень тієї чи іншої концепції має відбуватися з точки зору повноти відображення тих зв’язків, відносин, які виникають між прокурором та особою, яку представляють. Не викликає заперечень теза про те, що між особою, яку представляють та прокурором виникає певний зв'язок, обумовлений юридичними фактами, що виступають у якості підстав представництва (фізичний стан, похилий вік особи, яку представляють тощо).
Прихильники концепції дій розглядають представництво як діяльність прокурора у суді в результаті якої здійснюється захист порушених прав, свобод та інтересів. Однак такий підхід характеризує лише одну зі сторін відносин представництва.
Думається, що сутність прокурорського представництва являє собою структурно-складне правовідношення, яке включає в себе як внутрішнє правовідношення між представником (прокурором) та особою, яку представляють, так і зовнішнє правовідношення між представником (прокурором) та третіми особами (суд, інші учасники процесу). Тобто розуміння прокурорського представництва виключно як діяльність прокурора у суді відображає лише частково ті відносини, які виникають у дійсності, а саме – зовнішнє правовідношення, і при цьому, не дає відповіді на питання – яким чином в результаті юридичні дії представника (прокурора) створюють, змінюють або припиняють правовідносини між особою, яку представляють і третіми особами.
Виникнення, зміна або припинення правовідносин між особою, яку представляють, та третіми особами як результат юридично значимих дій представника в науці аналізується з точки зору теорії юридичного складу [4; 6]. Суть цієї правової конструкції полягає у тому, що правовідношення виникає, змінюється або припиняється не в результаті одиничного факту, а результаті певної сукупності фактів.
Згідно з таким підходом юридичні дії, які здійснюються прокурором (представником) у суді, є одним із елементів юридичного складу – одним із юридичних фактів, що входить у сукупність юридичних фактів, які утворюють юридичний склад, який разом із іншими елементами юридичного складу є підставою виникнення, зміни або припинення правовідносин між особою, яку представляють та третіми особами.
Іншим елементом юридичного складу є внутрішнє правовідношення між прокурором та особою, на захист прав, свобод та інтересів якої виступає прокурор у суді. Лише за наявності правовідносин між цими особами результат діяльності прокурора у суді створює правові наслідки саме для особи, яку представляють.
Слід зазначити, що до того моменту поки юридичний склад не закінчений у повному об’ємі та змісті, його елементи залишаються тільки фактами, тобто не викликають відповідних юридичних наслідків [4, с. 6]. Тобто вказані елементи – юридичні дії прокурора та правовідношення між прокурором і особою, на захист прав, свобод та інтересів якої він виступає, для виникнення відповідних правових наслідків для такої особи, мають бути наявними у сукупності.
З огляду на вищевикладене, слід зробити висновок, що концепція дії, яка розуміє представництво у якості дій прокурора, не повною мірою характеризує відносини представництва прокурором інтересів громадянина або держави у суді в випадках, передбачених законом, а точніше – відображає лише одну зі сторін таких відносин – зовнішні правовідносини.
Разом із тим, концепція правовідносин точніше характеризує дані відносини, а саме як правовідносини, що виникають між суб’єктом, який представляє інтереси і суб’єктом, якого представляють. Причому такі правовідносини виникають лише у суді.
Враховуючи означене, допустимим є висновок про необхідність зміни підходу до розуміння представницької функції прокуратури. Саме тому вважаємо за необхідне відобразити у ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді є правовідношенням у якому прокурори від імені держави здійснюють процесуальні та інші дії, спрямовані на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
 
Список використаних джерел:
1. Гусарова А. Сутність вступу прокурора у справу як форми прокурорського представництва / А. Гусарова // Вісник Національної Академії прокуратури України. – 2010. – №2. – С. 108-113.
2. Руденко М. Представництво прокуратурою інтересів громадянина і держави в суді (теоретичний і практичний аспекти) / М. Руденко, В. Главковський // Право України. – 1997. – № 11. – С. 59-63.
3. Марочкін І.Є. Прокурорське представництво. Суть та проблеми удосконалення / І.Марочкін, Г. Гаврюшенко // Вісник прокуратури. – 2007. – № 4. – С. 14-17.
4. Кузьмишин А.А. К вопросу о понятии и юридической природе представительства и полномочия в гражданском праве / А.А. Кузьмишин // Юрист. – М.: Юрист, 1999. – № 12. – С.2-13. 
 

Add comment


Security code
Refresh


-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція