Міжнародна науково-практична конференція 29.04.20 - СЕКЦІЯ №2
Постановка проблеми. Сьогодні проблема гендерної дискримінації в більшості регулюється «де-юре», в той час, як «де-факто» ця проблема ще не вирішена остаточно. Проте, у сучасному світі стереотипи щодо місця жінки в суспільстві дещо змінилися і в таких умовах починає формуватися система гендерних норм, які спрямовані на подолання дискримінації за ознакою статі у всіх сферах життя. Довгий час традиційні гендерні ролі обмежували жінку як особистість і призводили до нерівності між статями. Втім, незалежно від того як змінюються стереотипи у теперішній час, актуальність визначеної тематики зростає дедалі більше. 
Стан наукового дослідження теми. Проблемами гендерної дискримінації, нерівності у суспільстві займалися такі вчені, як О. Львова, Т. Марценюк, Т. Мельник, В. Никифоренко, В. Стешенко, А.Табанова, О. Чуйко та ін.
Метою даної роботи є визначення деяких теоретико-правових аспектів гендерної дискримінації. 
Виклад основного матеріалу доцільно розпочати із пояснення сутності гендерної дискримінації. Гендерна дискримінація – дискримінація за ознакою статі. Поняття гендерної нерівності є дуже тісним до дискримінації, вони є взаємопов’язаними. Гендерна нерівність полягає в тому, що чоловіки та жінки не є рівними в правах та можливостях [1, с. 17].
Теперішні теорії гендерних відносин вказують на те, що соціальні відмінності між представниками протилежних статей є набутими, такими, які «приписані» індивідам суспільством. Міркування про те, що таке бути жінкою чи чоловіком, відрізняється в залежності від історичного чи соціального періоду. Для прикладу, чоловік сьогодні та чоловік століття тому – докорінно різні люди. Окрім того, різний досвід і соціальні стереотипи мають чоловіки в Україні і, наприклад, у Швеції [2, с. 7].
Гендерна рівність займає головну роль у системі прав людини та серед ідей ООН. Одним з основних принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй, який був прийнятий у 1945 р., є рівність прав чоловіків та жінок, а також відповідальність кожної держави за захист та охорону прав жінок [2, с. 20].
Гендерна рівність в Україні, перш за все, гарантується Основним Законом. Стаття 24 Конституції України встановлює рівність конституційних прав і свобод усіх громадян, й зокрема, незалежно від статі [3].
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», будь-яка дискримінація в Україні є забороненою [4].
Ст. 3 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» регламентує, що державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на утвердження ґендерної рівності, недопущення дискримінації за ознакою статі, запобігання та протидію насильству за ознакою статі, у тому числі всім проявам насильства стосовно жінок, забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень, забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків, захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі тощо, а також стаття 6 цього закону забороняє дискримінацію за ознакою статі [5].
Втім, ці законодавчо закріплені положення і теоретичні аспекти, як показує аналіз сучасної дійсності, не зовсім співпадають з реальною практикою. Гендерна дискримінація та нерівність у світі праці і в інших суспільних сферах є й надалі. Перш за все, гендерна дискримінація – найбільш гостра проблема у сфері працевлаштування. Це спричинено сталими стереотипами та більшою вразливістю жінок щодо різних форм дискримінації, які мають наслідки в кар’єрі та й в суспільстві загалом. Такі проблеми треба ефективно вирішувати.
В Україні, зокрема, мають місце такі випадки гендерної дискримінації: публічні коментарі представників влади, мала кількість жінок в уряді та їх недопуск до прийняття серйозних рішень, недовіра до жінок, які виявили бажання йти до влади, а також заборона особам жіночої статі вчитися у деяких закладах вищої освіти МВС України [1, с. 34].
Цікавим фактом є те, що зібравши й підрахувавши статистичні дані по 217 країнах, дослідники виявили, що хатня робота і догляд за сім’єю займає в житті жінки близько 23 років. За даними Державної статистики, жінки в Україні заробляють у середньому на 28% менше, ніж чоловіки. Нині в ЗСУ працює жінок не менше, ніж в інших державах, однак у нас ніколи не було генерала жіночої статі. Також у нас є недоступні для жінок професії цивільного змісту, а також ті, які пов’язані з військово-морськими силами. І справа полягає не в тому, скільки їх, а в їхній наявності [6, с. 15]. Кабінет Міністрів України, разом з численними організаціями, докладає великих зусиль для того, щоб у світі праці були рівні можливості у представників обох статей.
Прибуття на політичну арену в Україні жінки-лідера відбулося 14.04.1998 р. Це була Ніна Карпачова, яка стала Уповноваженим ВРУ з прав людини. Першою жінкою-міністром стала Сюзанна Станік у 1996 р. Після цих жінок уявлення про жінок у владі дещо змінилися. Від того часу їх стало більше і вони займали різноманітні посади. Сьогодні жінки обіймають посади Голови Верховного Суду (В. Данішевська), Генерального прокурора (І. Венедиктова). Незважаючи на те, що жінок на державних посадах і в політиці стає більше, вони досі не мають великого впливу у законодавчому процесі [7, с. 6].
У Стратегії гендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 роки констатовано, що проблема гендерної рівності має місце на найвищому політичному рівні і є однією з найбільш пріоритетних у Плані дій Уряду на найближчі роки. Впевнено йдучи до демократичного шляху розвитку та інтегруючись у європейську спільноту, Україна намагається втілювати ідеї гендерної рівності та виконувати міжнародні вимоги щодо запобігання гендерної дискримінації, а також всіх інших видів дискримінації [8, с. 1].
Поряд з потребою законодавчого утвердження рівних прав жінок та чоловіків, не менш серйозним є показник усвідомлення даної проблеми якнайбільшим колом людей у суспільстві. Думка суспільства та стереотипи громадян, які стосуються соціальної ролі жінки у соціумі впливають на нашу теперішню ситуацію. І якщо ми хочемо, щоб ситуація в Україні докорінно змінилась, поруч із законами та нормативно-правовим актами органів державної влади треба змінювати традиційні уявлення та долати стереотипи, які заполонили свідомість людей [6, с. 2].
Отож, у процесі даного дослідження ми дійшли таких висновків:
1) жінки сьогодні переживають непростий період, адже вони все ще потерпають від соціальних стереотипів, і їм, як особистостям, перш за все, потрібна підтримка зі сторони держави не лише на законодавчому рівні;
2) подолання гендерної дискримінації як такої, а також співпадіння «де-юре» і «де-факто» можливе лише в результаті зміни суспільної думки і викорінення стереотипів. Протистояти стереотипам — це значить мислити критично й усвідомлювати справжні причини сформованого ставлення;
3) Україна, як правова держава, обрала правильний шлях забезпечення гарантій для подолання дискримінації, проте менталітет нашого суспільства наразі зводить нанівець усі позитивні очікування щодо ефективності дій влади.

Список використаних джерел:
1. Марценюк Т. Гендерна рівність і недискримінація: посібник для експертів і експерток аналітичних центрів. Київ, 2014. 65 c.
2. Марценюк Т. Інтеграція гендерної складової в аналітичні матеріали. Київ: МФ «Відродження», 2019. 28 с.
3. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР. Редакція від 01.01.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show /254к/96-ВР
4. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI. Редакція від 30.05.2014. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17
5. Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 8 вересня 2005 року № 2866-IV. Редакція від 07.01.2018. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15
6. Аніщук Н.В. Правові засоби викорінення гендерного насильства в Україні: історико-теоретичний аналіз: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01; Нац. ун.-т «Одеська юридична академія». Одеса, 2008. 36 с. 
7. Гендерна рівність і розвиток: погляд у контексті європейської стратегії України. К.: Центр Разумкова, 2016.
8. Марценюк Т. Соціологічні дослідження домашнього насильства: методологічні засади: Міжнародна конференція «Збирання даних у сфері насильства щодо жінок та домашнього насильства: назустріч вимогам Стамбульської Конвенції», (3-4 вересня 2015 р., м. Київ). Київ, 2015. С. 1—11.