... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...
Науково-практична Інтернет-конференція 14.06.2018 - СЕКЦІЯ №5
Given that criminality is an objectively existing integrated system, and guided by the necessity of analogous counteraction to it by the side of subjects of general and individual prevention, the problems of complex and individual planning of measures regarding the prevention to crimes in the IES, are worth to be recognized extremely relevant today. 
Under criminological planning in the science it is understood as the process of developing goals and tasks of the combat crime, ways and means of their solution and provision (normative, information, resource, etc.) for a certain period [1, p. 59]. In addition, as the O.M. Dzhuzha had right concluded, this is a purposeful process of developing an action plan as a variety of management decision, which is filed in the form of a system of mutually agreed and interrelated measures that need to be carried out in an established sequence and within specific time frames with the order to achieve the intended purposes [2, p. 165]. At the same time, criminological planning in the IES can only be effective if it is recognized as an element of the social management system, in particular, for crimes prevention actors. Like any activity, criminological planning in the colonies should be based on certain principles, namely of:
1) the scientific validity, the content of which lies in the fact that planning should be based on a base of scientific analysis of objective reality, in conditions of which the plan will be realized; 
2) the legality, which predicts the development of plans in accordance with the current legislation; 
3) the actuality, which recognizes the need in the planning process to determine the priority ways of crime prevention;
4) the reality that requires taking into account the objective capabilities of crime prevention actors;
5) the specificity, which provides unambiguous content of the planned activities, timing of their implementation, of the subjects of implementation and control;
6) the consistency, which means the harmonization within the plan of all its constituent parts so that they do not contradict each other;
7) the subordination, which lies in subordination of measures of short-term plans to long-term, lower levels of the subjects of prevention - by higher; 
8) the informativeness, which is considered in two aspects:
– firstly, this principle means making a plan on the basis of full its reliable information;
– secondly, the plan should be designed in such a way that as little as possible, the landmark array would contain as much necessary information as possible. 
Consequently, the specified principles are intended to streamline not only the process of criminological planning in the IES, but also the activity of subjects of crime prevention. At the same time, the principles of planning, according to scientists, which we share, can not contradict the principles of the activity of the direct specified subjects.
As the analysis showed, as well as any other type of activity, criminological planning in the IES has its stages, the main of which are:
a) the preparatory, during which the collection and processing of criminological information, the determination of the main tasks for the planned term;
b) the collection of proposals during which the person, who responsible for drawing up the plan, proves the information, that is received at the preparatory level to the management of the subjects of the prevention, and then summarizes their proposals and brings to the appropriate plan. At this stage, as practice shows, the persons, who responsible for drawing up plan, are exposed to a number of problems that further adversely affect its content, namely:
– in connection with the absence of the wording of the term "criminological information" in the current legislation of Ukraine, in practice it includes various information about convicts (phenomena, events, etc.) which are connected with the vital activity of the latter (operative information, that received as a result of OIA; information on earnings in the IES, etc.). Such mass of information do not allows the creation of an objective "portrait" of a person, who is the object of preventive influence, and leads to the ineffective use of existing forces and means and formalism in determining ways and means to achieve the purpose of this activity;
– the normative acts do not specify the structure of such a plan, and therefore, as a rule, in practice it consists by the form of other existing plans (work of services, IES, organizational, tactical, etc.). This approach levels out the content of criminological planning and further work regarding the realization of this type of activity of the administration of the IES. That is why, each year (1991-2017) the determinants of crime remain almost unchanged in the colonies;
– the information of external sources is not mandatory (in accordance with the Law of Ukraine "On the State penal service of Ukraine", it is the right, and not the duty of the administration of the IES) with individual and complex planning of preventive measures. At the same time, the receiving only unilateral information about phenomena and processes of crime and the use of mostly only departmental data in this context (inside the system of the SPSU) do not allow to neutralize, block, etc., all detected determinants of crime in the IES;
– the disorganized circumstance when collecting proposals to the plan act different motivation and purposefulness of the subjects' work, who are the bearers of such information (production, financial and other services of the colony), and the absence of coordinating bodies or officials of the specified activity.
  c) the harmonization of the plan, which involves coordinating the actions of individual subjects, taking into account its available resources, as well as harmonization of measures of the lower-level bodies with plan of the higher ones;
d) an approval of the plan, the content of which is that the manager of responsible subject of crimes prevention, checking the conformity of plan with the main task, which facing him and with plan of the higher ones, approves it. At the same time, at each stage, the subject of planning must choose the most appropriate methods of activity (sociological, mathematical, etc.), by laying to the basis the control the implementation of the plan.
  As shown by the analysis of scientific literature, planning is closely related to criminological predicting. 
The results of this study indicate that the main difference between forecasting and planning is that in the first case the connection of the modern with the future, the actual state of crime with its state in the long run is revealed. In planning, another issue solves – how need to act in order to achieve the desired result in the future. Moreover, criminological planning is possible under certain conditions, namely:
– the specific ultimate goal must be specified so that the planning process does not become disorderly actions;
– the time should be determined within which this goal can be achieved;
– it is necessary to establish the means which will be used for realization of the set tasks;
– the ultimate goal should not be tightly tied to the means of its implementation. This conclusion is due to the fact that in the IES carry out activities different in nature units that have their own methods and means of achieving the goals, in this regard, in planning, it is unlikely that it is expedient to unify the means of realization of the planned measures. In this case, the purpose of criminal punishment must remain the sole and unifying condition.
Consequently, in the most general form, the planning of crime combating in the IES should be considered as a developed system of measures, that are aimed at deterrence this phenomenon, detecting, eliminating, blocking, etc., determinants of crime. As the analysis showed, the documents, in which the specified measures are reflect, have a variety of names: the plans for measures of elimination the circumstances of the committed crimes, the measures regarding prevention crimes, the crimes prevention plans, joint measures of law enforcement bodies, comprehensive targeted programs of crime combating, etc., in addition, in the SPSU, criminological planning has other features:
  – first, until now, unlike other law enforcement bodies, planning is called not criminological, and planning measures regarding crime combating;
– secondly, the specified plans have a short term and are usually consisted in the facts of committing crimes in the IES (a plan for eliminating the causes and conditions of the committed crime, a plan for the prevention of extraordinary events and crimes in the colony, etc.);
– thirdly, medium-term and long-term plans for combating crime in the IES are not being drawn up, they are the constituent elements of the plan of the colony's work for a certain period (as a section, chapter, etc.);
fourthly, the plans for combating crime in the IES have not yet become part of the overall plans for combating this phenomenon in a particular region and populated area, that are drawn up by law enforcement bodies, as well as the plans of social and economic development, which are formed by bodies of state executive power or local self-government bodies.
1. Антонян Ю.М. О понятии профилактики преступлений. Вопросы борьбы с преступностью. 1977. Вып. 26. С. 28—29.
2. Аналіз стану криміногенної обстановки в установах виконання покарань кримінально-виконавчої системи за 1998-2003 рок. Київ: Державний департамент України з питань виконання покарань, 2003. №4 / 1-214. 31 жовт. 5 с. 

Останнє оновлення (04.06.18 18:46)

Науково-практична Інтернет-конференція 14.06.2018 - СЕКЦІЯ №2
У сфері захисту і збереження морського середовища регіональне міжнародно-правове співробітництво займає одне з провідних місць. Саме регіональні угоди дозволяють більш послідовно погоджувати природоохоронні заходи зі специфічними особливостями того або іншого регіону та в цьому зв’язку більш ефективно здійснювати захисні заходи [1, c. 25]. Враховуючи та ґрунтуючись на положеннях UNCLOS’82 [2], вони встановлюють практичні, технічні норми та правила запобігання забруднення моря в результаті судноплавства. Сьогодні існують численні міжнародні природоохоронні інструменти, застосування яких передбачає здійснення відповідних заходів в окремих географічних регіонах: Північній Атлантиці, Балтійському, Середземному, Чорному морях тощо.
З 1976 р. співробітництво середземноморських держав оформлено в Барселонській угоді – Конвенції про охорону Середземного моря від забруднення [3], що містить загальні зобов’язання держав, конкретизовані в додаткових протоколах до Конвенції. Так, був заснований Регіональний центр надзвичайного реагування на морські забруднення в Середземному морі відповідно до резолюції 7, прийнятої Конференцією уповноважених представників прибережних держав Середземноморського регіону, із захисту Середземного моря в Барселоні 9 лютого 1976 р., скликаної Міжнародною морською організацією та ЮНЕП. Також були розроблені протоколи: про захоронення 1976 р.; про співробітництво в боротьбі із забрудненням нафтою та іншими шкідливими речовинами в надзвичайних випадках 1976 р.; про захист від забруднення з наземних джерел 1980 р. тощо. Барселонська конвенція стосується різних джерел забруднення Середземного моря. Вона містить також положення, які мають відношення до моніторингу, співробітництва в надзвичайних ситуаціях, пов’язаних із забрудненням та співробітництва в галузі науки і техніки.
Регіональному екологічному захистові присвячено ще кілька конвенцій: Конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря 1992 р. [4], Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 р. [5], Угода про співробітництво в боротьбі із забрудненням Північного моря нафтою та іншими шкідливими речовинами 1983 р. [6], Конвенція із захисту морського середовища Північно-Східної Атлантики 1992 р. [7]. Таким чином, виокремлюються три сформовані моделі регіонального правового регулювання охорони морського середовища.
Однією з них є модель регіонального правового регулювання охорони морського середовища, розроблена західноєвропейськими державами стосовно регіону Північне море – Північна Атлантика. У межах даної моделі діє цілий ряд угод, що мають відносно відокремлений характер, з попередження забруднення морського середовища регіону: нафтою (Угода про співробітництво 1969 р.); захороненням відходів (Конвенція Осло 1972 р.); з наземних джерел (Паризька конвенція 1974 р.); іншими шкідливими речовинами, чим нафта (Угода про співробітництво 1983 р.). Відмінною рисою цієї моделі є наявність самостійного міжнародно-правового акту з конкретного джерела забруднення або виду забруднюючих речовин. 
Іншу модель було обрано державами, що уклали в 1974 р. Гельсінську конвенцію із захисту середовища району Балтійського моря. Специфіка даної Конвенції полягає в тому, що вона регулює практично всі питання боротьби із забрудненням моря. Важливо звернути увагу на нову Гельсінську конвенцію 1992 р., що враховує політичні зміни, які відбулися, і розширила географічне охоплення дії. Тепер вона поширюється й на внутрішні води Прибалтійських держав. Конвенція набула чинності 17 січня 2000 р. 
Висуваючи вимогу про встановлення обов’язкового лоцманського проведення у Балтійських протоках, деякі країни регіону посилалися на комюніке 10-ї зустрічі міністрів у рамках Ради держав Балтійського моря, що відбулася 7 червня 2001 р. в Гамбурзі, У даному документі записано, що Рада буде «закликати своїх членів та відповідні міжнародні організації сприяти позитивному рішенню з обов’язкового лоцманського проведення в особливо важливих проходах в Балтійському морі» [8, с. 110-111].
Заслуговує на увагу Програма регіональних морів, прийнята ЮНЕП у 1974 р. Реалізація цієї програми склала третю модель регіонального правового регулювання захисту морського навколишнього середовища. На сьогодні Програма охоплює 11 регіонів (Середземне, Червоне моря, Аденську, Перську та Оманську затоки, район Карибського моря та ін.), у рамках яких прийняті спеціальні угоди. Найбільш яскравою ілюстрацією цієї моделі може слугувати співробітництво середземноморських держав. 
Успішним прикладом регіонального співробітництва було проведення в квітні 1978 р. Кувейтської регіональної конференції повноважених представників із захисту та розвитку морського середовища та прибережних районів, яка прийняла ряд документів, стосовно захисту району Перської, Оманської та Аденської заток, який підпадає під значну загрозу забруднення в результаті видобутку в цьому районі нафти та її перевезення на танкерах. Конференція прийняла План дій із захисту та розвитку морського середовища та берегових районів прибережних держав, Кувейтську регіональну конвенцію про співробітництво у справі захисту морського середовища від забруднення; протокол про регіональне співробітництво при боротьбі із забрудненням нафтою та іншими шкідливими речовинами в надзвичайних ситуаціях, а також ряд відповідних резолюцій.
У 1983 р. укладено Конвенцію з охорони та поліпшення морського середовища Карибського регіону. Конвенція не поширюється на внутрішні води. Відповідно до ст. 4 сторони повинні індивідуально або сумісно вживати в межах міжнародного права необхідні заходи з охорони, зменшення та контролю  за забрудненням у конвенційному районі [9, с.378].
На регіональному рівні в рамках Програми регіональних морів ЮНЕП створена широка, хоча й не всеосяжна мережа угод із захисту морського природного середовища. Вони охоплюють такі регіони, як Середземне море, Перська затока, Західна Африка, південно-східна частина Тихого океану, Червоне море, Карибське море, Східна Африка і південна частина Тихого океану. Щодо кожного з регіонів діють відповідні міжнародні угоди, які доповнюють протоколи, присвячені висвітленню широкого кола питань (регулювання наземних джерел забруднення; скидання відходів в океан; забруднення океану морськими буровими установками; зони, що перебувають під спеціальним захистом і охороною дикої природи)
Доцільність регіонального підходу до вирішення морських екологічних проблем підкреслена також в положеннях Частини XІІ «Захист і збереження морського середовища» UNCLOS’82. Так, її ст. 197 встановлює, що держави співробітничають на всесвітній та, коли це доречно, на регіональній основі безпосередньо або через компетентні міжнародні організації у формулюванні або розробці міжнародних норм, рекомендованих стандартів та практик і процедур, що відповідають цій Конвенції, для захисту та збереження морського середовища з урахуванням характерних регіональних особливостей. 
Таким чином, на теперішній час у світі склалися численні регіональні моделі захисту та збереження морського середовища. Їх міжнародно-правове підґрунтя спрямоване на попередження забруднення, зменшення наслідків антропогенного впливу на морські акваторії, запроваджує ефективні механізми регіонального співробітництва у сфері захисту природного морського середовища та прийняття всіх необхідних та можливих засобів його збереження для прийдешніх поколінь.

Список використаних джерел:
1. Лаверычев Е.Г. Осуществление защитных мер и имущественная ответственность за причинение ущерба морской среде: дис. ... канд. юрид. наук. Москва, 1998. 148 с.
2. Конвенция ООН по морскому праву, 1982. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_057/print1513354394470931 (дата звернення: 02.06.2018).
3. Конвенция об охране Средиземного моря от загрязнения 1976. URL: http://www.unep.ch/regionalseas/regions/med/t_barcel.htm (дата звернення: 02.06.2018).
4. Конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря, 1992. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/987_009/print1513354394470931 (дата звернення: 02.06.2018).
5. Конвенція про захист Чорного моря від забруднення 1992 року. Протоколи до Конвенції, 1992. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_065/print1513354394470931 (дата звернення: 02.06.2018).
6. Agreement for cooperation in dealing with pollution of the North Sea by oil and other harmful substances, 1983. URL: https://www.bonnagreement.org/site/assets/files/1080/ chapter29_text_of_the_bonn_agreement.pdf (дата звернення: 02.06.2018).
7. Convention for the Protection of the Marine Environment of the North-East Atlantic. URL: https://www.ospar.org/convention/text (дата звернення: 02.06.2018).
8. Кутаева Н.Г. Проблемы зашиты окружающей среды в постконвенционный период. Ежегодник морского права. 2002. Москва, 2003. С. 103—117.
9. Международное публичное право: учеб. / под ред. К.А. Бекяшева. 3-е изд. Москва, 2004. 928 с. 

Останнє оновлення (04.06.18 18:16)


English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2018 року?
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція