Науково-практична Інтернет-конференція 14.05.2013 - Секція №6
Суспільні відносини щодо здійснення правосуддя охороняються нормами різних галузей права. За правопорушення, що посягають на інтереси правосуддя, передбачено такі види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільна. 
Російські вчені зазначають, що всі правові норми, що охороняють інтереси правосуддя, можна поділити на п’ять груп: 1) норми дисциплінарної відповідальності; 2) цивільно-правові норми, 3) процесуальні норми конституційного, арбітражного, цивільного, адміністративного і кримінального судочинства; 4) адміністративно-правові норми; 5) кримінально-правові норми [1, с. 19; 2, с.52].
При регламентації правової охорони відносин щодо здійснення правосуддя можуть виникати проблеми при розмежуванні складів злочинів і адміністративних правопорушень за окремі діяння, що посягають на встановлений порядок судочинства та виконання судових рішень.
Так, у ст. 185-11 КпАП України передбачено адміністративну відповідальність за таке діяння, як розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист [3]. 
Зазначимо, що в ст. 381 КК України передбачено кримінальну відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, спеціальними суб’єктами – службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв’язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист, якщо ці дії спричинили шкоду здоров’ю особи, взятої під захист (ч. 1 ст. 381 КК України). У ч. 2 ст. 381 КК України передбачено кримінальну відповідальність за ті самі дії, якщо вони спричинили смерть особи, взятої під захист, або інші тяжкі наслідки [4].
Отже, розмежовуючи названі вище норми КК України та КпАП України, слід зазначити, що за ст. 185-11 КпАП України адміністративна відповідальність настає у разі, якщо розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист здійснено загальним суб’єктом – будь-якою особою, в тому числі і службовою, якою прийнято рішення про ці заходи, особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв’язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист, - за відсутності суспільно небезпечних наслідків у виді заподіяння шкоди здоров’ю особи, взятої під захист, смерті особи, взятої під захист, або інших тяжких наслідків. 
За ст. 381 КК України кримінальна відповідальність настає за сукупності таких умов - у разі, якщо розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист: 1)здійснено спеціальними суб’єктами - службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у зв’язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист; 2) якщо розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист спричинило суспільно небезпечні наслідки у виді спричинення шкоди здоров’ю особи, взятої під захист (ч. 1 ст. 381 КК України); смерті особи, взятої під захист, або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 381 КК України). За відсутності зазначених умов в сукупності розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист повинно тягнути адміністративну відповідальність.
У ст. 187 КпАП України передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду. Зокрема, відповідальність передбачено за порушення правил адміністративного нагляду у різних формах, зокрема, передбачено: «Порушення правил адміністративного нагляду особами, щодо яких встановлено такий нагляд, а саме:
1) неявка за викликом органу внутрішніх справ у вказаний термін і ненадання усних або письмових пояснень з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;
2) неповідомлення працівників органу внутрішніх справ, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання або про виїзд за межі району (міста) у службових справах;
3) порушення заборони виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;
4) порушення заборони перебування у визначених місцях району (міста);
5) нереєстрація в органі внутрішніх справ (ч. 1 ст. 187 КпАП України).
У ст. 395 КК України передбачено кримінальну відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду у таких формах: самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, у разі звільнення з місць позбавлення волі. Виникає запитання: як положення, що міститься в диспозиції ст. 395 КК України, а саме – «самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду», - співвідноситься за змістом з положенням, що визначено в п. 2 ч. 1 ст. 187 КпАП України – «неповідомлення працівників органу внутрішніх справ, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання»? У диспозиції ст. 395 КК України щодо зазначеного вище діяння міститься вказівка на таку обов’язкову суб’єктивну ознаку розглядуваного складу злочину, як мета - ухилення від адміністративного нагляду. Аналогічна ознака відсутня у відповідному складі адміністративного правопорушення. 
У ст. 188 КпАП України передбачено адміністративну відповідальність за незаконну передачу заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань. Зокрема, в ч. 1 ст. 188 передбачено: «Прихована від огляду передача або спроба передачі будь-яким способом особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань, алкогольних напоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання, а так само інших заборонених для передачі предметів».
У КК України передбачена відповідальність за аналогічні діяння, однак предметом у даному випадку є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, передбачено в ст.307 КК України, - «збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі» (ч. 2 ст. 307 КК України). А.А. Музика зазначає, що за родовим об’єктом розглядуваний склад злочину належить до групи злочинів, що посягають на правосуддя [5, с.94]. Водночас законодавець помістив розглядуваний склад злочину у розділ ХIII Особливої частини КК України «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення». Слід зазначити, що питання про родовий об’єкт розглядуваного складу злочину є дискусійним і потребує наступних досліджень.
У КпАП України виділена стаття – 185-4 «Перешкоджання явці до суду народного, засідателя, присяжного»: «Перешкоджання посадовою особою під будь-яким приводом явці до суду народного засідателя, присяжного для виконання покладених на них обов’язків». Виникає запитання: чи не є це однією з форм втручання в діяльність судових органів, що передбачена у ст. 376 КК України? Зокрема, в диспозиції ст. 376 КК України зазначено: «Втручання у будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкоджання виконанню ним службових обов’язків». Адже відповідно до п. 23 ч.1 ст. 3 КПК України поняттям «суддя» охоплюється присяжний. Поняття «народний засідатель» взагалі відсутнє в кримінальному процесуальному законодавстві України. Чи можливо у ст. 376 КК України йдеться лише про професійного суддю? Сама назва статті видається не зовсім точною «Втручання в діяльність судових органів [курсив мій. – Л.П.]». Хоча в диспозиції статті вжито лише термін «суддя», і не вжито терміни «присяжний», «народний засідатель». Однак у КК України є ще стаття 377 «Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного». Тут законодавець називає як потерпілих від злочину, окрім судді, також народного засідателя, присяжного. Якщо виходити з логіки законодавця, застосовуючи системне тлумачення, можна зробити висновок, що ст. 376 КК України йдеться лише про професійного суддю. 
У КПК України використовуються терміни «професійний суддя» (ст. 31 КПК) або судді, які відповідно до Конституції України на професійній основі уповноважені здійснювати правосуддя (п. 23 ч. 1 ст. 3 КПК України). Крім того, відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 3 КПК України в КПК України термін «суддя» включає і поняття «присяжний».
У даному випадку термінологія, вжита у розглядуваних нормах Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, потребує уточнення і уніфікації. 
 
Список використаних джерел:
1. Кулешов Ю.И. Преступления против правосудия: проблемы теории, законотворчества и правоприменения: дисс. ... доктора юрид. наук: 12.00.08 / Ю.И. Кулешов. – Владивосток, 2007. – 490 с.
2. Громов Н.А. Санкции в уголовно-процессуальном праве России / Н.А. Громов, С.А.Полунин. – М.: Издательство «Городец», 1998. – 152 с.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до №51. – Ст.1122.
4. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
5. Музика А. Об’єкт злочинів, пов’язаних з наркоманією / А. Музика // Право України. – 1997. – №12. – С. 90-95.