Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №2
У доповіді розкрито питання щодо права людини на життя, обґрунтувано його природно правове походження, та визначено, яке місце дане право займає в системі прав людини. Зокрема висвітлено такі поняття, як право людини на життя, природні (основні) права людини та їх закріплення в законодавстві України, а також закріплення в міжнародних пактах, деклараціях та конвенціях. 
Життя людини в будь-якому цивілізованому суспільстві є найвищою цінністю. Спектр можливостей правової охорони життя і, перш за все, права на життя – один із суттєвих показників ступеня демократичності держави. Право на життя, зафіксовані в міжнародних правових актах, зокрема в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадські та політичні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенції про права дитини, а також у більшості конституцій країн світу, у тому числі і в Конституції України.
Право людини на життя – це закріплена нормами міжнародно-правових актів та внутрішнього законодавства можливість певної поведінки людини, спрямованої на забезпечення недоторканості свого життя з боку інших осіб та свободи розпорядження ним [8, с. 130]. 
Конституція України визнає життя людини однією з найвищих соціальних цінностей Української держави, що стало свідченням належної суспільної оцінки особистих немайнових прав фізичної особи та спрямованості суспільного розвитку на всебічне забезпечення прав і свобод людини [1, ст. 3]. Тому цілком логічним та послідовним є проголошення у ст. 27 Конституції України права людини на її найбільшу цінність – на життя [1]. 
У Конституції України вперше в історії української держави на законодавчому рівні була закріплена норма, яка проголосила право кожної людини на життя. Хоча право людини на життя в радянській юридичній літературі не заперечувалось, відсутність наукових досліджень, практики правового регулювання та, відповідно, застосування вказаного права призводить до потенційних труднощів у забезпеченні права людини на життя на сучасному етапі.
Право на життя є основоположним правом людини та правом, що забезпечує основні демократичні цінності. Воно гарантується Загальною декларацією прав людини: «Кожна людини має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність» [2, ст. 3]. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права визнає право кожного на життя, додаючи, що це право «має бути захищене законом», а також, що «ніхто не може бути позбавлений життя свавільно» [3, ст. 6]. Право на життя осіб віком до 18 років та обов’язок держави гарантувати це право визнається Конвенцією ООН про права дитини [4, ст. 6].
Ці положення, що мають універсальний характер, мають також інтерпретуватися в контексті інших договорів, резолюцій, декларацій, прийнятих компетентними органами ООН, а також документів регіональних організацій. До таких належить, в першу чергу, конвенція про захист прав людини та основних свобод, у статті 2 якої йдеться про право людини на життя та про захист цього права [5]. 
До системи ознак права на життя поряд з його багатоаспектністю належать: значущість цього права, фундаментальність, універсальність, висока ступінь захищеності, наявність специфічного неподільного з самим суб'єктом об'єкту, невід’ємність, пріоритетність, особливий механізм реалізації, неможливість правонаступництва, абсолютність (необмежене коло суб'єктів зобов'язано поважати та не порушувати вказане право), сталість, все загальність та індивідуальний і недискримінаційний характер [7, с. 313].
Природні права людини (особисті) – це права які надаються людині з народження, необмежені нічим та ніким. Вони є першочерговими всі інші права є похідними від них. Дані права в жодному разі не залежать від держави, ступеня її демократичності. Це права надані природою і супроводжують особу до самої смерті [6]. А найпершим та найважливішим правом, що закріплене як в усій структурі природних прав людини, так і в структурі Конституції України, є право на життя. 
Слід зробити висновок, що право на життя має всі ознаки природного права. Отже, право на життя слід визначити як: а) природне право, тому що воно існувало в людини в її природному стані, ще до виникнення держави й позитивних законів та по своїй суті є її властивістю як живої істоти; б) природжене право, що виникає з моменту народження людини та виявляється в його невід’ємності й невідчужуваності від неї; в) загальне й універсальне, оскільки всі люди володіють цим правом без якої-небудь дискримінації; г) вічне, незмінне і таке, що всюди має однакову силу; д) таке, що реалізується безпосередньо, тобто без якого-небудь правозастосовчого акта; е) таке, що здійснюється об’єктивно, а саме незалежно від волі людей. Існує значна кількість досліджень права людини на життя в рамках кримінального права, зокрема, таких його аспектів як смертна кара, злочини проти особи, необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця тощо; ведуться дослідження права на життя з позицій конституційного права. Проте незважаючи на розкриття у вітчизняній науковій літературі цієї проблеми в суспільстві точаться дискусії навколо можливостей держави в регулюванні даного питання, його доктринальності і непорушності. 
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України – 1996. – 1996 р., № 30, стаття 141.
2. Загальна декларація прав людини, ООН від 10 грудня 1948 р. // Офіційний вісник України від 15.12.2008. – 2008 р., № 93, стор. 89, стаття 3103.
3. Міжнародний пакт про громадські і політичні права, ООН від 16 грудня 1966 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043
4. Конвенція про права дитини, ООН від 20 листопада 1989 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990 р., № 1, стор. 205.
5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Рада Європи від 04 листопада 1950 р. // Урядовий кур’єр. – від 17.11.2010. – № 215.
6. Майданюк І. «Вчення Станіслава Оріховського-Роксолана про людину та її природні права» / І. Майданюк. стаття від 08 лютого 2013 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.medievist.org.ua/2013/02/blog-post_8591.html
7. Колодій А.М. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні: підручник / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник – К., 2008. – 352 с. 
8. Пазенок, А.С. Права та свободи людини і громадянина: навчальний посібник / А.С.Пазенок. – Київ: Академвидав, 2010. – 176 с. {jcomments on}