... Мудрий все робить з обачністю (Латинське прислів'я) ...
Науково-практична Інтернет-конференція 05.10.2017 - СЕКЦІЯ №5
Суб’єкт злочину несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку (ст. 361 КК України).
Стосовно суб’єкта цього злочину в юридичній літературі існують такі судження: 1) М.В.Корчевский заявляє, що суб’єкт несанкціонованого втручання загальний, ним є фізична, осудна особа, що досягла 16-річного віку [1, с. 608]; 2) П.П. Андрушко переконує, що «суб’єктом цього злочину є особа, яка досягла 16-річного віку і таким можуть бути особи з персоналу АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж та сторонні особи. Суб’єктами злочину у формі розповсюдження комп’ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в АЕОМ, їх системи чи комп’ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп’ютерної інформації чи її носіїв, можуть бути розробники таких програмних і технічних засобів, їх виготовлювачі, зокрема, виробники (розробники) програм з комп’ютерними вірусами, так звані «технопацюки», «хакери» та ін.» [2, с. 786]; 3) С.В. Гізімчук, Ю.В. Гродецький, В.І. Тютюгін запевняють, що суб’єктом цього злочину є будь-яка особа (фізична осудна, яка досягла 16-річного віку і не має права доступу до інформації, що обробляється в ЕОМ (комп’ютерах), АС, комп’ютерних мережах чи мережах електрозв’язку) [3, с. 484]; 4) А.В. Загика стверджує, що суб’єктом цього злочину «може бути осудна фізична особа, яка досягла 16-річного віку. Закон не вимагає, щоб ця особа займала певну посаду, здійснювала певну діяльність, отримала певну освіту [4, с. 750]; 5) А.М. Ришелюк вважає, що суб’єктом цього злочину може бути будь-яка осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16 років [5, с. 538]; 6) Д.С. Азаров заявляє, що суб’єкт цього злочину загальний [6, с. 834].
З наведених вище суджень стосовно суб’єкта злочину несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку можна виокремити такі позитивні положення: 1) що суб’єктом цього злочину є фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку; 2) що суб’єктом цього злочину можуть бути особи з персоналу АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж та сторонні особи, які не мають права доступу до інформації, що обробляється в ЕОМ (комп’ютерах), АС, комп’ютерних мережах електрозв’язку; 3) що не має значення, щоб ця особа займала певну посаду, здійснювала певну діяльність, отримувала певну освіту. Проте цих положень, на наш погляд, недостатньо для визначення суб’єкта цього злочину. З метою належного формулювання визначення суб’єкта злочину, передбаченого ст. 361 КК, необхідно звернутися до класифікації цих суб’єктів. Так, А.П.Кузнецов звертає нашу увагу на таких суб’єктів, як: 1) пірати, що порушують, головним чином, авторське право; 2) хакери – суб’єкти, що отримують неправомірний доступ до комп’ютерів інших користувачів і файлів у них; 3) крекери – це надто фахові порушники, які здатні обходити засоби безпеки [7, с. 27]. У той же час Д.В. Добровольський пропонує таку класифікацію крекерів: 1) зламувач – це професійний крекер, який здійснює злам комп’ютерної системи з метою копіювання комп’ютерної інформації тощо. Діє як у власних інтересах, так і в інтересах інших осіб; 2) вандали – це, як правило, автори «комп’ютерних вірусів», вчиняють злам комп’ютерної системи для її знищення або блокування комп’ютерної інформації; 3) жартівники – це особи, основною метою яких є злам комп’ютерної системи для її подальшого знищення або блокування [8, с. 62]. Існують також інші класифікації і характеристики «комп’ютерних злочинців». Але слід погодитися з А.А. Музикою, що всі ці характеристики мають значення для конкретизації ролі цих суб’єктів, характеру їх діянь, суспільної небезпечності, але вони не вирішують питання про ознаки суб’єкта злочину як елемента складу конкретного злочину [9, с. 269]. 
На підставі викладеного вище можна запропонувати таке визначення суб’єкта злочину, передбаченого ст. 361 КК України: «Суб’єктом злочину несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів) автоматизованих систем комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку є фізична осудна, приватна, неслужбова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років, це можуть бути особи з персоналу АЕОМ, їх систем чи комп’ютерних мереж та сторонні особи (які не мають права доступу до інформації, що обробляються в ЕОМ чи мережах електрозв’язку)».
