... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...
Науково-практична Інтернет-конференція 05.10.2017 - СЕКЦІЯ №2
В умовах сьогодення, коли фактично сформовано «інформаційне суспільство», значно зростає роль інформації, вона визнається загальновизнаною соціальною цінністю. 
З одного боку, пришвидшилася передача інформації значного обсягу, прискорилась її обробка та впровадження. З іншого – серйозне занепокоєння викликає поширення фактів протизаконного збору і використання інформації, несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів, незаконного копіювання інформації в електронних системах, викрадення інформації з бібліотек, архівів, банків та баз даних, порушення технологій обробки інформації, запуску програм-вірусів, знищення та модифікація даних у інформаційних системах, перехоплення інформації в технічних каналах її витоку, маніпулювання суспільною та індивідуальною свідомістю тощо [1, с. 4]. Визначення категорії, яка розглядається, залежить, перш за все, від конкретної галузі знань чи суспільного життя, у якій ведеться дослідження (предметна галузь суспільних відносин, організація управління соціальною системою тощо), а також характеру завдань, для яких вводиться це поняття [2, с. 12]. Звідси, отримана нами інформація набуває нових інформаційних явищ, що робить необхідним розгляду питань пов’язаних із інформацією та її суб’єктами.
Незважаючи на те, що вітчизняних законодавчих актах ми знаходимо різні визначення поняття «інформація», спільним визначенням дефініції цього поняття є те, що інформація є явищем, яке присутнє у всіх об’єктах матеріального світу, вона безпосередньо пов’язана із суб’єктами і об’єктом інформаційних відносин. Закон України «Про інформацію» за змістом виділяє різні види інформації, серед значної кількості якої нас цікавить правова інформація. Частина перша ст. 17 вказаного закону визначає правову інформацію як будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо [3].
Поняття «правова інформація» з’явилося в кінці 60-х рр. минулого століття. В юридичному словнику воно пов’язане з такими поняттями, як «джерело права», «правовий матеріал», «правові акти», «правові документи» та іншими, раніше використалися при аналізі інформаційних проблем права та юридичної діяльності [4, с. 464]. Науковці звертають увагу, що правова інформація, як і будь-яка інша соціальна інформація, є засобом відображення об’єктів, подій, явищ, процесів, що мають масовий прояв людської активності. Деякі властивості інформації є об’єктом правового регулювання [5, с. 2].
Таким чином, правова інформація – це зафіксована на матеріальному носії, доведена і сприйнята суб’єктом інформаційних відносин інформація, яка підлягає правовому регулюванню. В сучасних умовах розвитку правової держави сучасне інформаційне суспільство підпорядковано закону.
Ст. 4 Закону України «Про інформацію», виділяє чотири категорії суб’єктів інформаційних відносин, ними є: фізичні особи, юридичні особи, об’єднання громадян та суб’єкти владних повноважень. Серед наведених суб’єктів інформаційних відносин нас цікавлять суб’єкти владних повноважень. До яких законодавець відносить органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інших суб’єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень [3]. 
Діяльність суб’єктів інформаційних правовідносин не є однорідною. Особливо це стосується суб’єктів владних повноважень. На думку Б. Кормича в діяльності суб’єктів владних повноважень велике значення мають норми, що визначають функції держави в інформаційній сфері, обмеження щодо втручання в інформаційні відносини і зобов’язання щодо сприяння реалізації інформаційних прав і свобод людини тощо [6, с. 47].
В останній час ми є свідками коли громадяни отримують інформацію від суб’єктів владних повноважень не через державні засоби інформації, а це – (преса, радіо, телебачення, інформаційні агентства), які засновані органами державної влади, і видання яких здійснюється за фінансової підтримки з державного бюджету або/та на базі державної власності, або інші офіційні видання, а через соціальні мережі Twitter, Facebook. Майже кожна публічна особа має свою сторінку в Facebook та Twitter. Зокрема, Twitter (від англ. twit – цвірінькати, щебетати) – це соціальна мережа, яка є мережею мікроблогів, що дає змогу користувачам надсилати короткі текстові повідомлення (до 140 символів), використовуючи SMS, служби миттєвих повідомлень і сторонні програми-клієнти [7]. Виникає закономірне питання: чи доцільно посадовій особі публічного права «цвірінькати», «щебетати» у такій мережі про правову, або іншу соціальну інформацію? наскільки така інформація відповідає дійсності? чи можна говорити, що така інформація носить конкретний характер? чи така інформації визначається рівнем носія такої інформації? 
Отже, виникає багато запитань щодо такого виду інформації і її правової оцінки. Оцінка такої інформації суб’єктом інформаційних відносин може сприйматися по-різному, тим більше, якщо це стосується правової інформації, яку надає суб’єкт владних повноважень. Чи може правова інформація, надана суб’єктом владних повноважень слугувати підставою для прийняття рішення іншою посадовою особою, якщо таку інформацію надає керівник посадової особи ? Із всіх видів правової інформації, нас в першу чергу цікавить лише та її частина, яка представляє інтерес для більшої частини суспільства. До такої інформації слід віднести відображення певних подій які відбулися (відбуваються) в суспільстві у вигляді юридичних фактів. 
Враховуючи, що юридичні факти – це 1) передбачені законом обставини, які є підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин; 2) конкретні життєві обставини, що приводять норму права в дію, утворюючи, змінюючи чи припиняючи певні правовідносини [8, с. 165]. 
Зауважимо, що юридичні факти є не тільки теоретичною, але й проблемою практичного характеру, крім того, юридичні факти необхідно відрізняти від доказів. При ідентифікації юридичних фактів багато що залежить від позицій законодавця або правозастосовчих органів. «Життєві факти самі по собі не мають властивості бути чи не бути юридичними фактами, а стають такими тоді, коли їм це значення надається нормами права. Факти одного й того ж виду можуть бути або не бути юридичними фактами залежно від їх оцінки законодавцем [9, с. 163].
У випадку, коли суб’єкт владних повноважень надає інформацію не через державні, або інші офіційні засоби інформації, а наприклад, через Twitter, ми маємо справу не з юридичним фактом, а з інформацією про начебто такий факт. Адже для вирішення справи, посадова особа органу виконавчої влади, чи/або слідчий, прокурор тощо повинен не тільки встановити юридичні факти, але правильно їх кваліфікувати. Саме тому, В.Б. Ісаков зазначав, що вміння «працювати» з фактами – це юридико-фактична культура – необхідний елемент загальної правової культури [10, с. 9]. Ми також повинні звернути увагу, що в судовій практиці виникають випадки подання позивачем позову до суду, коли в якості доказів сторона позову посилається на роздруківку матеріалів із зазначених Інтернет-джерел. З цього приводу у вітчизняній судовій практиці склалася стійка тенденція щодо несприйняття таких доказів. Так, Окружний адміністративний суд м. Києва Постановою від 14.12.2013 року в справі №826/19865/13-а залишив позов без задоволення, мотивуючи це тим, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що сторінка у Facebook створена та підтримується саме відповідачем або його довіреними особами. Суд також зазначив, що в Facebook може зареєструватись будь-яка особа та під будь-яким іменем, відтак, створити та підтримувати сторінку відповідача, у тому числі шляхом розміщення інформації та фотознімків, могла будь-яка особа, встановити яку під час розгляду даної справи є неможливим [11].
Відповідно до процесуальних законів України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування) та допустимими (одержаними в законному порядку). Оскільки відповідальність грунтується на винних діях конкретної особи, то проблемним питанням є не тільки надання доказів, але й ідентифікація особи.
Слід також врахувати, що цінність інформації може впливати не тільки на поведінку людей, але й на прийняття рішень, а також впливати на управлінські процеси. Тому слід говорити про достовірність інформації, її «фактаж» та вплив такої інформації на соціум. Одну і ту саму інформацію, ми можемо сприймати по-різному. По-перше цінність інформації залежить від суб’єкта, який розповсюджує інформацію. По-друге, від суб’єкта, який сприймає інформацію. По-третє, важливим є питання способу та засобів розповсюдження інформації.
Сьогодні ми є свідками коли інформація широко використовується при опису різних правових явищ, які відбуваються в суспільстві. Невипадково законодавець в Законі України «Про інформацію» застосовує в конструкції норм такі поняття як «інформація», «право на інформацію», відповідальність тощо. Соціально значуща правова інформація повинна надаватися громадянам через державні або офіційні засоби інформації, відповідним суб’єктом владних повноважень, який спираючись на юридичні факти є гарантом її достовірності. В іншому випадку, суб’єкт владних повноважень, який розповсюдив інформацію, яка не є достовірною, повинен нести відповідальність.
Сьогоднішній розвиток суспільних відносин свідчить, що суспільство орієнтовано на отримання достовірної інформації, тому необхідно виважено підходити до відомостей, які відображають характер інформації, яка надається суспільству. Відомості повинні відображати реальний стан речей необхідних для використання достовірної інформації. Як приклад, якщо ми звернемося до Закону України «Про земельний кадастр», то частина перша ст. 1 містить відомості про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами [12]. Вказані в законі відомості є підставою прийняття правильного управлінського рішення, підставою якого є облікові дані зафіксовані в нормі закону. Перекручення облікових даних може мати негативний вплив на прийняття рішення як відносно конкретної особи, так і зачіпати інтереси невизначного кола осіб, а перекручення відомостей впливає лише на інтереси особи, який надає або зберігає такі відомості. Дії посадової особи направлені на незаконні дії щодо зміни категорії земель в Державному земельному кадастрі, а відтак і надання недостовірних відомостей про земельну ділянку, порушують як державні інтереси, так і інтереси конкретного індивіда земельної ділянки. 
На даному прикладі можна прослідкувати, що облікові дані є формою надання конкретної інформації, на підставі якої приймаються конкретні рішення.
Ураховуючи складність порушеної проблеми та враховуючи, що правова інформації може впливати на поведінку людей, на прийняття ними рішень, а також може впливати на управлінські процеси, соціально значуща правова інформація повинна надаватися фізичним і юридичним особам та об’єднанням громадян, через державні або офіційні засоби інформації, уповноваженим суб’єктом владних повноважень, який спираючись на юридичні факти виступає гарантом її достовірності. В іншому випадку, суб’єкт владних повноважень, який розповсюдив інформацію, яка не є достовірною, повинен нести юридичну відповідальність.
  Частина друга ст. 21 Закону України «Про інформацію» встановлює, що джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. Враховуючи не прості політичні, економічні та правові реалії в яких знаходиться Україна, з метою оприлюднення правової інформації, суб’єкт владних повноважень може надавати правову інформацію через державні або офіційні засоби інформації. Порядок надання правової як інформації повинен визначатися законами України.

Список використаних джерел:
1. Максименко Ю.Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України: дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Юлія Євгеніївна Максименко. – К., 2007. – 188 с.
2. Інформація в праві: теорія і практика: [Моногр.] / К.І. Бєляков; ДНДІ МВС України. – К.: КВІЦ, 2006. – 116 с. 
3. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року//Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
4. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 704 с. 
5. Гаврилов О. А. Курс правовой информатики: учебник для вузов / О.А. Гаврилов. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 432 с.
6. Кормич Б. Конституційно-правове регулювання інформаційних відносин / Б. Кормич //Юридичний вісник –2013. – №3. – С. 44–41.
7. Вікіпедія // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk. wikipedia. org/ wiki/ 
8. Адміністративне право України: Словник-довідник / В.К. Шкарупа, Ю.А. Ведерніков, В.П. Підчибій. – Дніпропетровськ, 2001. – 196 с.
9. Александров Н.Г. Законность и правоотношения в советском обществе / Н.Г.Александров. – М.: Юрид. лит., 1955. – 176 с. 
10. Исаков В.Б. Юридические факты в советском праве / В.Б. Исаков. – М.: Юрид. лит., 1984. – 144 с.
11. Окружний адміністративний суд м. Києва: Справа №826/19865/13-а від 14 грудня 2013 року // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr. court.gov.ua/Review/36029965
12. Про земельний кадастр: Закон України від 7 липня 2011 року // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 8. – Ст. 61. 


Останнє оновлення (07.09.17 22:13)

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2017
Листопад
ПнВтСрЧтПтСбНД
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
У якій, на Вашу думку, сфері державної діяльності принцип справедливості реалізується найгірше?
 
На Вашу думку чи є, на сьогодні, основним змістом діяльності органів державної влади забезпечення верховенства права в Україні?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція