Науково-практична Інтернет-конференція 28.06.2013 - Секція №1
Актуальність теми. Правовий простір має першочергове значення в об’єктивізації вимог суб’єкта, в перетворенні потенціалу і чистих ідеалів, діяльнісних спонук і вольових проявів людини в правову реальність, тому філософсько-правова, теоретична розробка поняття “правовий простір” є необхідною.
Деякі дослідження з цієї тематики на сьогодні вже існують (В.І. Волк, А.А. Козловський, В.П. Малахов, О.С. Мельничук, І.І. Овчинников, В.В. Суханов та ін.), втім, на нашу думку, ця визначальна для державного будівництва України та формування власної правової системи проблема ще потребує ґрунтовного опрацювання.
Метою даної публікації є спроба простежити вплив волі особи на формування і визначення її правового простору.
Основна частина. Підосновою правового простору є правові домагання [1, c. 65]. Домагання найбільш повно виражає саме правове єство, є його центральною суб’єктивною характеристикою, іманентне людині і повинно сприйматися як цілевизначеність зусилля. Домагання може вимальовуватися як вольовий акт в його найбільш чистому вигляді, адже саме тут воля особи знаходить своє безпосереднє призначення і повне вираження.
Воля, за Г. Гегелем,  це єдність двох моментів: 1) елемента чистої невизначеності, в якій розчинене будь-яке обмеження, будь-який зміст, безпосередньо даний і визначений природою, потребами, хіттю й потягом або будь-чим іншим; 2) моменту визначення, коли «Я» переходить від позбавленої розбіжностей невизначеності до розрізнення, встановлення визначеності як певного змісту й предмета [2, с. 27-29]. Власне, обидва цих моменти по одинці є абстрактними і однобокими, а разом – становлять конкретне поняття свободи, якою ми наділені у формі, наприклад, почуттів. 
Потреби, потяги, схильності, примхи, бажання і пристрасті має будь-яка істота, однак людина може визначати і встановлювати їх як свої, що залежить безпосередньо від її волі. Шляхом прийняття рішення воля визначає певного індивіда. Хто хоче творити велике, казав Гете, повинен уміти обмежувати себе [2, с. 34]. Тільки завдяки рішенню людина визначає свою дійсність. Маючи можливість визначити себе в тому чи іншому напрямі, маючи можливість вибору, людина має свободу.
У цьому зв’язку варто згадати ідею автономії Е. Канта, який визначав останню як стан, коли: індивіди є вільними від зовнішніх обмежень, таких як примус, насильство, різні форми погроз та маніпуляцій; дії є наслідком їх вибору; дії є вільними від зумовленості внутрішніми чинниками, які б впливали на їх вибір через некеровані бажання, пристрасті або упередження; індивіди керуються у своєму виборі власним розумом, відповідно до універсальних принципів [3, с. 64].
Проф. О.В. Грищук розглядає автономію людини як ідеальну основу для формування особи на ґрунті раціонального вибору можливих дій, способу життя загалом, керуючись власною системою цінностей та власними ціннісними орієнтаціями [3, c. 65]. Тому, вважає дослідниця, вибір людини визначений не випадковим чи неконтрольованим способом, а на основі власного розуміння, а отже, робимо висновок, і з власної волі. Відтак, людина може перевірити слушність своїх поглядів та бажань, керуючись внутрішніми критеріями, що є її власною тенденцією до раціональності, послідовності й несуперечливості мислення. Людина творить себе сама, а успіх такого самотворення визначений не якимось одним благом, людина визнає відповідальність за своє життя та можливість робити з ним усе на власний розсуд.
Якщо в моралі воля показує здатність і факт самозмушення людини до належної поведінки, то в праві – воля є виявом домагання, тобто продуманим і запланованим, а не спонтанним волевиявленням, що є результатом рішення, вибору, зусилля, наполягання, а не наслідком тільки настрою або емоційного пориву. 
Воля в праві – первинна, оскільки не є наслідком обставин (наприклад, відповіддю на соціальну вимогу або оцінку), а стає обов’язковою умовою перетворення внутрішніх імпульсів діяльності людини в домагання. Цілком погоджуємося з В.П. Малаховим, що домагання є індикатором самодостатності волі правової істоти [4, с. 90-91]. 
Висновок. Домагання постає правовою формою напруженості взаємодій, прояву волі людей, а напруженість визначає дійсність домагання і його умов. Тобто, домагання розуміється як здатність суб’єкта проявити свою волю, долаючи напругу. 
Домагання, актуалізовані або потенційно існуючі, становлять реальний правовий простір суб’єкта. Іншими словами, правовий простір суб’єкта є осереддям всіх проявів правового єства, що включає все різноманіття домагань і діянь особи, спрямованих на їх реалізацію. Оскільки воля великою мірою сприяє формуванню домагання, то вона є одним із першорядних чинників, що впливають на визначення правового простору суб’єкта.
 
Список використаних джерел:
1. Кравчук В.М. Філософська площина осягнення правового простору / В.М. Кравчук // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Випуск 58. – О.: «Юридична література». – 2011. – С. 63-69.
2. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство/ Пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
3. Грищук О.В. Людська гідність у праві: філософські проблеми: [монографія] / О.В.Грищук. – Л.: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. – 428 с.
4. Малахов В.П. Концепция философии права: науч. Издание / В.П. Малахов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. – 751 с.