Суб’єкт злочину створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут (ст. 361-1 КК України). Стосовно суб’єкта злочину, передбаченого стаття 361-1 КК, існують такі погляди: 1) С.В.Гізімчук, Ю.В. Гродецький, В.І. Тютюгін та М.В. Карчевський запевняють, що суб’єкт цього злочину загальний, ним є фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку [3, с. 48; 34, с. 610]; 2) А.М. Ришелюк переконує, що суб’єкт цього злочину — загальний [5, с. 836]; 3) Т.М. Лопатіна заявляє, що суб’єктом злочину, передбаченого ст. 273 КК РФ (використання і поширення шкідливих комп’ютерних програм), є фізична особа, яка досягла 16 років, створила, поширила або використала шкідливу комп’ютерну програму чи іншу комп’ютерну інформацію, завідомо призначену для несанкціонованого знищення, блокування, модифікації, копіювання комп’ютерної інформації або нейтралізації засобів захисту комп’ютерної інформації [10, с. 402]. 
Аналіз наведених вище поглядів дає нам можливість виділити такі позитивні положення: 1) що суб’єктом цього злочину є фізична осудна особа, якій виповнилося 16 років; 2) що це особа, яка створила, розповсюдила або збула чи використала шкідливу комп’ютерну програму.
На підставі позитивних положень, зазначених вище, а також чинного законодавства (ст. 361-1 КК України), запропонуємо таке визначення суб’єкта злочину, передбаченого ст. 361-1 КК України: «Суб’єктом злочину створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут, є фізична осудна, приватна, неслужбова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років, яка створила з метою використання або розповсюдження, або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, що призначені для несанкціонованого втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку».
Суб’єкт злочину несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації (ст. 361-2 КК України). Щодо суб’єкта злочину, передбаченого ст. 361-2 КК України, є такі думки: одні автори таким суб’єктом розуміють загальний суб’єкт [5, с. 541; 1, с. 612]; інші до такого суб’єкта відносять фізичну осудну особу, яка досягла 16-річного віку [3, с. 488]. 
Аналіз наведених нами поглядів свідчить, що визначення суб’єкта цього злочину є неточним і неповним. Згідно з приписами ст. 361-2 КК можна запропонувати визначення суб’єкта злочину, передбаченого ст. 361-2 КК України: «Суб’єктом злочину несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації є фізична осудна, неслужбова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років, що вчиняє несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації, створеної та захищеної відповідно до чинного законодавства».
Суб’єкт злочину несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право на доступ до неї (ст. 362 КК України). Стосовно суб’єкта злочину, передбаченого ст. 362 КК України, існують такі судження: 1) С.В. Гізімчук, Ю.В. Гродецький, В.І. Тютюгін заявляють, що суб’єкт цього злочину – спеціальний: ним може бути особа осудна, фізична, яка досягла 16-річного віку і має право (на підставі трудових правовідносин чи договору, або інших юридичних підстав) доступу до комп’ютерної інформації або носіїв такої інформації, має право експлуатувати, використовувати за дорученням (і в межах доручення) власника ЕОМ (комп’ютери), АС, комп’ютерні мережі чи носії комп’ютерної інформації [3, с. 490]; 2) А.М. Ришелюк стверджує, що «суб’єкт цього злочину – спеціальний. Ним може бути фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 16-річного віку і має право доступу до інформації, що є предметом цього посягання. У законі прямо не вказано на те, що суб’єкт під час вчинення злочину використовує зазначене право. Проте в разі умисного вчинення аналізованих діянь особою, яка не має права доступу до інформації, вчинене може кваліфікуватися за ст. 361 КК» [11, с. 839] .
Аналіз зазначених вище поглядів дає змогу виокремити такі позитивні положення: 1) що суб’єктом цього злочину є фізична осудна особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років; 2) що це особа, яка має право доступу до комп’ютерної інформації або носіїв такої інформації; 3) що це особа, яка має право експлуатувати, використовувати за дорученням комп’ютери, АС, комп’ютерні мережі чи носії комп’ютерної інформації.
На підставі позитивних положень, які нами виокремленні з існуючих поглядів, а також приписів ст. 362 КК України можна запропонувати таке визначення суб’єкта злочину, передбаченого ст. 362 КК України: «Суб’єктом цього злочину може бути фізична осудна, неслужбова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років, якщо ця особа має право доступу до комп’ютерної інформації (на підставі трудових відносин або договору, або інших підстав), має право експлуатувати, використовувати за дорученням (і в межах доручення) власника ЕОМ, АС, комп’ютерної мережі чи носія комп’ютерної інформації.
Суб’єкт злочину порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин комп’ютерів, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них обробляється (ст. 363 КК України). Стосовно суб’єкта злочину, передбаченого ст. 363 КК, є такі думки: одні фахівці суб’єкта цього злочину розуміють, як спеціального і стверджують, що «ним може бути лише особа, яка відповідає за експлуатацію ЕОМ, автоматизованих систем комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку. Як правило, це їх адміністратор, який згідно з посадовими обов’язками має забезпечити належне функціонування зазначених машин, систем чи мереж у цілому або їх частини чи інших інфраструктур, що безпосередньо пов’язані з функціонуванням указаного обладнання і впливають на його роботу. Суб’єктом цього злочину не може бути особа, яка забезпечує дотримання лише, порядку чи правил захисту інформації і не відповідає за експлуатацію ЕОМ, автоматизованих систем комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку» [11, с. 841]; другі наполягають, що суб’єктом цього злочину є особа фізична, осудна, яка досягла 16-річного віку і відповідає за експлуатацію ЕОМ (комп’ютерів), АС, комп’ютерних мереж електрозв’язку або повинна забезпечувати правила захисту інформації, яка в них обробляється (спеціальний суб’єкт) [3, с. 492-493].
Аналіз поглядів на суб’єкт злочину, передбаченого ст. 363 КК України, дає змогу виокремити такі позитивні положення: що суб’єктом цього злочину є фізична осудна особа яка досягла 16 років; що це особа, яка відповідає за експлуатацію ЕОМ, комп’ютерів, АС, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку.
На підставі проведеного дослідження можна запропонувати визначення суб’єкта злочину, передбаченого ст. 364 КК України: «Суб’єктом злочину порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил інформації, яка в них обробляється, є фізична осудна, неслужбова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років, це особа, яка відповідає за експлуатацію ЕОМ (комп’ютерів), АС, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку».
  Суб’єкт злочину перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку (ст. 363-1 КК України). Стосовно суб’єкта цього злочину є такі думки: одні автори таким суб’єктом визнають будь-яку фізичну особу, що досягла 16-річного віку [3, с. 494]; інші заявляють, що суб’єкт цього злочину – загальний.
Аналіз цих поглядів дає нам можливість виділити такі позитивні положення: 1) що суб’єктом цього злочину є фізична особа; 2) особа, яка досягла 16 років.
На підставі викладеного вище можна запропонувати таке визначення цього злочину: «Суб’єктом злочину, передбаченого статтею 363-1 КК України, є фізична осудна, приватна, неслужбова особа (громадянин України, особа без громадянства, громадянин іноземної держави), якій до моменту злочину виповнилося 16 років. 
На підставі дослідження можна зробити такі висновки: 1) що автори існуючих публікацій стосовно суб’єкта злочинів, передбачених розділом ХVІ Особливої частини КК України, пропонують достатньо поверхневі визначення суб’єкта злочинів; 3) що автори, як правило, використовують положення суперечливої класифікації суб’єкта злочинів.

Список використаних джерел:
1. Карчевський М.В. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку / М.В. Карчевський // Кримінальне право України (Особлива частина): підручник; за заг. ред.. О.О. Дудорова, Є.О.Письменського – [2-те вид.]. – К.: «ВД «Декор», 2013. – С. 604-617.
2. Андрушко П. П. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж / П.П. Андрушко // Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України; За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р.; За ред. С.С. Яценка. – К.: А.С.К., 2002. – С. 783-790.
3. Гізімчук С. В. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку / С.В. Гізімчук, Ю.В.Гродецький, В.І. Тютюгін // Кримінальне право України: Особлива частина: [підручник] / Ю.В.Баулін, В.І. Борісов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. проф. В.Я. Тація, В.І. Борісова, В.І.Тютюгіна. – 5-те вид., переробл. і допов. – Х .: Право, 2015. – С. 478-495.
4. Загика А.В. Преступления в сфере использования электронно-вычислительных машин (компьютеров), систем и компьютерных сетей / А.В. Загика // Уголовный кодекс Украины. Комментарий: под ред. Ю. А. Кармазина, Е.Л. Стрельцова. – Харьков, ООО «Одиссей», 2001. – С. 746-756.
5. Ришелюк А.М. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку / А.М. Ришелюк // Кримінальне право України. Особлива частина: підручник (Ю.А. Клменко та ін.). – Вид. 2-ге, переробл. та допов.; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Атіка, 2008. – С. 533-546.
6. Азаров Д.С. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку / Д.С. Азаров // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д.С. Азаров, В.К. Грищук, А.В.Савченко [та ін.]; за заг. ред. О.М. Джужі, А.В. Савченка, В.В. Чернея. – К.: Юрінком Інтер, 2016. – С. 830-843.
  7. Кузнєцов А.П. Ответственность за нарушение правил эксплуатации ЭВМ, систем ЭВМ или сети / А.П. Кузнєцов // Правовые вопросы связи. – 2007. – № 2. – С. 29-31.
8. Добровольский Д.В. Актуальные проблемы борьбы с компьютерной преступностью (уголовно-правовые и криминологические проблемы): Дис. … канд. юрид. наук / Д.В. Добровольский. – М., 2005. – 218 с.
9. Музыка А.А. Неправомерный доступ к компьютерной информации / А.А. Музыка // Энциклопедия уголовного права. Т. 25. Преступление в сфере компьютерной информации. – СПб: Издание професора Малинина. – МИЭП при МПА Евр. Аз ЕС. – СПб., 2017. – С. 216-343.
10. Лопатина Т.М. Создание, использование и распространение вредоносных компьютерных программ (ст. 273 УК РФ) / Т.М. Лопатина // Энциклопедия уголовного права. Т. 25. Преступление в сфере компьютерной информации. – СПб: Издание професора Малинина. – МИЭП при МПА Евр. Аз ЕС. – СПб., 2017. – С. 344-447.
11. Ришелюк А.М. Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку / А.М. Ришелюк // Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д.С. Азаров, В.К. Грищук, А.В.Савченко [та ін.]; за заг. ред. О.М. Джужі, А.В. Савченка, В.В. Чернея. – К.: Юрінком Інтер, 2016. – С. 333-352. 
 

Останнє оновлення (03.10.17 06:31)

 
Науково-практична Інтернет-конференція 05.10.2017 - СЕКЦІЯ №1
Останнім часом все більшого наголосу набуває співвідношення релігійних і правових норм та їх взаємний вплив. Дослідження зазначеного питання потребує ґрунтовних наукових досліджень у зазначеній сфері. Проте, слід зазначити, що у вітчизняній науковій літературі недостатньо уваги приділяється дослідженню взаємовпливу релігійних норм і правової системи. За таких умов виникає необхідність наукового осмислення релігійних норм як складового елементу системи права. Необхідно розглядати дану проблему у двох аспектах: релігійні норми як структурні елементи правової системи у матеріальному та формальному розумінні. Тобто релігійні норми, з одного боку, виступають як фактори, що визначають зміст права, правової системи, з іншого – як форма зовнішнього виразу певних правил поведінки [1, с. 34]. Таким чином, ми можемо констатувати, що релігійні і правові норми між собою тісно пов’язані.
Водночас, розглядаючи взаємний вплив релігійних і правових норм, слід відзначити, що в історії права були цілі епохи, коли багато релігійних норм мали юридичний характер, регулювали деякі політичні, державні, цивільно-правові, процесуальні, шлюбно-сімейні та інші відносини [1, с. 35], підміняючи собою правові норми. Визначення спільних рис та відмінностей права і релігії, встановлення співвідношення цих явищ дають змогу більш докладно розглянути питання впливу релігійного чинника на процес правоутворення. Особлива увага до цього питання пояснюється необхідністю дослідження джерел і головних детермінант ґенези і функціонування правового регулятора в суспільстві [2, с. 120]. Багато хто із сучасних авторів залежно від типу праворозуміння тією чи іншою мірою визнають значення релігії у процесі формування як права в цілому, так і окремих його галузей.
Одним із проявів релігійного впливу на формування права є надання державного захисту закріпленим у священних текстах нормам. Водночас це лише пряма форма такого впливу. Секуляризація права і політики, що є реалією сьогодення (принаймні для західного світу), не означає повної та остаточної ізоляції цих явищ від релігії. Остання продовжує впливати на право за допомогою опосередкованих форм, до яких можна віднести: сприяння або гальмування ґенези нових правових норм, визначення еволюційного руху всієї правової системи та розвитку правової науки [2, с. 121].
Звертаючи увагу на становлення взаємозв’язку права і релігії, ми можемо констатувати що на стадії першовиникнення права значний (можливо, найбільший) його обсяг складають перш за все релігійні норми. Перенесені у чинне право шляхом санкціонування, вони стають офіційними, одержують захист з боку державної влади. Як історично первісний суспільний регулятор релігія своїм авторитетом закріплює певні масштаби дозволеної або небажаної для суспільства поведінки, надаючи їм характеру належного [2, с. 121].
Вже після утворення держави і системи позитивного права, остання тривалий час поповнюється нормативними конструкціями, що визріли у надрах рабинського права в іудаїзмі, канонічного або церковного права у християнстві, фіксу (мусульманського права). Ці норми разом з «правовими» блоками у сакральних текстах у літературі здобули назву «релігійне право».
Багато правил поведінки, особливо на стадії першовиникнення права, утворюються у вигляді релігійних, моральних, звичаєвих норм тощо. Останні у разі їх відповідності потребам соціального розвитку схвалюються усім суспільством та, зважаючи на характер регульованих ними відносин, потребують формалізації та охорони з боку органів публічної влади. Через це держава санкціонує дані норми, надаючи їм характеру позитивного права.
Таким чином, саме санкціонування виступає головним напрямом державної діяльності у процесі формування права, що дає змогу забезпечити дієвість права у суспільстві, його відповідність суспільним цінностям, детермінованим, зокрема, релігійними і моральними уявленнями, та потребами соціального розвитку. Відхилення ж державного санкціонування від суспільно схвалених моделей поведінки у значних обсягах, свавільна формалізація державою норм, що не сприймаються соціумом, призводять до ухвалення неправових законів та знижують регулятивні якості права.
Сфера санкціонування релігійних норм стосується переважно фундаментальних галузей права (кримінального і кримінально-процесуального, цивільного і цивільного процесуального, сімейного, частково адміністративного), активне формування яких розпочинається з виникненням первісних форм політичної влади у суспільстві.
Санкціонування релігійних норм відбувається у двох напрямах. По-перше, у правову дійсність переносяться норми, спрямовані безпосередньо на впорядкування відносин між індивідами та розв'язанні конфліктних ситуацій між ними.
Іншим напрямом санкціонування виступає перенесення у правову систему широкого спектра засад, основ, принципів, що об'єднують окремі норми в єдине ціле. Із часом обсяг санкціонування релігійних норм звужується. Сучасну секуляризовану західну традицію права майже позбавлено цього процесу.
Наступною формою релігійного впливу є підтримання або заперечення певних правових за змістом відносин. Водночас негативне ставлення релігійної доктрини до якогось виду поведінки людини може значно стримувати розвиток правового регулювання.
Ще одною формою є ідеологічний вплив релігії на правову систему. Релігійні догмати, у тому числі норми релігійної моралі, досить часто створюють світоглядні засади, що зумовлюють особливості правової і державної організації соціуму [2, с. 133-135].
Отже, ми можемо констатувати, що значення різних форм впливу релігії на правоутворення змінювалося протягом усієї історії людства. Якщо на ранніх етапах найвагомішу роль відігравала пряма форма, то в умовах сучасного секуляризованого світу здатність релігії виступати детермінантою правогенезу виявляється переважно в опосередкованих формах впливу. 
На формування права у деяких сучасних державах активно впливають різні світоглядні форми, зокрема релігійні. Причому цей вплив може проявлятися незалежно від формального місця релігії у державі. Значна кількість держав у сучасному світі визнала релігію основною державною ідеологією, а релігійне право, поряд ж державним забезпечує соціально регулюючу функцію держави. У більшості сучасних держав релігії відводиться місце морально-етичного регулятора суспільних відносин. У системі соціальних норм релігійні норми виступають як моральні приписи. Так склалося історично, що релігійні норми і правила стали джерелами і змістовним матеріалом для встановлення у державах офіційної нормативної правової регламентації. Перетворення релігійних правил у закони держави відбулося так давно, що про релігійні корені правових систем держав і зумовленості права релігійними догматами практично не говорять. Проте, і на сьогодні релігійні норми вчиняють значний вплив на формування права.

Список використаних джерел:
1. Маніліч О.В. Місце релігійних норм у правовій системі держави / О.В. Маніліч // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2011. – Випуск 578. – С. 34-38.
2. Вовк Д.О. Право і релігія: загальнотеоретичні проблеми співвідношення: монографія / Д.О. Вовк. – Харків: Право, 2009. – 224 с.
3. Євхутич І.А. Мораль і право в системі соціальних уявлень сучасного суспільства: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / І.М. Євхутич. – Л., 2015. – 230 с.
4. Церковне (канонічне) право: підручник / В.І. Лубський, Є.А. Харьковщенко, М.В.Лубська, Т.Г. Горбаченко. – К.: «Центр учбової літератури», 2014. – 640 с.
5. Карась А.Г. Роль релігійних цінностей у процесі формування права / А.Г. Карась // Часопис Київського університету права. – 2010. - № 4. – С. 58-62.
6. Маніліч О.В. Співвідношення права та релігії як специфічних чинників соціально-нормативного регулювання суспільних відносин / О.В. Маніліч // Право і суспільство. – 2012. - № 6. – С. 20-26. 
 

Останнє оновлення (02.10.17 16:30)

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031     
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція