Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №2
Забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина є одним з головних чинників у процесі становлення України як демократичної, правової, соціальної держави. Конституція України 1996 р. широко закріпила основні права і свободи людини та громадянина, а також гарантії їх реалізації. Важливою гарантією прав і свобод людини можна назвати й інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, або інститут омбудсмена, як його ще називають. Світовий досвід підтверджує, що потреба в інституті омбудсмена найперше виникає тоді, коли існуючі інститути не здійснюють ефективного контролю в сфері державного управління і з’являється потреба у додаткових механізмах захисту прав та свобод громадян. 
Проводячи дослідження ми звернули увагу на те, що на сайті Омбудсмена відсутня інформація щодо стратегії і плану його діяльності, з чого можна зробити висновок про їх відсутність. Зрозумілою є тактика Уповноваженого у здійсненні контролю за дотриманням прав людини: він здійснює моніторинг дотримання прав людини на підставі отриманих звернень громадян і за фактами порушення прав відкриває провадження. За результатами провадження Омбудсмен направляє акти реагування у відповідні органи. При цьому, знову ж таки, через відсутність повної інформації про кількість актів реагування Омбудсмена та відповідей на них, а також про подальші дії Омбудсмена у випадку неналежного реагування посадових осіб на його акти реагування, неможливо точно визначити ступінь ефективності роботи Омбудсмена. Таким чином діяльність Омбудсмена не завжди є відкритою суспільному загалу.
Норми Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» забороняють будь-кому втручатися у діяльність Омбудсмена, але чи є інформаційні запити втручанням у діяльність Уповноваженого? [1]. Згідно зі ст. 32 Закону України «Про інформацію» під інформаційним запитом розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань. А, за тлумачним словником української мови, дієслово «втручатися» означає самочинно вторгатися (тобто, пробиватися силою через певну перешкоду) у чиїсь справи, відносини. Є абсолютно очевидним, що звернення до Омбудсмена з вимогою надати інформацію про його діяльність не мають нічого спільного з самочинним вторгненням у його діяльність. Відповідно до законодавства, Омбудсмен зобов’язана зберігати конфіденційну інформацію, але і ця норма закону не може бути підставою відмови у задоволенні інформаційного запиту. Отже, відмови Омбудсмена у наданні інформації за інформаційними запитами є не законними і такими, що порушують право громадян на інформацію. Вже було кілька прецедентів, коли суд зобов’язував Омбудсмена надати інформацію за запитами громадян але, не зважаючи на це, Секретаріат Уповноваженого продовжує практику відмов [2, с. 12].
На офіційному сайті Уповноваженого можна побачити рубрику «Засоби масової інформації щодо діяльності Уповноваженого з прав людини та захисту прав і свобод людини»,у якій міститься інформація лише про одну публікацію щодо події 2007 року. Наше спостереження показало, що у першому півріччі 2011 року в електронних засобах інформації було 503 повідомлення про діяльність Омбудсмена. В друкованих засобах масової інформації повідомлень було значно менше. Нам вдалось відшукати тільки одну статтю у квітневому номері газети «Голос України», присвячену 10-літтю інституту Омбудсмена і кілька коротких повідомлень в газеті «День». Трохи активніше за друковані засоби інформації діяльність Омбудсмена висвітлювали телебачення і радіо. І все ж, найбільша кількість інформаційних повідомлень про діяльність Омбудсмена була розміщена в мережі Інтернет. 
На нашу думку, спостерігається пряма залежність активності висвітлення дій Омбудсмена в інформаційному просторі від активності ініціювання Омбудсменом актуальних проблем. Якщо ж ділова та інформаційна активність Омбудсмена проявляється у питаннях, які зачіпають інтереси багатьох людей, то його підтримка стрімко зростає. Підсумовуючи можна зазначити, що інформація про діяльність Омбудсмена обмежується можливістю ознайомлення з матеріалами розміщеними на офіційному сайті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини і з публікаціями в засобах масової інформації. Інформаційні запити Омбудсмен розцінює, як втручання у його діяльність. Рівень інформаційної відкритості сайту Уповноваженого становить 33,1% і є найнижчим серед сайтів інших державних установ і органів влади. 76,5% рубрик сайту Уповноваженого не оновлювалися роками. Єдиною постійно оновлюваною рубрикою є рубрика «Прес-служба Уповноваженого повідомляє». Досить незначний відсоток дій Омбудсмена висвітлювалися в засобах масової інформації та лише деякі з них отримали широке суспільне визнання. Таким чином, спостерігається пряма залежність активності висвітлення дій Омбудсмена в інформаційному просторі від активності ініціювання Омбудсменом актуальних проблем [3, с. 7]. 
На нашу думку, в основу інформаційної політики слід покласти принцип відкритості і прозорості діяльності Омбудсмена. Замінити застарілу версію веб-сайту Уповноваженого на більш сучасну. На офіційному сайті Омбудсмена доречно було б викласти повну інформацію щодо структури і організації роботи Секретаріату Уповноваженого, а також оприлюднити інформацію про структурні підрозділи Секретаріату, їх керівників, розпорядок роботи, контактні телефони, тощо. 
Чи не найголовнішим завданням є розміщення на сайті Омбудсмена інформації про стратегічні напрямки і плани його діяльності, завести і постійно оновлювати рубрику «Аналітичні матеріали». Варто розмістити на сайті інформацію про цільові програми у сфері захисту прав людини. Доречно було б з розміщувати на сайті матеріали просвітницького характеру з питань захисту прав людини. На нашу думку доцільно було б виробити концепцію стратегічних напрямків діяльності Омбудсмена і план її реалізації шляхом внесення змін до законодавства, закріпити положення про обов’язковість реагування органів влади на звернення і подання Уповноваженого, а також розширити взаємодію Омбудсмена з громадськими і міжнародними організаціями.
 
Список використаних джерел:
1. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.1997 № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. 
2. Барчук В.Б. Вдосконалення форм і методів діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / В.Б. Барчук // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 5. – С. 102-111. 
3. Тодика Ю. Про створення системи Уповноваженого з прав людини в Україні / Ю.Тодика, О. Марцеляк // Український часопис з прав людини. – 1995. – № 2 – С. 8-15. {jcomments on}