Міжнародна науково-практична конференція 29.04.20 - СЕКЦІЯ №3
Одним із нових правових інститутів, якому належить особливе місце в системі права інтелектуальної власності, є договір комерційної концесії. Він укладається з метою створення нових господарюючих комплексів, розширення ринку збуту товарів і послуг під маркою правовласника. 
Дослідженню особливостей правового регулювання договору комерційної концесії присвячені праці М. Брагінського, В. Вітрянського, В. Дзери, В. Луця, Л. Красавчикової, О. Підопригори та інших науковців. У працях вказаних науковців більше уваги було приділено дослідженню закордонного досвіду, порушено окремі питання правового регулювання інституту комерційної концесії в Україні. 
Актуальність даної теми проявляється у тому, що розбудова України як правової держави, формування громадянського суспільства тісно пов’язана з впровадженням інституту ринкової економіки, і даний вид договору посідає важливе місце, що і зумовлює фактичне використання договору комерційної концесії. 
Цікавою є історія виникнення такого договору. Відомо, що концесійні правовідносини беруть свій початок ще у часи Стародавнього Риму (термін “концесія” походить від лат. concenssio – надання дозволу, дії, права). Попри те, що система римського цивільного права була побудована на приватно-правових засадах, не усяка річ могла бути предметом приватної власності чи належати на праві такої власності. 
Давньоримські юристи виділяли з множини речей, які слугують задоволенню потреб людини, особливі групи, що не можуть бути об’єктами права приватної власності [1, с. 142]. 
Відповідно до статті 1115 ЦК України, договір комерційної концесії - це договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг [2]. 
Договір комерційної концесії (франчайзингу) є цивільно-правовим договором, який за своєю правовою природою є двостороннім з огляду на існування взаємних прав та обов’язків контрагентів. Сутність договірного регулювання полягає у гнучкості, можливості пристосування до інтересів та потреб осіб, залучених до ділового обороту [3, с. 4].
Договір комерційної концесії є консенсуальним, двостороннім (взаємним), платним і каузальним. Договір комерційної концесії є консенсуальним, оскільки він вступає в силу з моменту досягнення згоди сторонами, на відміну від реальних договорів, які визнаються укладеними з моменту, коли на підставі угоди здійснена передача стороною контрагенту певного майна. 
Договір комерційної концесії є двостороннім (взаємним), оскільки кожна сторона цього договору має права та обов'язки, порівняно з одностороннім договором, в якому у однієї сторони є тільки права, а у другої - тільки обов'язки. Так, наприклад, за договором комерційної концесії, в обов'язки правоволодільця входить передача необхідної технічної документації, надання консультацій користувачеві, контролювання якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем, а в обов'язки користувача - використання торговельної марки і (або) іншого позначення правоволодільця, забезпечення відповідної якості товарів, що виробляються, виконуваних робіт, послуг, що надаються, нерозголошення секретів виробництва правоволодільця і таке інше [2]. 
Договір комерційної концесії є оплатним, адже правоволоділець повинен отримувати винагороду за виконання своїх зобов'язань за договором. Критерієм оплати договору є наявність у кредитора права вимагати зустрічного задоволення.
Такий договір є новелою Цивільного кодексу України 2003 р. і навколо його правової природи постійно ведуться наукові дискусії. Думки дослідників розділилися: по-перше, висловлюється думка, щодо договір комерційної концесії належить до договорів щодо передання майна у користування. Такої позиції дотримується, зокрема, Ю. Романець, характеризуючи договір комерційної концесії як такий, що спрямований на передачу у тимчасове користування об’єктів цивільних прав [3, c. 362–363].
Необхідно підкреслити, що цей договір може використовуватись виключно у сфері підприємницької діяльності, в зв'язку з чим його сторонами можуть бути лише юридичні або фізичні особи, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності [4, с. 734].
Метою договору комерційної концесії є впровадження в практику нового підприємця визначеного договором виду конкурентоздатної підприємницької діяльності через використання досвіду й ділової репутації правоволодільця для реалізації відповідних товарів і послуг та одержання прибутку сторонами цього договору [5]. 
У договорі комерційної концесії можуть бути передбачені особливі умови, зокрема такі:
1) обов’язок право володільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріплені й за користувачем території або утримуватися власної аналогічної діяльності націй території; 
2) обов’язок користувача не конкурувати за право володільцем на території, на яку поширюється чинність договору, що до підприємницької діяльності, яку здійснює користувач із використанням на даних правоволодільцю;
3) обов’язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів правоволодільця; 
4) відповідно до статті 1122 ЦК України, обов’язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів (робіт, послуг), передбачених договором, а також їх внутрішнє й зовнішнє оформлення [2]. 
Одним із проблемних питань на сьогодні є питання цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань комерційної концесії. 
У главі 76 ЦК України «Комерційна концесія» непередбачені спеціальні норми, що встановлюють взаємну відповідальність сторін договору комерційної концесії. Однак вона настає за наявності загальних підстав цивільно-правової відповідальності. Стаття 1123 ЦК України передбачає лише відповідальність правоволодільця (як солідарну, так і субсидіарну) за вимогами, що пред’являються до користувача. При цьому правоволоділець несе відповідальність тільки за невідповідність якості (а не асортименту, кількості, строків та інших умов договору користувача з його контрагентом). Відповідальність перед третіми особами правоволодільця й користувача регулюється також ст. ст. 541, 543, 619, 673–679 ЦК України та іншими.
Отже, договір комерційної концесії (франчайзингу) – актуальний і ефективний інструмент для врегулювання правовідносин між суб’єктами у сфері надання послуг чи продажу товарів. Незважаючи на наявність елементів різних договорів, договір комерційної концесії - це самостійний вид цивільно-правового договору, який виключає пристосування до регульованих ним відносин будь-яких правил про інші договори [6]. Також варто підкреслити, що основні цілі правового регулювання комерційно концесії – це захист прав і законних інтересів правовласника та користувача. І зараз є важливим додаткове законодавче закріплення термінологічного й понятійного апарату стосовно інституту комерційної концесії, що пов’язане з впровадженням інституту ринкової економіки.

Список використаних джерел:
1. Переверзєв О.М. Договір комерційної концесії в системі господарських договорів України. Учёные записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юрид. Науки». 2012. Т. 25 (64), № 2. С. 142–147.
2. Цивільний кодекс України: за станом на 15.01.2011 р. Верховна Рада України від 16.01.2003 р. № 435 – IV. URL: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=435-15
3. Жилінкова О.В. Договірне регулювання відносин щодо інтелектуальної власності в Україні та за кордоном: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 2015. 280 с.
4. Романец Ю.В. Система договоров гражданском праве России. Москва: Юристъ, 2004. 496 c.
5. Ведькал В.А. Цивільно-правові аспекти правового регулювання договору комерційної концесії. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2015. Вип. 5. С. 82—88. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apvu_2015_5_13
6. Гражданское право Украины: Учебник. под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. Харьков: ТОВ «Одіссей», 2003. 621 с. {jcomments on}