Міжнародна науково-практична конференція 03.10.19 - СЕКЦІЯ №2
Європейська економічна інтеграція у сфері транспорту здійснюється на принципах міжнародного економічного права, а також шляхом запровадження спільної транспортної політики ЄС.
Формування спільних економічних принципів функціонування ЄС та спільної економічної та транспортної політики ЄС відбувалось разом з процесом поглиблення європейської інтеграції. Так, успішне функціонування Європейського співтовариства вугілля та сталі свого часу спонукало держави-члени створити ще Європейське економічне співтовариство та Європейське співтовариство з атомної енергії 1957р. Договорами також визначалась необхідність створення загальноєвропейської мережі каналів, автошляхів, залізниць. 
Сучасний етап Європейської інтеграції розпочався з підписання у 2007 році Лісабонських договорів про ЄС (ДЕС) та про функціонування ЄС (ДФЕС), що набрали чинності в 2009р. Цими договорами, окрім іншого, ЄС наділявся міжнародною правосуб’єктністю; з’явились нові сфери правового регулювання (космос, спорт, туризм, цивільна оборона, адміністративне співробітництво, гуманітарна допомога та інші); ЄС отримав додаткові повноваження в сфері зовнішньої політики та політики безпеки та спільної транспортної політики; було чітко розмежовано компетенції ЄС та країн-членів на виключну, спільну, доповнюючу та спеціальну. 
Лісабонські договори вперше дають визначення поняттю внутрішнього ринку ЄС.
Внутрішній ринок – це територія без внутрішніх кордонів на якій гарантується вільний рух осіб, капіталів, товарів і послуг [1].
Внутрішній ринок ЄС не обмежується економічною складовою, а й охоплює питання охорони навколишнього середовища, соціальні питання, захист прав споживачів, проте повної гармонізації між економічною та соціальною складовими внутрішнього ринку ЄС поки що не досягнуто.
Формування внутрішнього ринку ЄС стало визначальним фактором у спільній транспортній політиці ЄС, оскільки ліквідація кордонів та інші заходи лібералізації, включаючи лібералізацію каботажу дали можливість задовольнити дедалі більший попит на транспортні перевезення і вирішити такі проблеми як затори та завантаженість доріг. Транспорт на сьогодні є ключовим чинником сучасної європейської економіки [2, с. 233]. 
Поняття спільної транспортної політики не наводиться в установчому договорі хоча ст. 90 ДФЕС передбачає, що досягнення цілей договорів стосовно транспортної сфери здійснюється в рамках спільної транспортної політики [3].
Спільну транспортну політику ЄС можна визначити як: комплекс взаємоузгоджених дій на рівні ЄС та на рівні його держав-членів з метою досягнення збалансованого та узгодженого регулювання відносин на європейському транспортному ринку.
Правовими засобами транспортної політики ЄС є: акти інститутів ЄС та міжнародні договори, учасниками яких є країни ЄС та треті країни. 
Транспортна політика відіграє важливу роль у зміцненні економічної та соціальної цілісності ЄС. Зокрема, вона полегшує сполучення віддалених регіонів; позитивно впливає на ринок зайнятості; заохочує інвестування у транспортну інфраструктуру країн-членів.
У транспортному секторі працевлаштовано 11,1 млн. осіб із 28 держав-членів, із них 54% у наземному транспорті; 4% у повітряному; 2% у морському; 24% у сфері логістики [4, с. 350].
На сьогодні сучасна транспортна система ЄС відіграє важливу роль і в процесі залучення третіх країн до Євроінтеграції, що відбувається на основі договірних відносин між ними та ЄС.
До спільної транспортної політики ЄС включається правове регулювання таких видів транспорту: автомобільний, залізничний, внутрішньоводний, морський, повітряний, комбінований, змішаний [2, с. 233].
Договір про функціонування ЄС (ст.100) визначає різні умови правового регулювання автомобільного, залізничного та внутрішньоводного транспорту та виокремлює морський і повітряний транспорт [3].
Різне регулювання та повноваження органів ЄС в такому регулюванні пов’язано з правовою природою самого транспорту. Так, автомобільний, залізничний та внутрішньоводний є «внутрішніми» видами транспорту ЄС, а морський та повітряний – має міжнародно-правову природу.
ЄС завжди розвивав концепцію відкриття ринків третіх країн з транспортних послуг. Як зазначається в Білій книзі з транспорту [5] від 28.03.2011 р. міжнародне співробітництво в транспортному секторі зосереджується на розширенні внутрішніх правил ринку через роботу в міжнародних організаціях і зміцненні європейської безпеки і екологічних стандартів. Білою книгою, Комісія ЄС встановила концепцію розбудови єдиного європейського транспортного простору (ресурсозберігаючого та конкурентоспроможного) на період до 2050р.
Поняття «транспорт» використовується ЄС у двох значеннях: 
1) як різновид підприємницької діяльності, що пов’язана з наданням послуг фізичним та юридичним особам щодо перевезень пасажирів та вантажу – професійний транспорт.
  2) як засіб транспорту, що належить громадянам, підприємствам на праві власності та використовується ними у особистих цілях – власний транспорт.
Метою транспортної політики ЄС є регулювання діяльності професійного транспорту, суть якого полягає у наданні послуг транспортного характеру.
Така діяльність підпадає під дію принципів і свобод внутрішнього ринку, зокрема принципу свободи надання послуг [6, с. 130].
Найважливіша складова транспортної політики ЄС – формування спільного транспортного ринку ЄС, усунення обмежень цього ринку з боку окремих держав-членів, формуванні спільних правил міжнародних перевезень та транзиту (ст. 90-100 ДФЕС), заходи з підвищення транспортної безпеки.
Специфіка транспортної політики ЄС полягає у тісній взаємодії права ЄС з міжнародним правом через участь держави-члени у міжнародно-правових транспортних угодах.
Наднаціональний характер права ЄС передбачає пріоритет актів ЄС перед внутрішніми актами держав-членів та пряму дію деяких норм права ЄС в транспортних правовідносинах.
Стаття 91 ДФЕС передбачає застосування європейськими інституціями, зокрема, Парламентом і Радою звичайної законодавчої процедури після консультації з Економічним і соціальним комітетом і Комітетом регіонів при виробленні спільної транспортної політики.
Стаття 4 ДФЕС визначає що сфера транспорту належить до спільної компетенції держав членів та ЄС;
Стаття 95 ДФЕС встановлює компетенцію ЄС у сфері транспорту і є визначальною статтею розділу про транспорт.
Повноваження ЄС в сфері транспорту визначають:
– загальні правила міждержавних транспортних перевезень;
– умови за яких перевізники-нерезиденти можуть надавати транспортні послуги в державах-членах;
– заходи з підвищення безпеки на транспорті тощо. 
Державам-членам в сфері транспорту забороняється будь-яка дискримінація у перевезеннях в рамках ЄС залежно від перевізника чи країни походження чи країни призначення вантажу (Ст. 95 ДФЕС). Також державам-членам забороняється здійснювати будь-яку підтримку окремих підприємств чи галузей без санкції Комісії (Ст. 96 ДФЕС) [3].
Відповідно до ст. 93 ДФЕС державам-членам дозволяється надавати допомогу транспортному сектору, якщо вони відповідають потребам координації транспортних перевезень чи є відшкодуванням за виконання певних зобов’язань що підпадають під поняття державної служби.
Висновок. Розвиток спільної транспортної політики ЄС безпосередньо пов’язано з розвитком спільної економічної політики ЄС та формуванням внутрішнього ринку ЄС. Внутрішній ринок ЄС оформився Лісабонськими договорами про ЄС та про функціонування ЄС, підписаними в 2007р. Ряд статей Договору про функціонування ЄС безпосередньо регламентують повноваження та компетенцію ЄС та держав-членів ЄС в транспортній сфері. Найважливішою складовою сучасної транспортної політики ЄС є формування спільного транспортного ринку ЄС та спільних правил міжнародних перевезень. Міжнародне співробітництво ЄС в транспортному секторі до 2050 р.  визначається в Білій книзі 2011р. та зосереджується на розширенні внутрішніх правил ринку через роботу в міжнародних організаціях і зміцненні європейської безпеки і екологічних стандартів.
    
Список використаних джерел:
1. Consolidated versions of the Treaty on European Union and the Treaty on the functioning of the European Union. - Brussels, 15 April 2008.
2. Муравйов В.І. Європейське право: підручник у 3-х томах. Київ: Ін Юре, 2015. Кн.2:Матеріальне право ЄС. 451 c.
3. Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу (2010/С 83/01). URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU10267.html
4. Муравйов В.І. Право Європейського Союзу - Київ: Ін Юре, 2018р.- 650c.
5. Біла Книга – Транспорт. URL: https://brdo.com.ua/wp-content/uploads/2016/01/1_Bila-knyga-transport-plan-rozvytku-yedynogo-yevropey-skogo-transportnogo-prostoru-na-shlyahu-do-konkuretnospromozhnoi-ta-resursoefektyvnoi-.pdf
6. Мікічурова О.В. Принцип взаємної вигоди в міжнародному економічному праві: монографія. Київ: «Видавництво «Сталь», 2017. 248 с.