... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...
Міжнародна науково-практична конференція 18.06.20 - СЕКЦІЯ №3
Швеція є високорозвиненою державою, законодавчий досвід якої широко досліджується науковцями з усього світу. У зв’язку із реалізацією Україною шляху європейського розвитку актуалізується необхідність підвищення життєвих стандартів населення та запозичення досвіду більш розвинених держав. У цьому контексті Швеція є вдалим прикладом, оскільки крім системи пенсійного забезпечення, в державі функціонує досконала система обов’язкового медичного страхування, добровільного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, на випадок безробіття [1, с. 15], що є корисним для запозичення Україною та потребує наукового дослідження.
Слід відзначити, що поняття «соціальний захист» в скандинавських країнах трансформоване в термін «соціальний добробут». У Конституції Швеції немає текстуального закріплення поняття «соціальна держава», проте в ній зафіксована категорія «держава добробуту». Згідно з визначенням енциклопедії «Британіка», держава загального добробуту - це концепція правління, при якій держава відіграє ключову роль в захисті і заохоченні економічного і соціального добробуту своїх громадян. Вона заснована на принципах рівності можливостей, справедливого розподілу багатства і громадянської відповідальності щодо тих, хто не в змозі самостійно забезпечувати собі певні соціальні стандарти [2]. Тобто Швеція декларує себе як держава, у якій населення є матеріально забезпеченим належним чином та відсутня бідність.
Шведська модель загального добробуту, як правило, характеризується соціально-демократичним забарвленням, широким спектром гарантованих державою механізмів та заходів соціального страхування та захисту, а також тісним взаємозв’язком масштабів застосування методів соціального забезпечення з ринковою кон’юнктурою – поточною ситуацією на ринку (тобто можливостями) та рівнем доходів громадян в період їх активного перебування на ринку праці (нагальними потребами відповідно до їх попередніх внесків). В той же час система державного соціально-економічного захисту гарантує дотримання так званого рівня деком модифікації праці – методу соціальної стратифікації населення одночасно з дотриманням соціально-прийнятного рівня життя всіх членів суспільства незалежно від ситуації, що склалась на ринку в конкретний момент часу для конкретного індивіда за конкретних обставин [3, с. 183].
Наразі у Швеції частково відбувається процес дуалізації політики соціального забезпечення, що передбачає переорієнтацію з універсальної системи загального добробуту на вибіркову активну політику захисту найбільш вразливих верств населення. Однак однозначність доцільності такої зміни орієнтирів є досить сумнівною, перебуває в стадії активної дискусії, не підтримується економічно активним населенням – основними платниками податків, що не підпадають під класифікацію вразливих верств населення.
Науковці характеризуючи шведську систему соціального захисту виділяють такі основні її принципи як універсальність (система охоплює всі прошарки населення) та принцип соціальної солідарності (всі громадяни рівним чином і незалежно від соціального статусу беруть участь у фінансуванні системи соціального захисту, вносячи співмірний своїм прибуткам внесок). Важливим елементом у такій системі виступає держава, яка виконує функцію перерозподілу соціальних благ між різними за рівнем забезпечення категоріями населення [4, с. 183].
У 80-х роках XX ст. у Швеції було розроблено концепцію «активної політики у сфері ринку праці» [3, с. 7], кінцевою метою якої була повна ліквідація безробіття і забезпечення системи заходів щодо створення нових робочих місць, їх облік у загальнонаціональному масштабі, перекваліфікація кадрів. Із загальної суми ресурсів, що спрямовуються на підвищення зайнятості населення, три чверті витрачається на активну політику на ринку праці і лише одна чверть — на виплату допомоги безробітним.
За даними статистичного агентства Європейського Союзу (Eurostat) станом на березень 2020 року рівень безробіття у Швеції становить 6,7 %, що є одним із найнижчих показників у світі [5]. Безробіття – це таке cоціально-економічне явище, коли частина економічно активного населення не може знайти застосування своїй робочій силі й стає «зайвою». На сьогодні, за даними ООН, близько 800 млн. осіб, тобто кожен третій працездатний у світі не має роботи взагалі або має сезонний чи випадковий заробіток [6, с. 120].
Причиною такого розповсюдженого явища, як безробіття, є неефективність використання робочої сили в минулому і відсутність економічних умов, які б дали змогу людям застосовувати свої навички у продуктивній роботі за пристойну плату. Саме тому це явище є як економічною, так і соціальною проблемою. Особливої уваги потребують питання щодо дотримання принципів гідної праці, гарантування соціального захисту, дотримання загальних прав людини в соціально-трудовій сфері, упорядкування міжнародних міграційних потоків. З одного боку, безробіття вважається важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великою суспільною проблемою.
Аналізуючи наукову літературу, головними напрямками вирішення проблеми безробіття у Швеції є професійне навчання та перекваліфікація безробітних, а грошова допомога надається лише тоді, коли держава не може запропонувати підходящу роботу. Професійне навчання безробітних здійснюється в рамках таких моделей, як: 1. Активізація молодих безробітних (звичайне навчання, спеціальні курси навчання в професійних коледжах і центрах навчання для ринку праці, навчання у виробничих школах і народних школах старшого ступеню). 2. Курси навчання для ринку праці. 3. Програми навчання дорослих – сполучення виробничого і невиробничого навчання по типу початкового професійного навчання з присвоєнням професійної кваліфікації. 4. Навчання на робочому місці, що може здійснюватися як на державних, так і на приватних підприємствах, при цьому зарплата й умови праці встановлюються на основі контракту і відповідно до норм, прийнятих в даному секторі [7, с. 166].
Система страхування на випадок безробіття є відокремленою від загальної системи соціального захисту Швеції, і характеризується тим, що є добровільною та здійснюється профспілками [8]. Під безробітними в Швеції розуміють людей у віці від 18 до 74 років, які на даний момент не мають ніякої роботи; готові приступити до роботи протягом 14 днів; останні 4 тижні займалися активним пошуком заробітку або чекали початку обіцяної роботи протягом 3 місяців [9, с. 114]. 
Система страхування на випадок безробіття складається з базового і добровільного компонентів, які розраховуються на підставі сплачених податків. Останній сплачується тільки членами Фонду страхування на випадок безробіття. Існують певні умови набуття зазначеного членства, такі як термін і характер виконуваної роботи, наявність реєстрації у Державній службі зайнятості (Аrbetsförmedlingen). При цьому потрібно бути членом страхової каси (Фонду профспілкових страхових кас), не менше 12 місяців, куди треба платити щомісячні внески [10].
Варто зазначити, що система страхування охоплює 90% працюючого за наймом населення і передбачає у випадку втрати роботи компенсацію до 80% від заробітної плати на необмежений термін за умови активного пошуку роботи, але як вже зазначалося раніше грошова допомога надається тільки в екстрених випадках. У середньому допомога Фонду профспілкових страхових кас по безробіттю складає 9 тис. крон (при максимумі в 12 тис.) на місяць. Фонди страхових кас по безробіттю, якими користуються 68% втративших роботу, формуються з відрахувань роботодавців (72%), перерахувань з державного бюджету (25%) і внесків осіб найманої праці – членів каси (3%) [11].
Можна зробити висновок, що пріоритети сучасної соціальної політики у Швеції диктуються викликами нового часу, такими, як глобалізація і необхідність подолання наслідків світової фінансової кризи, і в цілому носять загальний характер – забезпечення максимально повної зайнятості населення, зниження рівня бідності і безробіття. Для шведської моделі соціального захисту характерна активна державна політика в сфері зайнятості, яка направлена на підвищення конкурентоспроможності робочої сили, передусім через професійну підготовку працівників та підвищення кваліфікації, створення нових робочих місць, як у державному секторі, так і шляхом субсидування приватних компаній. На зазначені цілі Швеція витрачає більше коштів, ніж будь-яка держава у світі.

Список використаних джерел:
1. Малюга Л.Ю. Теоретико-правові основи адаптації соціального законодавства України до законодавства Європейського Союзу: монографія. Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2019. 406 с.
2. Welfare state / Encyclopedia Britannica URL: http://www.britannica.com/EBchecked/topi c/639266/welfare-state.
3. Приятельчук О.А. Формування інклюзивності ринку праці скандинавського регіону. Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. 2018. № 5 (1). С. 182—189.
4. Дегтяр О.А. Державне регулювання соціальних процесів в Швеції. Публічне управління: теорія та практика. 2013. Вип. 2. С. 51-55.
5. Diamond P., Lodge G. European Welfare States after the crisis: Changing public attitudes. Policy Network Papers. January, 2013. P. 7—8.
6. Official site of the EU Statistical Service (2020), «Unemployment Statistics». URL: http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Unemployment_statistics.
7. Кулішов В.В. Мікроекономіка: Основи теорії і практики. Навчальний посібник. 2 –ге вид., стереотипне. Львів: «Магнолія плюс» 2006. 337 с.
8. Попов С.В. Зайнятість та ринок праці в умовах ринкової економіки: монографія; Крим. юрид. ін-т Одес. держ. ун-ту внутр. справ. Сімф., 2008. С. 166—169.
9. Швеція і її система соціального захисту. Юридично-соціальний портал. 2008. URL: http://www.pilga.in.ua/node/22.
10. Мельник С.В. Шведський досвід формування та реалізації політики соціального забезпечення та страхування. Український соціум. 2008. № 4. С. 114—126.
11. Esping-Andersen G. Three World of Welfare Capitalism. Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 34 p. URL: http://isites.harvard.edu/fs/docs/icb.topic1134169.files/ReadingsonSocial Democracy/EspingAnderson-THeThreeWorldsofWelfareCapitalism.pdf 
 

Last Updated (Saturday, 16 May 2020 02:09)

 
Міжнародна науково-практична конференція 18.06.20 - СЕКЦІЯ №1
Постановка проблеми. За своїм характером право є соціальним феноменом, призначеним створювати правила поведінки та встановлювати засади порядку та організованості соціального життя суспільства. В умовах, які складаються в сучасному світі (різноплановість та багатоаспектність соціального виміру), право впливає на суспільство, виходячи поза межі позитивістського бачення і потребує комплексного вивчення своєї соціальної цінності. Дослідження соціальної цінності права допоможе охарактеризувати та розкрити позитивну роль права для особистості та суспільства.
Стан наукового дослідження теми. Проблема соціальної цінності права вже досить тривалий час знаходиться в центрі уваги правників, політологів та соціологів. Серед науковців, що досліджували дане питання та присвятили свої праці цій проблематиці, можна виділити таких, як: О. Бандура, О. Гольцова, К. Горобець, М. Кравчук, С. Михайлов, В. Нерсесянц, Н. Оніщенко, П. Рабінович, Л. Рябовол, О. Скакун, О. Тарабукін та інших.
Метою даної роботи є дослідження та висвітлення соціальної цінності права, його ролі та впливу на суспільство та особистість.
Виклад основного матеріалу варто розпочати із з’ясування сутності поняття «цінності права» саме через систему соціального значення. Під цінністю права розуміємо його здатність слугувати метою та засобом задоволення науково-обґрунтованих, соціально справедливих, загальнолюдських потреб, інтересів громадян і їх об’єднань, це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою. А також, виступає силою, яка протистоїть сваволі. Варто додати, що цінність права є похідною від більш загальних людських цінностей. Такі цінності суспільного життя, як справедливість, гідність, свобода, матеріальний добробут та багато інших, закріплює та охороняє саме право. Всі ці цінності становлять не тільки зміст і сутність права, а ще й служать його метою і цілями.
Цінність права є широкомасштабною та багатоаспектною категорією, де є майже неможливим чітко визначити її межі та структурні елементи і різні вчені по-різному підходять до виділення цих категорій. Проте, зазвичай говорять про такі основні прояви цінності права, як інструментальна, власна та соціальна цінність права.
Основним з аспектів цінності права є його роль як соціального регулятора. Саме право займає найважливіше і найбільш значуще місце в усій системі соціального впливу на життя особи, держави й суспільства. 
Усвідомити й зрозуміти соціальну цінність права означає охарактеризувати його роль і значення для держави, особи і суспільства. Соціальна цінність права є детермінуючою ознакою правової та соціальної реальності. В цьому аспекті право розглядається вже не лише як загальнообов’язкові правила поведінки в окремому суспільстві, а як повноцінний, самостійний елемент соціальної дійсності, який впливає на всі структурні частини суспільних процесів.
У цьому контексті важливо зазначити, що соціальна цінність права полягає в тому, що воно сприяє розвитку тих відносин, в яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому, втілюючи загальну волю учасників суспільних відносин [3, с. 200].
Соціальна цінність права проявляється також в тому, що право є засобом державного управління, упорядковує існуючі суспільні відносини. Тут варто підкреслити, що у порівнянні з іншими соціальними регуляторами, такими як релігія, політика, моральні настанови чи звичаї, право робить це найбільш ефективно. Воно сприяє розвитку найбажаніших для суспільства та індивіда відносин, при цьому виражаючи загальну волю учасників суспільних відносин. Воно впливає на поводження і діяльність людей за допомогою узгодження їхніх специфічних інтересів.
Універсальним, надійним, ефективним та оптимальним засобом забезпечення безпеки та свободи людей у соціумі виступає, знову ж таки, право, яке засноване на ідеї справедливості та гуманності. Важливо згадати, що система правових норм відсторонює силові заходи вирішення різного роду соціальних протиріч та суперечностей, допомагає протистояти деструктивним соціальним явищам, сваволі, безконтрольності, несвободі, які можуть мати прояви у соціально диференційованому суспільстві, тим самим виховуючи людей на гуманних началах та справедливо-прозорих ідеях співробітництва, партнерства й взаємодопомоги. Окремі науковці також вбачають соціальну цінність права у тому, що воно втілює загальну, групову та індивідуальну волю (інтереси) учасників суспільних відносин, є ефективним засобом забезпечення й існування стабільності і порядку різних відносин та має особливе значення для розвитку тих з них, в яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство [2, c. 33].
Цінність права у призмі соціуму виявляється у тому, що кожна людина має можливість для нормальних, активних дій. Це забезпечується за тієї умови, що правові норми перешкоджають незаконним втручанням у сферу її правомірної поведінки. Також, на правовій основі формуються основні інститути громадянського суспільства, наприклад: демократична виборча система, ринкова економіка, багатопартійна політична система, вільні засоби масової інформації та їх гласність і відкритість для суспільства. Важливе місце займає і той факт, що основним і єдиноможливим цивілізаційним засобом вирішення проблеми на міжнародній й міжнаціональній арені, є право, на основі якого формується правопорядок міжсвітового значення [3, с. 80-85].
Щодо ціннісно-мотиваційних підвалин суспільного життя, то на їх рівні також проявляється соціальна цінність права. Даний процес відбувається шляхом засвоєння індивідами базових настанов та принципів правової поведінки через інтеграцію правомірного шаблону поведінки в свідомість громадянина. Це має назву правова соціалізація — процес, коли індивід засвоює зразки правомірної поведінки, що відповідає соціальним нормам, законам чи цінностям, які необхідні для успішного функціонування в тому чи іншому суспільстві. Можна сказати, що за своєю суттю правова соціалізація — це адаптація світоглядних засад особистості відповідно до правових вимог з метою встановлення належного та безпечного рівня співіснування [4, с. 280-283].
Всі ці аспекти соціальної цінності права, як зазначає О. Гольцова, мають прояв у загальнолюдському, загальносоціальному та особистісному вимірах. Загальнолюдський вимір має такий підтекст – цінність для людства полягає в тому, що воно виступає єдиним ефективним засобом розв’язання глобальних проблем сучасності і право виступає таким засобом, за допомогою якого забезпечується гармонійне співіснування людства в цілому. Загальносоціальний вимір проявляється в тому, що право узгоджено формує суспільні відносини, гарантує стабільність, безпеку, цілісність соціуму, поєднує інтереси та забезпечує подальший суспільний розвиток. Особистісний вимір, тобто соціальна цінність права для окремого індивіда, полягає в тому, що воно здатне задовольнити потребу людини в свободі і встановлює певний порядок її використання, тим самим сприяючи всебічному розвитку особистості [5, с. 53-54].
Висновки. Отже, право є різноплановим та багатоаспектним поняттям і його соціальна цінність в тому, що воно є засобом задоволення справедливих, загальнолюдських інтересів і потреб кожного з громадян. Соціальна цінність права знаходить своє відображення через забезпечення надійності, стабільності і порядку у суспільстві, також виражається у здатності вирішувати проблеми в суспільстві за допомогою правових засобів та розвивати саме ті відносини, у яких зацікавлені і окремі індивіди, і суспільство. Воно забезпечує простір для свободи та активності і служить фактором соціального прогресу.

Список використаних джерел:
1. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. 3-є вид., змін. і доп. Тернопіль: ТНЕУ, 2019. 524 с.
2. Рябовол Л.Т. До питання про соціальну цінність права. Право та державне управління. Вип. 2 (35). Том 1. 2019. С. 30⸻36.
3. Старицька О.О. Соціальна сутність права та держави. Філософські та методологічні проблеми права. №2 (12). 2016. С. 78⸻88.
4. Тарабукін О.Ю. Соціальна цінність права. Альманах права. Вип. 3. 2012. С. 280⸻283.
  5. Гольцова О.Є. Соціальна цінність права в контексті меж сучасного правового регулювання. Часопис Київського університету права. №3. 2009. С. 51⸻54. 
6. Горобець К.В. Ієрархія цінностей права: основні підходи. Вісник академії адвокатури України. №2. 2012. С.75⸻81.
7. Кравчук В.М. Філософська площина осягнення правового простору. Актуальні проблеми держави і права. Випуск 58. Одеса: Юридична література, 2011. С. 63⸻69. 
 

Last Updated (Saturday, 16 May 2020 01:29)

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція