... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...
Міжнародна науково-практична конференція 30.05.19 - СЕКЦІЯ №3
Договір є одним із найцікавіших та унікальних правових явищ. Як одна із найпоширеніших правових конструкцій, договір відіграє важливу роль для виникнення різноманітних правовідносин. 
Актуальність теми зумовлена тенденцією до зростання ролі договору в системі правового регулювання як публічних, так і приватних відносин. Сьогодні категорія договору широко використовується в усіх галузях економіки, політики, соціального і культурного життя.
Побудова громадянського суспільства в Україні має важливе значення для підвищення ролі договору в практичній діяльності. З розвитком системи суспільних відносин, що регулюються договорами, розширюється коло можливих їх учасників, з'являються нові типи договорів, ускладнюються елементи, які використовуються при конструюванні договірних відносин.
Договірні відносини врегульовані чинним законодавством України. Однак величезний потенціал договірних відносин ще не реалізується повною мірою, тому що формування системи договірно-правового регулювання відбувається поступово. 
Метою даного дослідження є комплексне вивчення особливостей правового регулювання укладення, зміни і розірвання договорів в Україні з точки зору наукових підходів та існуючої юридичної практики, а також розробка пропозицій щодо його вдосконалення.
Серед теоретичних розробок особлива увагу досліджуваному питанню приділялася такими науковцями як Бервено С.М., Луць В.В,  Хижняк О.С. тощо [2; 5; 10]. 
Досліджуючи особливості правового регулювання укладення, зміни і розірвання договорів в Україні, було доцільно розглянути такі аспекти:
 проаналізувати історичний аспект становлення договору як правового інститут в Україні і світі;
 розглянути теоретичні підходи до поняття, змісту та сутності договорів;
 визначити основні вимоги до змісту, структури та умов цивільних договорів в Україні;
 проаналізувати чинні нормативно-правові акти, що регулюють укладення, зміну та розірвання договорів;
 з’ясувати особливості притягнення сторін до юридичної відповідальності за невиконання або порушення умов цивільних договорів;
 визначити правові умови дійсності цивільно-правових договорів, укладених в електронній формі.
Проаналізувавши вище вказані аспекти, автор дійшов наступних  висновків.
На сьогоднішній день одним із основних та невід’ємних елементів як суспільних відносин, так і системи права, є договір як правовий інститут. Його виникнення було обумовлено розвитком різноманітних форм спілкування між людьми, а історичною наукою зафіксовано різні випадки використання договору для регулювання суспільних відносин ще з найдавніших часів.
З появою писемності виникає писаний юридичний індивідуальний акт - письмовий договір як юридичний документ. 
В Україні становлення та розвиток договору як правового інституту відбувалося в часи Київської Русі. Він використовувався для регулювання міжнародних та внутрішньодержавних відносин [1, c. 8]. «Руська Правда» Ярослава Мудрого як важливий законодавчий документ передбачала договори купівлі-продажу, міни, позики, особистого найму, підряду, перевезення. У Литовських статутах  XVI ст. було визначено правила укладення письмових договорів. У першому кодифікованому джерелі українського права «Права, за якими судиться малоросійський народ» XVIII ст. визначено форми договорів та умови їх недійсності. Питання договору як правової категорії було достатньо глибоко розроблено у радянські часи та закріплено у Цивільному кодексі УРСР 1963 року [9, c.56]. Сьогодні Цивільний кодекс України 2003 року містить розділ ІІ «Загальні положення про договір». Окрім цивільного права поняття договору зустрічається у господарському (господарські договори), сімейному (шлюбний договір), трудовому (трудовий договір) та інших галузях права [6, c. 181].
У сучасній юридичній науці договір розглядається у декількох аспектах:
1) договір як правочин – різновид юридичного факту, дія, направлена на виникнення, зміну чи припинення взаємних прав та обов’язків;
2) договір як документ, в якому фіксується воля сторін та погоджені ними умови; 
3) договір як зобов’язальні правовідносини – це юридичний зв’язок, установлюваний між двома або більше суб’єктами, що породжує їхні суб’єктивні права й обов’язки відносно один до одного [2, c. 452].
При складанні договору можна користуватися типовими та примірними формами. Типові договори включають умови, що імперативно встановлюють права та обов’язки сторін та можуть містити умови, які деталізуються сторонами та визначаються на їхній розсуд. Примірні договори застосовуються для спрощення процедури їх укладення, мають рекомендаційний характер, повинні не суперечити законодавству.
Процес укладення договору складається з двох стадій, а саме: пропозиції укласти договір, яка називається офертою, та прийняття зробленої пропозиції другою стороною, що називається акцептом.
За загальним правилом договір повинен бути незмінним на весь строк його дії, а договірне зобов'язання - виконуватися відповідно до тих його умов, які сторони визначили при укладанні договору. Однак допускається зміна або розірвання договору, якщо цього вимагають інтереси його сторін, а іноді – і публічні інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦКУ, підставою для зміни або розірвання договору є згода сторін. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною [11]. 
З розвитком новітніх електронних технологій дедалі поширенішим явищем стало укладання договорів у електронній формі. Тому Законом України «Про електронну комерцію» передбачено процедуру укладення електронних договорів. Абзац другий ч. 2. ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, який укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі [11]. 
Укладення електронного договору  відбувається шляхом направлення оферти та її прийняття, акцепту у електронній формі.
Електронна форма оферти може бути зроблена шляхом комерційного електронного повідомлення або розміщення пропозиції у мережі Інтернет чи інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Окрім істотних умов договору електронна оферта має містити інформацію про технологію (порядок) укладення договору (у тому числі технічні засоби ідентифікації сторони); можливість і порядок внесення змін до умов договору та виправлення помилок; спосіб зберігання та пред’явлення інформації в електронній формі й умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів. Найбільш поширеними в мережі Інтернет є цивільно-правові договори, що укладаються шляхом розміщення на веб-сайті публічної оферти. У свою чергу інша сторона (акцептант) вчиняє дії, передбачені правилами веб-сайту, за допомогою яких виражає власну волю та погодження з умовами публічної оферти.
Електронний акцепт може бути укладений шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз’яснено продавцем (наприклад, здійснення оплати).
Так як електронний договір має таку ж юридичну силу, як письмовий, він обов’язково має бути підписаним. Ст. 12 Закону «Про електронну комерцію» регулює порядок підписання електронного договору, використання електронного цифрового підпису; електронного підпису одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін. Порядок використання електронного цифрового підпису регулюється Законом України «Про електронні довірчі послуги».
Отже, можемо узагальнити та надати такі пропозиції:
 При укладанні договорів сторонам потрібно обов’язково узгодити істотні умови договору, а для полегшення процесу його складання можна користуватися типовими та примірними формами. 
 При укладенні електронних договорів доречно використовувати особистий електронний кабінет з логіном і паролем або електронну пошту (окрім заблокованих ресурсів «Яндекс», «Mail.Ru»), зберігати договір на електронних серверах та мати його паперову копію. 
 Маскування трудового договору за цивільно-правовим тягне за собою юридичну відповідальність, тому якщо має значення сам процес постійного виконання трудової функції – доречно укладати трудовий договір, якщо ж має значення результат роботи – цивільно-правовий. 
 У випадках невиконання чи неналежного виконання цивільно-правових договорів обов’язково потрібно вживати заходи досудового врегулювання спору (шляхом пред’явлення претензій, переговорів, медіації або вирішення спору за участі судді).

Список використаних джерел:
1. Алієва-Барановська В. Коротка історія Цивільних кодексів України. Юридична Україна. 2015. № 3. С. 4—9.
2. Бельо Л.Ю. Договір: деякі аспекти поняття. Актуальні проблеми держави і права. 2012. Вип. 63. С. 453—459. 
3. Бервено С.М. Щодо принципів класифікації цивільно-правових договорів та їх класифікаційних утворень у праві України. Право України. 2006. – С. 34—39.
4. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996. URL: http://zakon3.rada.gov.ua
5. Луць В.В. До питання про сутність і зміст цивільно-правового договору. Приватне право. 2013. № 1. С. 118—128.
6. Петлеванна В., Матущак М. Історичні аспекти становлення договору як правового інституту в Україні. Вісник Одеського національного університету. Серія: Правознавство. 2011. Т. 16, Вип. 19. С. 180—191.
7. Резніченко С.В. Еволюція договору як наслідок зміни суспільних відносин. Вісник Одеського національного університету. Серія: Правознавство. 2016. Т. 21, Вип. 1. С. 38—45.
8. Стрибко Т.І. Нормативно-правовий договір та договірний процес у суверенній Україні: дис. ... канд. юрид. наук : 121.00.01; Нац. ун-т «Одес. юрид. акад.». Одеса, 2016. 255 с.
9. Стрибко Т.І. Історичні передумови виникнення та розвитку нормативного договору. Вісник Херсонського державного університету. 2014.  № 4. С. 56—61.
10. Хижняк О.С. Електронний договір: правовий аспект та особливості його укладання. Мукачівський державний університет. Вип. № 10. 2017. С. 396—401.
11. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV. Відомості Верховної Ради України від 18.12.2016 №435-IV. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv/page 
 

Last Updated (Friday, 24 May 2019 23:10)

 
Міжнародна науково-практична конференція 30.05.19 - СЕКЦІЯ №3
Житлово-комунальні послуги – це, насамперед, складна сфера, яка функціонує  на місцевому та національному рівні. Підставою для розкриття цієї теми слугує  Закон України «Про житлово-комунальні послуги», який був введений в дію з 1-го травня 2019 року [1]. Він  встановлює порядок укладення індивідуального і колективного договору про надання комунальних послуг, визначає право споживачів на складання претензій, якщо житлові або комунальні послуги були виконані неналежним чином, а також визначена відповідальність виконавця за ненадання послуги,  або її виконання не в повному обсязі, або з неналежною якістю. На основі цього постає цілий ряд питань: Які є моделі договірних відносин на комунальні послуги? Хто має право на пільги на оплату комунальних послуг? Як нововведення нового Закону України «Про житлово-комунальні послуги» захистять права українців? та ін. 
Починаючи розглядати перше питання, ми маємо зосередити увагу на тому, що  закон передбачає три моделі відносин безпосередньо між власниками і монополістами: індивідуальні, колективні, а в разі створення ОСББ – договір з колективним споживачем. Таким чином, індивідуальний договір може укладатися між виконавцем комунальних послуг та споживачем. Для газу та електроенергії використовується тільки цей тип договорів. Що стосується колективного договору, то це достатньо нова форма, і його суть полягає у тому, що власники квартир звертаються для представлення своїх інтересів або управителю, або іншій особі  - тобто  одному із власників квартири. Договір з колективним споживачем знаходить своє місце у будинках, в яких створено ОСББ (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку). У таких випадках власники квартир платять об’єднанню, яке потім розраховується с монополістами. Ці договори укладаються з приводу холодного і гарячого водопостачання, водовідведення та опалення [3]. 
Але виникають такі ситуації, що будинок не обрав жодну із визначених законом моделей договірних відносин. В таких випадках, власники квартир та виконавці комунальних послуг повинні укласти індивідуальні договори. Варто зазначити, що істотними умовами для укладення будь-якого виду із вищезазначених вище договорів є:  перелік послуг; вимоги до якості послуг; права та обов'язки сторін; відповідальність сторін за порушення договору; ціна послуги; порядок оплати послуги; порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі за ціною послуги; термін дії договору, порядок і умови продовження його дії і розірвання.
Щодо пропозицій укладення договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений відповідно до типового договору.
Що стосується відповідальності, то у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Але штрафні санкції передбачені як для споживачів, так і для компаній, що надають комунальні послуги. Тобто, у тому випадку, коли виникнуть проблеми із неналежним наданням послуг або із затримкою ремонтних робіт, виплата штрафу здійснюватиметься на користь споживачів на підставі укладених договорів про надання житлово-комунальних послуг[2].
При укладанні індивідуальних договорів важливим моментом є розподіл відповідальності за внутрішньобудинкові мережі. Тепер їх можуть обслуговувати компанії, які надають послуги з електро-, тепло та водопостачання. за відповідну плату. Це буде вказано у договорі та відображено окремою позицією у платіжці. До речі, у платіжці за централізоване опалення, гаряче та холодне водопостачання з'явиться новий рядок – плата за абонентське обслуговування.. Плата за абонентське обслуговування – це, фактично, платіж на утримання абонентської служби виконавця комунальних послуг, який раніше сидів у тарифі на послугу, а тепер виведений як окрема плата. Якщо виконавець не працює зі споживачем напряму – значить, споживач і не платитиме йому на утримання абонслужби.
Пільги та субсидії для відшкодування витрат з оплати послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій надаються до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком та надаються споживачам комунальних послуг та власникам (співвласникам) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у відповідній будівлі, які сплачують внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку. Для отримання пільг та субсидій, споживач, який має право на встановлені законодавством пільги з оплати спожитих послуг, повідомляє у письмовій заяві підприємство або організацію про своє право на пільгу з посиланням на відповідний законодавчий акт. 
Для визначення права на отримання пільг з оплати за житлово-комунальні послуги, громадянин повинен подати декларацію про доходи сім'ї пільговика, а також довідки про доходи свої і членів сім'ї (крім довідок про розмір пенсії та соціальної допомоги) за шість місяців, що передують місяцю звернення, або документи, що підтверджують відсутність доходів за такий період.  Для непрацюючих пільговиків, які отримують тільки пенсію і соціальну допомогу, право на отримання пільги розраховується автоматично згідно з інформацією, отриманою від територіальних органів Пенсійного фонду України за результатами обміну електронними базами даних [2].
Строк укладення договору про надання житловокомунальних послуг  – 1 рік. Але він може автоматично продовжуватися, якщо співвласників будинку згодні з усіма умовами. Якщо управитель не виконує  покладені на нього обов’язки, то співвласники мають право достроково розірвати  договір про надання послуг з управління. Якщо ж управителя було обрано на конкурсі органом місцевого самоврядування, співвласники можуть відмовитись від його послуг та самостійно обрати собі іншого управителя,  але попередивши про це попереднього управителя за 2 місяці. 
Як висновок, на основі вищевикладеного, можна сказати, що прийняття нового Закону України «Про житлово-комунальні послуги» спрямований на вирішення багатьох питань, які не були врегульовані раніше. Те, чого так довго уникали українці, їх таки спіткає з новим законом про ЖКП: доведеться дбати про стан свого будинку. Бо тепер труби, дахи, горища, підвали – клопіт самих мешканців. Це остаточно закріплює новий закон. Вчіться керувати самі або шукайте надійного управителя!

Список використаних джерел:
1. Про житлово-комунальні послуги: Закон України № 2189-VIII від 09 листопада 2017 р. Голос України від 09.12.2017 № 231. 
2. Правові аспекти та правила надання комунальних послуг, пільг, пені та заборгованості згідно з новим законом про житлово-комунальні послуги в Україні. URL: https://ua.prostopravo.com.ua/prava_spozhivachiv/statti/scho_peredbachae_noviy_zakon_pro_ zhitlovo_komunalni_poslugi_
3. Все, що необхідно знати про новий Закон «Про житлово-комунальні послуги». Інформаційний портал «Житло». URL: https://zhytlo.in.ua/ua/napryamok/zhkp/vse-shho-neobhidno-znati-pro-novij-zakon-pro-zhitlovo-komunalni-poslugi.html 
 

Last Updated (Friday, 24 May 2019 08:34)

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2019
June
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція