... Мудрий все робить з обачністю (Латинське прислів'я) ...
Науково-практична Інтернет-конференція 05.10.2017 - СЕКЦІЯ №2
Принцип справедливості складає основу всього сучасного права, в тому числі і соціальних правовідносин. 
У філософській літературі справедливість протягом тривалого періоду розглядалася, як явище морального порядку [1]. В подальшому, це поняття стало трактуватися, як якісна особливість категорії суспільних відносин. Тому базуючись на відповідних відносинах почало з’являтися поняття соціальної справедливості, як об’єктивне явище громадського життя.
Справедливість, за загальними уявленнями, це відповідність того, що людина віддає суспільству і отримує від нього, відповідність прав і обов'язків. Таким чином, історично ідея справедливості втілюється саме в праві. Саме справедливість найбільше підходить для визначення сутності права, це одна з найбільш гуманних і плідних ідей в історії людства, яка в уявленнях людей завжди погоджувалася з правом. Можна сказати, що справедливість є абстрактним виразом самого права. У цьому сенсі саме право нормативно закріпленою справедливістю, що складається в реалізації суспільного компромісу. За визначенням М.М. Алексєєва, «справедливий правопорядок, це єдиний, нормальний, здоровий стан прав [2].
Справедливість, це не лише етична, філософська категорія, а й правове поняття, що закріплює суспільні відносини і відповідні цим відносинам правила поведінки, канони, вчинки і дії людей. Конкретне вираження «справедливість» знаходить свій початок в правових нормах і вчинках людей, які застосовують ці норми. Вона втілена в праві та відображає специфічно правову визначеність. У ній підсумовано ставлення суспільства до права. Вбираючи в себе юридичну форму, справедливість не втрачає властивих їй якостей. Правильно буде сказати, що вимога справедливості, виражена через право, виступає, як моральна, і як правова вимога.
В умовах формування сучасного суспільства, право за своєю суттю є носієм і провідником волі людини, що безпосередньо відповідає потребам соціального життя. У зв'язку з цим повинен бути приведений в дію певний правовий механізм, що дозволяють вирішувати складні питання життєвої практики.
Правові засади, як основоположні ідеї, які відображають сутність, розвитку права, визначають загальну спрямованість правового регулювання, забезпечують розвиток і функціонування правової системи українського суспільства. Тому специфічна природа права, як феномена людської цивілізації, відображається саме в принципах, головним з яких є принцип справедливості. Принципи ж, в свою чергу, забезпечують цілісність права, збереження його основних властивостей і функцій.
Висновок. Справедливість закладена в самому праві. Діяльність суб'єктів права повинна бути пронизана ідеями неупередженості, істинності, правильності, законності та чесності. Винесені юридичні рішення, що встановлюють права і обов'язки, заходи та заохочення повинні за формою й суттю бути справедливими.

Список використаних джерел:
1. Философский словарь / под ред. М. М. Розенталя. М., 1972. – С. 389; Словарь по этике / под ред. И. С. Кона. М., 1975. – С. 298-299.
2. Алексеев Н.Н. Основы философии и права. – СПб., 1998. – С. 206. 

 
Науково-практична Інтернет-конференція 05.10.2017 - СЕКЦІЯ №2
Серед видів юридичної відповідальності важливу роль у державному управлінні відіграє інститут адміністративної відповідальності. Про важливість інституту адміністративної відповідальності свідчить і той факт, що питання встановлення адміністративної відповідальності визначається Конституцією України, яка має найвищу юридичну силу, в пункті 22 частини першої ст. 92 якої вказується, що засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них, визначаються виключно законами України.
Зазначені види юридичної відповідальності є загальновизнаними, конституційно закріпленими, і саме у межах цих видів винні особи притягуються до юридичної відповідальності [1, с. 219]. 
Охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою різноманітних засобів, зокрема шляхом встановлення і реалізації заходів юридичної відповідальності. Одним із її видів є адміністративна відповідальність, яка настає, головним чином, за вчинення адміністративних правопорушень [2, с. 5].
Як і кожний вид юридичної відповідальності, адміністративна відповідальність має індивідуальний характер. На думку О.П. Світличного інститут адміністративної відповідальності відіграє особливу роль у державному регулюванні і поряд з іншими видами юридичної відповідальності є одним із дієвих засобів, які застосовуються за порушення законодавства [3, с. 139].
У регулюванні адміністративної відповідальності за порушення відносин у фармацевтичній галузі особлива роль належить КУпАП, норми якого містять матеріальні норми адміністративної відповідальності. Підставою адміністративної відповідальності є суспільна шкідливість, що заподіюються суб’єктом адміністративного правопорушення (проступку) об’єктам адміністративно-правової охороні, які визначені ст. 9 КУпАП [4]. 
Роль і місце адміністративної відповідальності на адміністративно-правовому просторі визначається, що відносини адміністративної відповідальності, разом із відносинами публічного управління, адміністративних послуг і адміністративного судочинства утворюють предмет адміністративного права. А також суттєва особливість адміністративної відповідальності полягає у прагматичності її теоретичних концепцій, домінуюча спрямованість яких окреслена проблематикою Кодексу України про адміністративні правопорушення. Крім того, особливістю адміністративної відповідальності є генетичні зв’язки з кримінальною відповідальністю, а адміністративного проступку – зі злочином [5, с. 32]. 
Аналіз адміністративних правопорушень (деліктів) за порушення фармацевтичних відносин регулюються законодавцем нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення. Склади адміністративних деліктів за порушення фармацевтичних відносин охоплюються Главами 12, 13, 15. Це статті 164, 167, 170, 188-9, 188-10, 188-11 КУпАП. 
Здійснене дослідження інституту адміністративної відповідальності та адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 164, 167, 170, 188-9, 188-10, 188-11 КУпАП, нормами яких мають відношення до правопорушень у фармацевтичній галузі, не повною мірою відображають суб’єктів адміністративного правопорушення. Зокрема, норми ст. ст. 164, 188-9, 188-10 КУпАП взагалі не визначають суб’єкта адміністративного правопорушення; ст. ст. 167, 170 та ст. 188-11 КУпАП визнають суб’єктом адміністративного правопорушення тільки посадових осіб, залишивши за межами адміністративного правопорушення фізичних осіб – підприємців. Аналіз норм вказаних статей КУпАП, дає підстави визнати, що суб’єктами адміністративного правопорушення, передбаченого нормами ст. ст. 164, 167, 170, 188-9, 188-10, 188-11 КУпАП також є посадові особи та фізичні особи – підприємці.
Проблемним питанням адміністративних правопорушень є правове регулювання повноважень органів виконавчої влади щодо складання протоколів, які є найважливішим джерелом у справах про адміністративні правопорушення [6, с. 551]. 
Стаття 255 КУпАП визначає посадових осіб, які мають складати протоколи про адміністративні правопорушення. З огляду на предмет нашого дослідження, а це нормами ст. ст. 164, 167, 170, 188-9, 188-10, 188-11 КУпАП, законодавець ст. 255 КУпАП визначає тільки ст. 164 щодо якої право складати протоколи мають посадові особи органів внутрішніх справ (Національної поліції). На нашу думку право складати протокол за проступки, передбачені ст. 164 мають й інші посадові особи. Що стосується інших досліджуваних нами ст. ст. 167, 170, 188-9, 188-10, 188-11, законодавець у ст. 255 КУпАП, зробив припис «У випадках, прямо передбачених законом, протоколи про адміністративні правопорушення можуть складати також посадові особи інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування і представники органів самоорганізації населення» [4]. 
Враховуючи законодавчу невизначеність щодо посадових осіб, які мають складати протоколи про адміністративні правопорушення за проступки передбачені норми ст. ст. 164, 167, 170, 188-9, 188-10, 188-11 КУпАП, визначимо посадових осіб уповноважених органів, які мають право складати протоколи за вказані проступки.
На підставі здійсненого дослідження діяльності суб’єктів фармацевтичній галузі, що охоплює сферу стандартизації, сертифікації, ліцензування, санітарно-епідеміологічну сферу та сферу контролю лікарських засобів, протоколи про адміністративні правопорушення у досліджуваних сферах суспільних відносин мають склади уповноважені посадові особи:
Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (статті 164, 167, 170, 188-9, 188-10);
Державної санітарно-епідеміологічної служби України (щодо випуску або реалізації медичних виробів, їх зберіганні, перевезенні, з порушенням вимог санітарного законодавства, (статті 167, 170), а також у разі невиконання постанов
постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб органів державної санітарно-епідеміологічної служби щодо усунення порушень санітарного законодавства, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, створення інших перешкод для виконання покладених на них обов'язків (ст. 188-11).
Таким чином, здійснений аналіз інституту адміністративної відповідальності вказує, що фармацевтична галузь охоплює широкий спектр діяльності господарюючих суб’єктів (юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та уповноважених ними осіб), що дає підстави класифікувати адміністративні правопорушення за об’єктами посягання на:
а) правопорушення у сфері стандартизації;
  б) правопорушення у сфері сертифікації;
в) правопорушення у сфері ліцензування;
г) правопорушення у сфері державного контролю за додержанням санітарно-епідеміологічного законодавства;
д) правопорушення у сфері державного контролю якості лікарських засобів. 

Список використаних джерел:
1. Світличний О.П. Адміністративні правовідносини у сфері земельних ресурсів України: проблеми теорії та практики правозастосування: Монографія / О.П. Світличний. – Донецьк: Державне видавництво «Донбас», 2011. – 410 с.
2. Ващенко С.В. Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі торговельної діяльності: дис... канд. юрид. Наук / С.В. Ващенко. Харьків, 1999. – 185 с.
3. Світличний О.П. Правовий аналіз визначення та застосування земельно-правової відповідальності як спеціального виду юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства / О.П. Світличний // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. – № 4–5. – С.139 – 145.
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Постанова Верховної Ради Української РСР від 7 грудня 1984 року // Відомості Верховної Ради України. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.
  5. Колпаков В.К. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право): навч. Посібник / В.К. Колпаков. К.: Юрінком Інтер, 2008. – 256 с.
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар / Р.А. Калюжний, А.Т. Комзюк, О.О. Погрібний та ін.; -2-ге вид. – К.: «Правова єдність», 2008. – 655 с. 
 
 
Науково-практична Інтернет-конференція 05.10.2017 - СЕКЦІЯ №3
Особливістю системи освіти в сучасному інформаційному суспільстві є її доступність, яка забезпечується використанням освітніх технологій. Розвиток сучасних інформаційно-телекомунікаційних технологій сприяє швидкому доступу до інформації та знань.
Утворення й поширення світової мережі Інтернет є вагомим внеском в інтеграцію всіх видів інформації та надає можливість обміну нею з усіма країнами світу. Використовуючи мережу Інтернет, ми можемо отримати інформацію з будь-якого джерела, а для осіб, які навчаються, – це можливість користування он-лайн ресурсами бібліотек, відео- та аудіо записами лекцій, семінарів, віртуальними лабораторіями і тренажерами та іншими веб-ресурсами навчальних дисциплін.
Становлення та розвиток дистанційної моделі освіти пов’язані з революційними змінами суспільства та його переходом з індустріального в інформаційно-мережеве. 
Відповідно до пункту 1.2. Положення про дистанційне навчання, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 25.04.2013 № 466, під дистанційним навчанням розуміється індивідуалізований процес набуття знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників навчального процесу у спеціалізованому середовищі, яке функціонує на базі сучасних психолого-педагогічних та інформаційно-комунікаційних технологій [1].
Система дистанційного навчання використовується у загальноосвітніх навчальних закладах (далі – ЗНЗ), професійно-технічних (далі – ПТНЗ), вищих навчальних закладах (далі – ВНЗ), закладах післядипломної освіти або структурних підрозділах вищих навчальних закладів, наукових і освітньо-наукових установ, що здійснюють післядипломну освіту (далі – ЗПО).
Метою дистанційного навчання є надання освітніх послуг шляхом застосування сучасних інформаційно-комунікативних технологій за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями відповідно до державних стандартів освіти [1]. Це може бути підготовка до вступу у навчальні заклади, підготовка іноземців та підвищення кваліфікації працівників.
Розрізняють дві моделі дистанційної освіти: «британську» та «американську». Першу слід розуміти як заочну форму навчання, що потребує організації і забезпечення. Британська модель спрямована на самостійне навчання, її обирають люди, які не мають часу на денну форму навчання та бажають отримати освіту без відриву від виробництва. 
Американська модель є формою очної освіти. Головною відмінністю від британської моделі є використання у ній новітніх телекомунікаційних технологій. Вона зорієнтована на студентів університетів, які можуть займатися у вечірній час [2, c. 233]. 
На наш погляд, ближчою для України є американська модель дистанційної освіти, при якій використовуються телекомунікаційні технології та навчання базується на очно-заочній формі. 
У зарубіжних країнах така форма професійного навчання як дистанційне виникла набагато раніше. Заочне навчання, пов’язане з використанням інформаційних технологій (телевізійні, радіо-ресурси, компакт-диски), набуло швидкого розвитку. Спочатку заочне навчання перекладалося англійською мовою як «correspondence learning» (correspondence – пошта, кореспонденція), але потім було введено термін «distance learning» – у перекладі з англійської дистанційне, на відстані. Це свідчить, що нова форма навчання має відмінності від заочної форми, яка характеризується як навчання без меж, відкрите і доступне незалежно від місцезнаходження, з використанням традиційних (радіо, телебачення) та новітніх (аудіо-, відео- конференції, мультимедійні засоби) засобів масової комунікації [3, c. 290]. 
Слід зазначити, що в інших країнах світу дистанційна форма прийшла на заміну заочній, та остання більше не використовується. В Україні застосовують обидві форми, але варто виділити переваги дистанційної форми навчання для попередження узагальнення в єдину форму. По-перше, це — гнучкість навчання, тобто можливість викладення матеріалу з урахуванням підготовки та здібностей слухачів, створення окремих сайтів для одержання слухачами детальної інформації з незрозумілих тем. По-друге, актуальність, тобто впроваджуються новітні педагогічні, психологічні та методичні розробки, використання веб-ресурсів. По-третє, економічна ефективність, дистанційне навчання є дешевшим, завдяки ефективному використанню навчальних приміщень та полегшеному корегуванню електронних навчальних матеріалів. По-четверте, активне спілкування між викладачем і слухачами, що мотивує до навчання (чат, аудіо-, відеоконференції), і по-п’яте, відсутність географічних кордонів для здобуття освіти, оскільки дистанційні курси можна проходити в різних країнах незалежно від свого місцезнаходження. 
У пункті 2.5. Положення про дистанційне навчання передбачено, що строк навчання студентів, слухачів, учнів за дистанційною формою встановлюється ВНЗ, ЗПО, ПТНЗ і має бути не меншим, ніж за денною формою за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, напрямами підготовки та спеціальностями. Отже навчання за дистанційною формою прирівнюється до денної форми навчання, що означає надання більш високого рівня знань порівняно з заочною формою навчання.
За експертними оцінками США понад 50 % американських компаній застосовують у своїй діяльності дистанційну форму навчання, все більше навчальних закладів надають можливість отримати освіту за дистанційною формою. Порівняння ефективності дистанційної та очної форми навчання на основі опитування викладачів ВНЗ США показало: 57 % викладачів вважають, що результати дистанційного навчання не поступаються або перевищують результати учнів денної форми навчання, а 33.3 % опитаних очікують, що у найближчий час результати дистанційного навчання перевищать результати аудиторного [4, c. 30-31]. 
У ПТНЗ України технології дистанційного навчання можуть використовуватись при організації навчального процесу за програмами первинної професійної підготовки, перепідготовки або підвищення робітничої кваліфікації, а також за навчальними програмами з навчальних предметів та професійно-теоретичної підготовки [1]. Практика застосування віртуальних тренажерів, електронних лабораторій та практикумів для забезпечення надання освітніх послуг з технічних спеціальностей у системі дистанційного навчання дозволяє вирішити проблему специфічного викладання дисциплін, оскільки дистанційне навчання, в-основному, використовують з економічних та юридичних спеціальностей. Це пояснюється тим, що при викладанні технічних спеціальностей важливим для слухачів є набуття практичних навичок. Таким чином, сьогодні професорсько-викладацький склад скептично ставиться до запровадження дистанційного навчання у ПТНЗ.
У якості висновку можна зазначити, що головними ознаками дистанційної форми навчання є використання засобів інформаційних та комунікаційних технологій, незалежність суб’єктів навчання від відстані і часу, інтерактивність, що передбачає спілкування один з одним у процесі навчання (викладачі-студенти, студенти між собою). 
Система дистанційного навчання швидко розвивається в Україні, тому за умови коректної організації такого навчання можна одержати якісну освіту.

Список використаних джерел:
1. Про затвердження Положення про дистанційне навчання: наказ Міністерства освіти і науки України від 25.04.2013 № 466 // Офіційний вісник України. - 2013. - № 36 (24.05.2013). - Ст. 1288.
2. Прокопенко Ю.А. Дистанционная модель как направление информатизации образования. Теоретический аспект / Ю.А. Прокопенко // Образование и виртуальность – 2006: Подгот. по материалам 10-й Междунар. конф. Укр. ассоц. дист. образования. Вып.10. – Х.; Ялта: УАДО / под общ. ред.: В.А. Гребенюк. – 2006. – С. 230-237.
3. Калєніченко Л.І. Заочне та дистанційне навчання: порівняльний аналіз / Л.І. Калєніченко // Вісник Харківського Національного університету внутрішніх справ . – 2009 . – № 4 (47) . – С. 286-292.
4. Шапошнікова О. Дистанційна форма навчання як альтернатива у сфері освітніх послуг / О. Шапошнікова // Новий колегіум: наук. інф. Журн. – 2014. – № 4. – С. 30-34. 
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція