... Немала частина успіху – бажання досягти його (Сенека) ...
Науково-практична Інтернет-конференція 14.06.2018 - СЕКЦІЯ №6
У контексті проблематики пов’язаної із захистом прав людини у рамках адміністративно-правової науки, досліджується загальне поняття адміністративно-правового регулювання речового забезпечення працівників Національної поліції. З огляду на недостатню кількість наукових публікацій з окресленого питання існує потреба в подальших наукових дослідженнях змісту поняття адміністративно-правового регулювання забезпечення одностроєм працівників поліції. У науковій юридичній літературі досі не розкрито логічного визначення поняття «адміністративно-правового регулювання забезпечення одностроєм працівників Національної поліції». Але, в свою чергу, це поняття розкривається за допомогою нормативно-правових актів, в яких містяться норми, які здатні на належному рівні врегулювати відносини, що виникають у сфері речового забезпечення поліцейських.
Базовим нормативно-правовим актом звичайно виступає Закон України «Про Національну поліцію». Відповідно до статті 20 поліцейські мають єдиний однострій, який вони отримують безоплатно. Зразки предметів однострою поліцейських затверджує Кабінет Міністрів України. Більш того, на серйозне значення однострою вказує ч. 5 цієї ж статті, де зазначається, що використання спеціальних звань, відзнак, однострою і службового посвідчення поліцейського особою, яка не є поліцейським, заборонено і має наслідком відповідальність відповідно до закону [1].
Водночас, слід зазначити, що ані в Кодексі України про адміністративні правопорушення, ані в Кримінальному кодексі України не передбачена конкретна норма щодо відповідальності за незаконне носіння форменого одягу та знаків розрізнення. Стаття 353 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність лише за самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, пов'язане з використанням форменого одягу чи службового посвідчення працівника правоохоронного органу [2]. Залишається відкритим питання щодо адміністративної відповідальності за незаконне носіння форменого одягу та знаків розрізнення, тому що Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить відповідних норм. У цьому питанні Ю.С. Коллер відзначає, що законодавцеві необхідно повернутися до цієї проблеми та прийняти відповідну законодавчу базу, де передбачити внесення змін до чинного КУпАП [3, с. 201].
У Законі України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» визначено, що службова дисципліна будується на високій свідомості і зобов’язує кожну особу рядового і начальницького складу виявляти повагу до колег по службі й інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету. Більше того, у разі недотримання ними зазначеної вимоги, старші за званням й посадою в усіх випадках зобов'язані вимагати від молодших дотримання службової дисципліни, в тому числі, правил носіння встановленої форми одягу [4].
Верховною Радою України прийнято Закон України «Про дисциплінарний статут Національної поліції України», який ще не набрав чинності. Згідно нового Статуту службова дисципліна, крім основних обов’язків поліцейського, також зобов’язує поліцейського дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення [5].
Ще одним нормативно-правовим актом у сфері забезпечення одностроєм поліцейських є Положення про Національну поліцію, яке визначає, що Національна поліція відповідно до покладених на неї завдань організовує і здійснює в установленому порядку матеріально-технічне та ресурсне забезпечення діяльності органів Національної поліції, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління, зокрема приміщеннями, полігонами, засобами зв’язку, транспортними засобами, озброєнням, спеціальними засобами, пально-мастильними матеріалами, одностроєм, іншими видами матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виконання покладених на них завдань [6].
Дані нормативно-правові акти регулюють головні питання діяльності Національної поліції в цілому, і зокрема регулюють питання щодо забезпечення працівників одностроєм. Останнє розглядається як одне з базових правил служби в поліції.
Особливість інших нормативно-правових актів у сфері забезпечення одностроєм поліцейських у тому, що вони містять спеціальні норми у контексті регулювання носіння однострою усіма працівниками Національної поліції, зразки їх зовнішнього вигляду, норми забезпечення тощо.
Це, перш за все, Постанова Кабінету Міністрів України «Про однострій поліцейських» [7]. Згідно з нею було затверджено опис і зразки предметів однострою поліцейських. Нормативний акт детально визначає опис головних уборів, верхнього одягу, білизни, взуття, спорядження, фурнітури та знаків розрізнення. На реалізацію Постанови прийнято наказ МВС України від 19.08.2017 № 718 «Про затвердження Правил носіння однострою поліцейських», який визначає, що поліцейські повинні носити однострій, що відповідає зразкам і описам, затвердженим у встановленому законодавством України порядку, у суворій відповідності із цими Правилами [8]. Даний нормативно-правовий акт вперше дає визначення однострою. 
Ще одним нормативним актом є наказ МВС України від 22.06.2016 № 530 «Про затвердження норм належності однострою поліцейських (у мирний час)» [9]. У ньому безпосереднього реалізується гарантоване Законом України «Про Національну поліцію» право на безоплатне отримання однострою. Так, забезпечення поліцейських одностроєм здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (за винятком поліцейських поліції охорони, яка утримується за рахунок коштів від надання послуг з охорони, які здійснюються на договірних засадах), інших джерел, не заборонених законом, з урахуванням установлених нормами належності строків носіння (експлуатації) предметів однострою.
Виходячи з цього, правове регулювання забезпечення одностроєм працівників Національної поліції України представляє собою повноту регулювання порядку забезпечення та правил носіння однострою за допомогою адміністративно-правових норм, а також надання відповідних гарантій речового забезпечення, які разом з іншими правовими та не правовими гарантіями створюють систему можливостей користування працівникам поліції правами, які передбачені законодавством.

Список використаних джерел:
1. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua /laws/show/580-19.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/2341-14.
3. Коллер Ю.С. Адміністративна відповідальність за незаконне носіння форменого одягу та знаків розрізнення. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2015. № 3. С. 196—204.
4. Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Закон України від 22.02.2006 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3460-15.
5. Про Дисциплінарний статут Національної поліції України: Закон України від 15.03.2018 р. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59106.
6. Про затвердження Положення про Національну поліцію: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 р. № 877. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/877-2015-п/paran9#n9.
7. Про однострій поліцейських: Постанова Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 р. № 823. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/823-2015-п.
8. Про затвердження Правил носіння однострою поліцейських: Наказ МВС України від 19.08.2017 р. № 718. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1122-17.
9. Про затвердження норм належності однострою поліцейських (у мирний час): Наказ МВС України від 22.06.2016 р. № 530. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1004-16. 
 

Останнє оновлення (13.06.18 20:19)

 
Науково-практична Інтернет-конференція 14.06.2018 - СЕКЦІЯ №2
Протягом історії існування цивілізованого суспільства захист прав і свобод людини вважався одним з найважливіших цінностей та метою діяльності правової системи держави. 
Наразі, невід’ємною частиною реформування українського публічного права є створення нових механізмів, спрямованих на адміністративно-правове забезпечення публічної безпеки та порядку. Тому дослідження проблем та перспектив захисту прав і свобод людини набуває особливого змісту й актуальності за умов удосконалення адміністративно-правового забезпечення публічного порядку в контексті реформування правоохоронної системи України, а саме підрозділу Національної поліції. 
Метою досліджуваної проблеми є чіткий аналіз поняття публічного порядку. Реалізація подібного завдання можлива лише завдяки виробленню системи взаємопов’язаних, послідовних заходів підрозділу Національної поліції України, що має базуватися на глибокому науковому вивченні реального сучасного стану суспільних відносин, особливо в контексті дотримання прав і свобод людини.
Курс України на євроінтеграцію, а отже на відповідність роботи правоохоронних органів європейським стандартам правоохоронної діяльності, глибокі зміни соціально-економічних і політико-правових умов функціонування правоохоронної системи, спричинили створення такого підрозділу, як Національна поліція України, діяльність якого регламентується Законом України від 02.07.2015 «Про Національну поліцію». 
Цікаво, що забезпечення охорони публічного порядку Національною поліцією України у сфері захисту прав і свобод людини визначається лише в деяких статтях Закону України «Про Національну поліцію», наприклад: ст. 1: «Національна поліція України (далі – поліція) – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
– п.1.ч.1.ст.2. Щодо завдань поліції – забезпечення публічної безпеки і порядку;
– 1.ч.2.ст.9. Щодо забезпечення відкритості та прозорості – «Поліція забезпечує постійне інформування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також громадськості про свою діяльність у сфері охорони та захисту прав і свобод людини, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку»;
– п.1.ч.1ст.16. Щодо основних повноважень Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією – забезпечує формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, а також надання поліцейських послуг та контролює її реалізацію поліцією;
– п.3.ч.1.ст.22. Щодо основних повноважень керівника поліції - вносить на розгляд Міністра внутрішніх справ України пропозиції щодо забезпечення формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, надання поліцейських послуг [1];
Публічний порядок являє собою всю систему суспільних відносин, що реалізуються завдяки дотриманню соціальних норм: норм права, норм моралі, норм громадських організацій, норм неправових звичаїв, традицій та ритуалів.
Незважаючи на відсутність в юридичній науці однозначного визначення поняття публічного порядку, ми можемо припуститись твердження, що у загальному вигляді під публічним порядком потрібно розуміти урегульовану правовими та іншими соціальними нормами певну частину суспільних відносин, які становлять режим життєдіяльності у відповідних сферах, забезпечують недоторканність життя, здоров’я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян [2].
Якщо звертатись до єдиного документу, який регламентує термін «публічний порядок», тобто Закону України «Про Національну поліцію», можна відмітити, що публічний порядок забезпечується завдяки відкритій та прозорій діяльності поліцейських та органів виконавчої влади, які на меті мають дотримуватись основних прав і свобод людини.
У нашому випадку необхідно звернути увагу на те, що сферу забезпечення охорони прав і свобод людини Національною поліцією України охоплює лише невелика частина Закону України «Про Національну поліцію». Усупереч чеканням кількість інших підзаконних актів не збільшується. Разом зі спеціалізацією законодавства, яка має тенденцію до зростання, істотним недоліком існуючої системи права, на наш погляд, є відсутність її адекватної уніфікації.
Отже, для того, щоб досягти повного розуміння значення основних прав і свобод людини в контексті забезпечення публічного порядку Національною поліцією України потрібно виокремити такі загальні завдання: 
по-перше, розробка та реалізація необхідних нормативно-правових актів у сфері забезпечення публічного порядку; 
по-друге, створення умов для сталого та ефективного кадрового, матеріально-технічного, фінансового, інформаційного та юридичного забезпечення діяльності суб’єктів забезпечення публічного порядку;
по-третє, здійснення контрольно-наглядової діяльності у зазначеній сфері. 
На основі комплексного використання системного аналізу та формально-логічного методу робиться висновок, що вся держава як форма організації суспільного життя нерозривно пов’язана із забезпеченням безпеки громадян, утвердження верховенства права, захистом прав і свобод людини.

Список використаних джерел:
1. Про Національну поліцію: Закон України № 580-VIII від 02.07.2015. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/580-19
2. Батраченко О.В. Поняття та ознаки публічного порядку як об’єкта адміністративно-правової охорони. Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2014. Вип. 29. Частина 2. Том 3. С. 84—86. 
 

Останнє оновлення (13.06.18 13:25)

 
Науково-практична Інтернет-конференція 14.06.2018 - СЕКЦІЯ №2
Однією з визначальних ознак адміністративно-правового регулювання у сфері легкої промисловості України є використання притаманного тільки цій сфері спеціального механізму. У свою чергу за допомогою саме цього механізму та його особливостей впорядковуються відповідні суспільні відносини, щодо злагодженої роботи галузі.
Для всебічного розкриття поняття змісту та структури «механізму» насамперед розглянемо та з’ясуємо його трактування, тож слушно зазначити, що така категорія, як «механізм» використовується у багатьох суспільних сферах, де спрягається із реалізацією відносин, процесу та явища. У цілому, поняття «механізм» – пристрій, що передає або перетворює рух, те саме, що машина, внутрішня будова, система чого-небудь [1]. 
Фактори, що позначаються на процесах державного управління в легкій промисловості, можуть мати політичний, економічний, соціальний, культурний відтінок віддзеркалюючи сферу суспільної діяльності. Також відповідно до основних форм державно-управлінської діяльності вони можуть мати політичний, адміністративний і правовий характер. Зауважимо, що найчастіше у державному управлінні застосовується комплексний механізм. 
Тож не дивлячись, що питання адміністративно-правового регулювання досить часто висвітлювалося вітчизняними і зарубіжними вченими, у рамках дослідження такої правової категорії як «механізм адміністративно-правового регулювання», одночасно саме у сфері легкої промисловості України приділено недостатньо значної уваги науковцями. Адже дослідження змісту та структури механізму адміністративно-правового регулювання легпрому України, на нашу думку, має дуже важливе та безумовно практичне значення, для наступного удосконалення законодавства України у розглядуваній сфері, а також, і для розвитку науки адміністративного права в цьому напрямі. Тож з огляду на це, виникає необхідність з’ясувати сутність змісту та характерних особливостей поняття «механізм адміністративно-правового регулювання», визначити його структуру та запропонувати авторське визначення поняття «механізм адміністративно-правового регулювання у сфері легкої промисловості України».
У цьому контексті слід наголосити, що у правничій літературі використовується різне термінологічне позначення терміну «механізм», зокрема, як: механізм «забезпечення», «реалізації», «здійснення», «гарантування» [2].
За Т.О. Коломоєць визначення механізму адміністративно-правового регулювання розглядається як сукупність правових засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин у сфері адміністративного права [3].
Окремо слід акцентувати увагу на тому, що у науковій літературі розрізняють змістовну та формальну ознаки механізму правового регулювання. 
Отже, провідною ознакою механізму адміністративно-правового регулювання у сфері легпрому України є наявність визначеної мети такого рівня, а саме – збільшення обсягів експорту товарів; забезпечення справедливого вирішення торговельних суперечок; введення тимчасових обмежень імпорту у випадку його стрімкого зростання, що може зашкодити вітчизняним виробникам; застосовування антидемпінгових заходів як ефективного інструменту боротьби із заниженням цін на імпортовані товари; системної трансформації українського законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів СОТ тощо. 
Враховуючи вищезазначене вважаємо, що механізм адміністративно-правового регулювання у сфері легпрому характеризується такими особливостями: по-перше, представляє собою сукупність адміністративно-правових засобів та заходів; по-друге, спрямований на врегулювання суспільних відносин, які виникають під час функціонування визначених суб’єктів адміністративно-правового регулювання у сфері легпрому України; по-третє здійснює забезпечення прав і законних інтересів усіх суб’єктів, що вступають у суспільні відносини, які виникають під час діяльності зазначених уповноважених суб’єктів.
Можна зробити висновок про те, що механізм адміністративно-правового регулювання у сфері легкої промисловості України затверджено у Конституції України та відповідних Законах. Функціонування механізму зазначеної сфери налагоджує забезпечення законних прав українців на сертифіковану та нешкідливу вітчизняну продукцію легкої промисловості. 
Таким чином, можна стверджувати, що під механізмом адміністративно-правового забезпечення у сфері легкої промисловості України ми пропонуємо розуміти функціонування, яке здійснюється компетентними органами, щодо комплексного нормативно-правового регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі реалізації прав у цій сфері в органах легпрому, та базується на відомчих нормативних актах, а також нормах адміністративного та господарського права. 

Список використаних джерел:
1. Механізм. Словник української мови: в 11 томах. Том 4, 1973. Стор. 695. URL: http:sum.in.ua/s/mekhanizm (дата звернення: 29.05.2018).
2. Опришко В.Ф. Проблеми конституційної реформи. Правове регулювання економіки: зб. наук.пр. Вип. 4. 2004. С. 4—16.
3. Коломоєць Т.О. Адміністративне право України: Підручник – Вид. 2, змін. і доп. Київ: Істина, 2012. 528 с. 
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2018
Жовтень
ПнВтСрЧтПтСбНД
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція