...Здібним заздрять, талановитим шкодять, геніальним лестять (М.Фадуль)...
Міжнародна науково-практична конференція 29.04.20 - СЕКЦІЯ №6
Актуальність теми. У сучасних умовах розвитку громадянського суспільства, розширення демократичних принципів щодо захисту прав людини, захисту інтересів юридичних осіб, особливої актуальності набуває процес розвитку послуг приватних охоронних та детективних структур, як певної альтернативи державним правоохоронним органам. Приватна детективна діяльність здійснюється на сьогодні в умовах повної правової неврегульованості, що фактично створює умови для порушень прав та свобод людини і громадянина. Тож надзвичайно важливо легалізувати приватну детективну діяльність, що поставить її під необхідний контроль з боку держави, а також встановить законодавчі гарантії дотримання прав і свобод громадян.
Стан розробки. Проблематиці організації та здійснення детективної (розшукової) діяльності присвячено увагу у працях багатьох вчених, зокрема: Г. Козаченко, В. Пономарьов, О. Ляшенко, Т. Іванюта, А. Заїчковська, В Калетняк, А. Крисін, О. Костирін, Г. Леонова, О. Озаріна, В. Мачуський, В. Постульга, О. Литвин, О. Сатановський та М. Федорін та інших. 
Метою публікації є аналіз перспектив та форм приватної детективної діяльності в Україні.
Виклад основного матеріалу. У сучасному світі, завдяки художній літературі та кінопродукції, вже склався стереотипний узагальнений образ детектива. Як правило, це освічена та ерудована людина, яка знає кілька мов, має багатий життєвий досвід, вміє аналізувати складні ситуації, логічно мислити та миттєво приймати правильні рішення в екстремальних ситуаціях, а також повністю несе за них відповідальність. Також, зазвичай, у нього відмінне почуття гумору, і він володіє приголомшливими акторськими здібностями, оскільки детективам часто доводиться перевтілюватися в інші образи [1].
Як відомо, у всій Європі професія приватних детективів визнана директивою Європейського Співтовариства 1967 року, яка гарантує свободу підприємництва в усіх країнах-членах ЄС. Жодна країна не в праві заборонити або обмежити права приватного підприємця, не будучи при цьому не засудженою Європейським судом [2].
Діяльність приватних детективів і приватних детективних агентств подібна до діяльності правоохоронних органів. Зазвичай детективною діяльністю навіть займаються люди, які в минулому мали відношення до органів державної безпеки, правоохоронних органів, розвідувальних служб або інших державних органів, які мають відношення до оперативної діяльності. Водночас, слід усвідомлювати, що детективні структури не повинні замінювати чи перебирати на себе функції державних правоохоронних органів. Саме тісна співпраця цих суб’єктів, в межах окреслених чинними законодавчими актами повноважень, сприятиме розвитку цілісної системи захисту інтересів фізичних та юридичних осіб в державі.
Функціонування приватних детективів, детективних підприємств та їх об’єднань, на наш погляд, здатне підвищити відповідальність державної правоохоронної системи за своєчасне та професійне реагування на потреби громадян і суспільства, а також може звільнити правоохоронців від необхідності виконання незначних та невластивих їм функцій. Можливо навіть сприятиме загальному покращенню криміногенної ситуації. Це підтверджує досвід держав, у яких приватна детективна діяльність врегульована на законодавчому рівні й слугує задля збільшення можливості громадян та юридичних осіб отримати належний захисті своїх прав та інтересів. 
Серед найбільш популярних послуг, які надають приватні детективи та детективні агентства виділяють такі, як: пошук осіб, місце перебування яких не відоме; розшук зниклого майна та домашніх тварин; виявлення подружньої зради; проведення збору інформації щодо потенційних партнерів (дослідження та вивчення репутації та фінансового стану позичальників та інших партнерів, також їх спроможності реально виконувати взяті на себе фінансові зобов’язання, що певною мірою запобігає укладенню досить ризикових угод та ухиленню боржників від сплати заборгованості); забезпечення безпеки бізнесу; проведення перевірки способу життя дітей; виявлення фактів правопорушень та проведення найрізноманітніших розслідувань, наприклад, порушень прав інтелектуальної власності, незаконного використання товарних знаків, шахрайства в інтернеті тощо [3].
У нашій державі на сьогодні такий вид діяльності офіційно не визнаний, тому і не знайшов свого законодавчого врегулювання, хоча фактично приватною детективною діяльністю досить давно та результативно займаються фізичні та юридичні особи. За неофіційними даними, зараз майже в усіх регіонах України працює декілька тисяч приватних детективів та приватних детективних агентств. Тож очевидним є те, що процес становлення та функціонування в Україні приватної детективної діяльності є незворотнім.
І хоча законодавчо здійснення приватної детективної діяльності в Україні досі не визначено, відповідні законопроекти для подолання цієї прогалини вже розроблялися. Так, з 2000 року було зареєстровано ряд законопроектів про приватну детективну діяльність, які, на жаль, не отримали законодавчої підтримки. На наш погляд, прийняття такого Закону України не тільки дозволить легалізувати детективну діяльність та вивести її з тіні, поставити під необхідний контроль держави, а також суттєво розширить можливості сторони захисту щодо збору доказової бази [3].
На даний час у Верховній Раді України зареєстровано проект закону № 3010 від 04.02.2020 «Про приватну детективну діяльність», який визначає основні права та обов’язки приватних детективів, регламентує їхню діяльність та встановлює, хто має право займатися приватним розшуком. Приватна детективна діяльність визначається як незалежна професійна діяльність приватного детектива або діяльність детективного агентства щодо надання замовникам приватних детективних послуг з метою забезпечення захисту їх прав та законних інтересів на платній договірній основі [4].
У статті 3 вказаного Законопроекту України передбачено, що приватним детективом може бути фізична особа, яка має громадянство України, повну вищу юридичну освіту або вищу освіту за спеціальністю «правоохоронна діяльність», володіє державною мовою, стаж роботи в галузі права або правоохоронної діяльності 3 роки, пройшла відповідне навчання з метою зайняття приватною детективною діяльністю та отримала свідоцтво про право на заняття приватною детективною діяльністю.
Не може бути приватним детективом особа, яка має непогашену чи не зняту судимість за вчинення кримінального правопорушення; визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною; перебуває на обліку в психоневрологічних або наркологічних установах охорони здоров’я; позбавлена права на зайняття приватною детективною діяльністю протягом двох років з дня прийняття рішення Уповноваженим органом регулювання про припинення права на зайняття приватною детективною діяльністю [4].
У законопроекті цілком слушно присвячено увагу гарантуванню детективної таємниці  інформації, яка стала відома приватному детективу у зв’язку з наданням ним послуг і яка захищатиметься згідно із законом. Так, закріплюється, що інформація з питань, щодо яких здійснювалася приватна детективна діяльність, та відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини та громадянина, становлять детективну таємницю. Приватним детективам та працівникам приватних детективних агентств встановлюється обов’язок забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до відомостей, що становлять детективну таємницю, або їх розголошення, а також заборона розголошення та/або використання таких відомостей у своїх інтересах або інтересах третіх осіб. А за використання таких відомостей з метою шантажу інших осіб пропонується передбачити відповідальність [4].
Узагальнюючи, можна сформулювати наступний висновок: забезпечення безпеки громадян України та й країни в цілому є першочерговим завданням держави, однак чинне законодавство України у цій сфері відстає від життєвих реалій. Довгоочікуване прийняття закону, що врегулював би правовідносини у сфері детективної діяльності, має забезпечити єдину державну політику в детективній діяльності, що дозволить здійснювати досить дієвий державний контроль за правомірним використанням вогнепальної зброї і спеціальних засобів співробітниками детективних організацій, створити умови для розвитку цивілізованого ринку послуг, які будуть надаватися детективами, перешкоджати появі на ринку непідготовлених і недобросовісних суб’єктів, сприяти захисту прав і законних інтересів громадян. 

Список використаних джерел:
1. Не «правова» професія – ДЕТЕКТИВ. URL: https://dobrobut.biz.ua/ua/ne-pravovaja-professija-detektiv  (дата звернення: 26.04.2020)
2. Рада знову взялася за приватних детективів: Чи буде їх діяльність легальною? URL: https://ua.112.ua/mnenie/rada-znovu-vzialasia-za-pryvatnykh-detektyviv-chy-bude-ikh-diialnist-lehalnoiu-526120.html (дата звернення: 25.04.2020)
3. Про детективів у сучасній Україні. Юридичний портал Протокол. URL: https://protocol.ua/ua/pro_detektiviv_u_suchasniy_ukraini/ (дата звернення: 27.04.2020)
4. Про приватну детективну діяльність: Проект Закону України від 04.02.2020 № 3010. URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JI01325A.html (дата звернення: 25.04.2020) 
 

Last Updated (Thursday, 07 May 2020 19:17)

 
Міжнародна науково-практична конференція 29.04.20 - СЕКЦІЯ №6
Постановка проблеми. Проблематика збереження та розголошення адвокатської таємниці в адвокатській діяльності в Україні займає одне з особливих місць у юридичній теорії та практиці. Це обумовлено, насамперед тим, що гарантована нормами права адвокатська таємниця не лише встановлює права та обов’язки учасників процесуального провадження, але й має значну морально-етичну сутність, що робить її одним із найважливіших принципів адвокатської діяльності. У зв’язку із цим комплексний аналіз даного питання у світлі євроінтеграційних прагнень України та становлення і розвитку в Україні громадянського суспільства видається своєчасним та визначає особливу актуальність цієї теми.
Аналіз останніх публікацій. Теоретичним підґрунтям даної роботи є наукові роботи багатьох вітчизняних вчених та теоретиків адвокатури України: Т.В. Варфоломеєвої, О.Ю. Костюченко, О.П. Кучинської, С.М. Логінової, М.А. Погорецького, М.М. Погорецького, Н.А. Подольного, С.В. Прилуцького, А.М. Пшукова, О.Г. Яновської та багатьох інших. 
Метою публікації є аналіз інституту адвокатської таємниці, а також сутності даного поняття та відомостей, які становлять її предмет.
Виклад основного матеріалу. Необхідно відзначити, що проблема адвокатської таємниці вже довгий час є предметом різноманітних дискусій та суперечок серед теоретиків та практиків юридичної професії, адже адвокатська таємниця – одне ключових питань адвокатської діяльності, яке привертає увагу, з приводу якого посилено дискутують науковці-правники. 
Загалом, адвокатська таємниця є необхідною передумовою наявності самого інституту адвокатури та процесуально-правовою гарантією повноти, об’єктивності та змагальності, зокрема, кримінального процесу. 
Президент адвокатської компанії «Полонський і партнери» Ю.М. Полонський підкреслив, що збереження адвокатської таємниці – це один із принципів адвокатури, її розкриття – надзвичайно серйозне порушення, її може бути розкрито лише за письмової згоди клієнта [1, с. 54]. 
На відміну від Ю.М. Полонського, адвокат Д.В. Кухнюк вважає неприпустимим розголошення адвокатської таємниці за будь-яких обставин. Він зазначає, що під час отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвокат приймає присягу, в якій він зобов’язується суворо зберігати адвокатську таємницю. Також Д.В. Кухнюк стверджує, що розголошення адвокатської таємниці є порушенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Присяги адвоката України, тому адвокатську діяльність такого адвоката може бути припинено, а видане йому свідоцтво анульоване [2, с. 32]. 
Такі протилежні позиції скоріш за все пов’язані з тим, що саме вкладається їх представниками в поняття «адвокатська таємниця». Під адвокатською таємницею, наприклад Логінова С.М., розуміє відомості, які отримані адвокатом в процесі виконання професійних обов’язків, розголошення яких може завдати збитків фізичній чи юридичній особі (клієнту) [3, с. 13]. 
Але в рамках виконання доручень клієнтів адвокат стикається з необхідністю дотримання принципу конфіденційності не лише щодо інформації, що стає відомою йому від клієнта, але й щодо інформації, яку отримує в процесі реалізації домовленостей з клієнтом. Вся ця інформація і підпадає під дію принципу конфіденційності і потребує кримінально-правового та цивільно-правового захисту. Принцип конфіденційності адвокатської діяльності якраз реалізується через інститут адвокатської таємниці, що має і юридичний, і етичний характер. Варто зауважити, що за своєю юридичною природою адвокатська таємниця, її режим має відношення саме до діяльності адвоката (в тому числі розповсюджується і на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю). 
Проте, зміст ст. 10 Правил вказує і на інших осіб, на яких поширюється режим адвокатської таємниці. Це, зокрема, помічник адвоката, стажист адвоката та особи, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом (технічний персонал). Поширення обов’язку зі збереження конфіденційності інформації працівниками офісу адвоката закріплено не тільки в Україні, але й в законодавстві Нідерландів, Франції, Швеції. Проте, необхідність забезпечити адвокатську таємницю вказаними особами покладається саме на адвоката.
Закріплення принципу конфіденційності потребує і його адекватного правового захисту. За посилення гарантій адвокатської таємниці виступають науковці та практики. Зокрема дана ситуація безсумнівно пов’язана з наявністю такого негативного факту як зростання кількості порушень адвокатської таємниці, причому не тільки зі сторони правоохоронців, але й зі сторони самих адвокатів, про що вказує і відома адвокат, доктор юридичних наук Т.В. Варфоломеєва [4, с.12]. Так, дійсно, на практиці трапляються випадки розголошення адвокатом інформації, що надійшла від клієнта, коли адвокат коментує справу привселюдно, розповідає певні аспекти, які, на наш погляд, є елементами адвокатської таємниці.
У контексті даної теми важливо також приділити увагу питанню, яка кількість інформації не підлягає розголошенню. Згідно з Правилами адвокатської етики, це будь-яка інформація, яка визначається як предмет адвокатської таємниці, логічно, що, в першу чергу, і сам факт звернення за правовою допомогою.
Необхідно розрізняти конфіденційну інформацію та інформацію, що становить адвокатську таємницю; перша – значно ширша за змістом. Конфіденційною є будь-яка інформація, отримана в ході ведення адвокатської діяльності; вона ширша за змістом відповідно до секретності адвоката, може бути розкрита у разі скасування конфіденційності особою, що зацікавлена в її дотриманні. Таємниця адвоката  це інформація, яка не підлягає розголошенню за жодних умов.
Отож, з моменту звернення клієнта до адвоката, останній знайомиться з матеріалами кримінального провадження, збирає певну інформацію, документи, вживає необхідних дій для захисту та надання юридичної допомоги виникає обов’язок зберігати конфіденційність. Клієнт може зупинити період зберігання конфіденційної інформації, погодившись на її розголошення у письмовій формі або в іншій фіксованій формі.
Дані попереднього розслідування, які стали відомі адвокату у зв’язку з виконанням його професійних обов’язків, можуть бути розкриті лише з дозволу слідчого чи прокурора. Юристи, винні в оприлюдненні даних попереднього розслідування, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Вважаємо, що потребує додаткового визначення та нормативного закріплення у законі обсяг адвокатської таємниці, що дорівнюватиме конфіденційній інформації, знявши таким чином небезпеку притягнення адвоката до кримінальної відповідальності за відмову від надання свідчень у межах, що перевищують визначені законом рамки адвокатської таємниці.
Адвокатська таємниця або, як її ще називають, «імунітет» включає:
– конфіденційність побачень адвоката із клієнтом;
– конфіденційність адвокатського офісу;
– конфіденційність листування адвоката із його клієнтом.
У п. 2 ч. 2 ст. 65 КПК України встановлено, що не можуть бути допитані як свідки адвокати – з приводу того, що йому довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності. У цій нормі йдеться про адвокатів, які, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, надають або надавали правову допомогу свідку під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій. Також це положення стосується тих адвокатів, які надавали клієнту таку допомогу не у зв’язку з кримінальним провадженням [5, с.18].
Таким чином, у процесі дослідження ми дійшли висновку, що адвокатська таємниця дуже тісно пов’язана з принципом конфіденційності адвокатської діяльності. Будь-яка інформація, яку отримує адвокат, залишається відомою лише йому та його помічнику, або вузькому колу людей, якщо це необхідно для вирішення справи. Тобто інформація та всі матеріали у справі повинні бути конфіденційними і не розголошуватися, інакше адвокат або особи, які перебувають з ним у трудових відносинах, мають бути притягнуті до юридичної відповідальності. 

Список використаних джерел:
1. Полонський Ю.М. Про адвокатську таємницю. Право України. 2012. № 9. 87 с.
2. Кухнюк Д.В. Секрети не врятують. Право України. 2012. № 6. 103 с.
3. Логінова С.М. Адвокатська таємниця: теорія і практика: автореф. дис. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.10. Київ, 2002. 19 с. 
4. Варфоломеєва Т.В. Впровадження міжнародних правил адвокатської етики в Україні. Вісник Академії адвокатури України. 2009. № 1 (14). С. 720.
5. Женина М.А. Теоретические и практические проблемы дисциплинарной ответственности адвоката: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.11. Москва, 2009. 29 с. 
 

Last Updated (Thursday, 07 May 2020 19:18)

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
July
MoTuWeThFrSaSu
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція