Міжнародна науково-практична конференція 12.12.19 - СЕКЦІЯ №3
Вітчизняний та міжнародний досвід свідчить, що запровадження альтернативних методів врегулювання спорів поряд із системою правосуддя є найефективнішою передумовою вирішення правових конфліктів та спорів. Судова система України працює досить неефективно через велику завантаженість судів, тривалість і складність судового процесу, значні судові витрати, недостатню розвиненість механізмів змагальності та рівності сторін у процесі вирішення спору. Через те, впровадження інституту медіації є досить важливим як для громадян, так і для судів. Але на сьогоднішньому етапі розвитку існують деякі проблеми, які потрібно обговорювати для їх вирішення в подальшому.
Інститут медіації був предметом дослідження таких вітчизняних науковців, як В.М. Баранова, Р. Безпальча, Є.О. Борисова, С.В. Васильчак, С.Ф. Демченко, В.В. Землянська, Г.І. Єрьоменко, Г.І. Козирєв, О.М. Лисенко, Т.О. Подковенко, В.В. Рєзнікова, Ю.Д. Притика та ін.
Перш за все варто зазначити, як вважає Г. Єрьоменко, медіація – це процес переговорів, у якому для вирішення конфлікту залучається медіатор (посередник), який організовує переговори між сторонами, вислуховує їх аргументацію щодо суті спору та активно допомагає сторонам оцінити можливість прийняття компромісного й самостійного рішення для задоволення інтересів усіх учасників переговорів [1, с. 67]. 
Основною проблемою на сучасному етапі розвитку все ж таки залишається відсутність законодавчого визначення медіації, як і правового регулювання цієї процедури загалом. Проте, Верховна Рада України взимку 2015 року зареєструвала одразу два законопроекти щодо медіації. Першим був проект ЗУ «Про медіацію» № 3665 від 17.12.2015 р., в якому медіація (примирення) визначена як позасудова процедура врегулювання конфлікту (спору) шляхом переговорів сторін конфлікту (спору) за допомогою одного або декількох медіаторів. 29.12.2015 р. до Верховної Ради України надійшов черговий проект ЗУ «Про медіацію» № 3665-1. Цей закон визначає правові основи надання послуг медіації на професійних засадах та має на меті запровадження інституту медіації в суспільстві, поширення практики мирного вирішення спорів позасудовими методами та забезпечення збалансованих взаємовідносин між інститутом медіації та судовою системою [2]. Однак станом на 2019 рік законопроект так і не був прийнятий, що унеможливлює законодавчо закріпити важливі аспекти медіації.
Під час прийняття Закону України «Про медіацію» варто врахувати закордонний досвід, так наприклад в Румунії до прийняття відповідного закону медіатори розглядали 1500 справ на рік, а після лише декілька десятків [3, с. 2].
Як зазначила А. Тарнавська Україна не достатньо впроваджує та популяризує інститут медіації на законодавчому рівні. Хоча в теорії держава повинна бути зацікавлена в зменшенні бюджетних витрати на судочинство, зниженні судового навантаження, відновленні правопорядку та згоди в суспільстві [4, с. 216]. Це також питання вдосконалення судочинства, адже причинною цьому може бути конкуренція між суддями та медіаторами за сфери впливу.
І. Ясиновський виділяє такі проблеми: 1) низька правова культура населення- без правової культури неможливе здійснення правової реформи, забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства, особистості; 2) низький рівень довіри до даної послуги – неготовність широких верств населення сприймати медіацію як альтернативу державному судочинству; 3) недостатня поінформованість суспільства в цілому, і громадян зокрема, про медіацію, її переваги як альтернативного судовому розгляду; 4) позиції сторін, які не бажають іти на компроміс – медіація, одним із базових принципів якої є добровільність виконання учасниками примирної угоди, розрахована на свідомих та добросовісних учасників врегулювання конфлікту, які психологічно готові до компромісу; 5) специфіка національного правосуддя; 6) низький рівень співпраці з міжнародними організаціями - міжнародна співпраця дуже важлива для обміну досвідом, а також для забезпечення можливості порівняти розвиток інституту медіації в різних країнах; 7) відсутність належної фінансової підтримки; 8) громадські засади розвитку медіації - на даному етапі медіація в Україні існує переважно на громадських засадах, оскільки саме громадські організації реалізують пропаганду та інформаційну кампанію серед населення, здійснюють професійну підготовку медіаторів, використовуючи задля їх практичної реалізації цих цілей власні мінімальні ресурси; 9) складність вибору медіатора як високопрофесійної особи - в Україні існує проблема недостатнього забезпечення кількості професійних медіаторів, які б могли надавати послуги клієнту на якісному рівні [5, с. 261-264].
Тому, для вирішення зазначених проблем варто зробити наступне: 1) прийняти Закон України «Про медіацію» в якому передбачити поняття, процедуру медіації, правовий статус, вимоги до медіатора, виконання медіаційних угод, забезпечення конфіденційності процедури медіації тощо; 2) поширювати і популяризувати інститут медіації серед громадян; 3) передбачити чіткі вимоги до медіатора і перелічити особи, які можуть здійснювати медіаторство; 4) покращити рівень довіри до послуги.
Отже, враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що на сьогоднішній день активно впроваджується інститут медіації. Однак, остання вже зіштовхнулася із низкою проблем, які потрібно вирішити задля вдосконалення цього виду інституту. Все ж таки основною проблемо постає відсутність спеціального закону, який би б закріпив норму-дефеніцію, регулював процедуру прийняття рішень, правовий статус медіатора і вимоги до нього, а також особливості цієї професії. 

Список використаних джерел:
1. Єрьоменко Г.В. Медіація альтернативний спосіб розв’язання конфліктів, або і вівці цілі і вовки не голодні. Маркетинг в Україні. 2009. № 5. С. 67—70.
2. Проект Закону України «Про медіацію». URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_1?pf3511=54558
3. Гайдук А.В. Проблеми законодавчого забезпечення медіації в Україні. Часопис Асоціації адвокатури України. 2013. № 2. С.1—4.
4. Тарнавська А. Становлення інституту медіації в умовах євроінтеграційних процесів в Україні. Публічне право. № 1 (17). 2015. С. 211—218.
5. Ясиновський І.Г. Проблеми впровадження та проведення медіації в Україні. Актуальні проблеми політики. 2015. Вип. 55. С. 260—267.