Науково-практична Інтернет-конференція 05.03.2013 - Секція №2
Рахункова палата є відносно новим для нашої країни державним органом, статус якого перебуває в процесі становлення і розвитку. Поява такого органу, як Рахункова палата зумовлена нагальною потребою забезпечення незалежного контролю за перебігом бюджетного процесу, за законністю, ефективністю і доцільністю використання коштів Державного бюджету, а також інформування громадян України.
Становлення та розвиток Рахункової палати були досить непростими. Робота над створенням розпочалася ще в 1992-1993 роках з розробки проекту закону про Контрольну палату (саме так планували назвати цей державний орган). Далі були роки напруженої роботи, прийняті Верховною Радою України законопроекти й вето Президента України на них, закріплення конституційного статусу Рахункової палати в Конституції України, знову закони й вето (цього разу законодавець подолав його) і, нарешті, результат – 27 травня 1997 р. відбулося перше засідання Колегії Рахункової палати. 
Сьогодні, при визначенні місця Рахункової палати в системі органів контролю, науковцями висловлюються досить протилежні точки зору. Прослідковуються чотири підходи у визначенні правового статусу Рахункової палати, а саме: Рахункова палата як незалежний орган, як орган парламентського контролю, як орган контрольної влади, як орган квазіконтрольної влади. 
Прихильниками першого підходу виступають О.А. Кузьменко та Л.А. Савченко. За визначенням О.А. Кузьменко ”Рахункова палата України є незалежний, постійно діючий вищий орган зовнішнього державного фінансового контролю, підзвітний і відповідальний лише перед Верховною Радою України” [1]. Аналогічну точку зору поділяє Л.А. Савченко, яка визначає Рахункову палату незалежним вищим органом фінансового контролю, який здійснює контроль від імені народу [2]. 
Найбільш розповсюдженою точкою зору, яка зустрічається в науково-теоретичних розробках І.К. Залюбовської [3], М.В. Харенко [4] є причислення Рахункової палати до органу парламентського контролю, про що йдеться також у проектах законів України «Про основні засади парламентського контролю в Україні», які вносились народним депутатом України С.В.Ківаловим у 1999 та 2003 році. У нормах цих проектів вказано, що парламентський контроль за фінансово-економічною діяльністю держави здійснюється через Рахункову палату, яку визначено спеціальним суб’єктом парламентського контролю. Зазначимо, що Верховна Рада України підтримала пропозиції Рахункової палати щодо зміни її конституційного статусу та схвалила законопроект про внесення змін до статті 98 Конституції України, в якому було запропоновано викласти її в такій редакції: ”Парламентський контроль за формуванням та виконанням Державного бюджету України та місцевих державних адміністрацій та делегованих місцевому самоврядуванню повноважень органів виконавчої влади по доходах і видатках від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата України. Повноваження, порядок організації і діяльності Рахункової палати України визначаються законом”. Конституційний Суд України своїм Рішенням від 4 грудня 2000 р. встановив відповідність проекту закону вимогам статей 157 і 158 Конституції України, проте, до цього Закону Президентом України було застосовано право вето, яке не було подолано.
Проте, суддя Конституційного Суду України П.Б. Євграфов вважає, що визначення Рахункової палати як органу парламентського контролю є помилковим, оскільки єдиним органом законодавчої влади України є парламент – Верховна Рада України (Ст. 75) Конституції України. На відміну від комітетів та інших конституційних органів Верховної Ради Рахункова палата не є її органом, а здійснення контролю за виконанням Державного бюджету України від імені Верховної Ради України ще не означає, що цей контроль є парламентським [5]. На підтвердження цієї позиції нагадаємо, що 23 грудня 1997 року Конституційний Суд України прийняв рішення у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності конституції України Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України», у якому визнав неконституційними деякі положення зазначеного Закону. Відповідно до цього рішення було визнано неконституційним найменування Рахункова палата Верховної Ради України і перейменовано на Рахункову палату, що, у свою чергу, вказувало на певну незалежність її від Верховної Ради України. Крім цього, у нормативно-правовому значенні Конституції України Рахункова палата є незалежним органом спеціальної конституційної компетенції, і Верховна Рада України, як орган законодавчої влади, не має права забрати чи обмежити її конституційні повноваження, передати їх будь-яким іншим органам або взяти на себе їх здійснення.
Рахункову палату до органів контрольної влади відносить В. Гергелійник [6], а В.С.Шестак – до органів квазіконтрольної влади, визначаючи, що квазіконтрольні органи формально мають низку основних ознак контрольної влади, але факт відсутності їх підпорядкованості лише закону унеможливлює віднесення цих органів до контрольної влади [7]. Автори свою позицію аргументують тим, що здійснення теорії розподілу влади призвело до виникнення нового різновиду державної влади – контрольної, яка спрямовується на забезпечення збалансованості всього державного механізму шляхом обмеження повноважень органів інших форм влади. Визначна роль, значення та розвиток таких органів, для яких контрольна діяльність є пріоритетною, дозволяє вже на сьогоднішній день стверджувати про тенденцію формування незалежних органів для забезпечення стримування та противаг влади.
Закріплення за Рахунковою палатою статусу вищого органу державного фінансового контролю можна знайти і в новому проекті Закону України «Про Рахункову палату України», який визначає Рахункову палату вищим органом державного фінансового контролю. Застосування терміну ”вищий” до Рахункової палати аргументоване тим, що дійсно їй притаманні майже всі ознаки вищого органу зовнішнього контролю, визначеного Лімською декларацією керівних принципів контролю, яка була прийнята на V конгресі INTOSAI в Перу в 1977 році [8]. Проте, розглядаючи питання про закріплення за Рахунковою палатою статусу вищого органу державного фінансового контролю слід також виходити з можливості впровадження світових стандартів у вітчизняну правову систему з урахуванням національної специфіки, бо жодна норма діючого законодавства України не визначає Рахункову палату вищим органом. Отже, визначення Рахункової палати як органу державної влади із спеціальним конституційним статусом потребує належного наукового обґрунтування.
 
Список використаних джерел:
1. Кузьменко О.А. Контроль за виконанням Державного бюджету України як функція управління: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / О.А. Кузьменко. – К., 2002. – 21 с.
2. Савченко Л.А. Правові проблеми фінансового контролю в Україні: Автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Л.А. Савченко. – Х., 2002. – 29 с.
3. Залюбовська І.К. Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади як засіб забезпечення законності у сфері державного управління: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / І.К. Залюбовська. – О., 2002. – 20 с.
4. Харенко М.В. Правові основи виконання Державного бюджету України: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / М.В. Харенко. – К., 2001. – 16 с.
5. Евграфов П.Б. Окрема думка судді Конституційного Суду України / П.Б. Евграфов // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – № 2.– С.12.
6. Гергелійник В. Конституційний Суд в системі органів контрольної влади: теоретичні аспекти / В. Гергелійник // Право України. – 1998. - № 5. – С. 82-85.
7. Шестак В.С. Державний контроль в сучасній Україні (теоретико-правові питання): дис. канд. юрид. наук: 12.00.01 / В.С. Шестак. – Х., 2002. – 195 с.
8. Лімська декларація керівних принципів контролю // Керівні принципи аудиту державних фінансів. Збірник базових документів INTOSAI – Міжнародної організації вищих органів контролю державних фінансів. – К.: Програма розвитку ООН в Україні. – 2003. – С. 20-29. {jcomments on}