Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №2
Напевно, немає в юриспруденції більш тісно пов’язаних між собою категорій, більш міцною пари, ніж «права» і «обов'язки». Перебуваючи, здавалося б, «по різні сторони барикад», вони, тим не менш, не можуть існувати окремо один від одного. Їх взаємозв'язок і взаємодія, природна, сутнісна протилежність, але однакова регулятивна значимість повною мірою охоплюються одним словом - «єдність». 
Універсальність даної конструкції стосовно до всіх сфер юридичних зв'язків дозволяє з достатньою підставою визначити її як принцип права.
Історичний досвід усіх розвинених країн довів, що гармонійний розвиток людини в суспільстві передбачає наявність у нього не тільки можливості задовольняти свої інтереси, потреби, а й потреби надавати іншим членам суспільства можливість задовольняти подібні інтереси і потреби. Без обов'язку кожного індивіда поважати права всіх інших, не перешкоджати їх реалізації правовий статус стає непевним і нестійким.
Принцип єдності права і обов'язків не тільки забезпечує правове становище особи, але і як наслідок, детермінує і певним чином спрямовує її юридично значущу поведінку. Регулятивна «міць» принципу єдності прав і обов'язків реалізується в конкретних правовідносинах, де він виступає запорукою їх належного формування та безперешкодного здійснення.
Початок 90-х років в нашій країні можна вважати кордоном, позаду якого залишився період домінування держави над індивідом, який характеризується наданням всієї повноти прав першого та покладанням максимуму обов'язків на другого. За ним пішла інша крайність - настала ера вседозволеності, створення прав і свобод без обов'язків перед суспільством і державою. Останні два десятиліття характеризуються необґрунтованим «забуттям» того, що обов'язок - це спосіб забезпечення прав, умова їх реальності та ефективності.
Сьогодні, як ніколи, важливо пам'ятати про те, що свобода не може тлумачитися як вседозволеність, як можливість робити що завгодно і як завгодно. Більше того, надання всім одних лише прав, без будь-яких обов'язків і відповідальності, означало б фактичне скасування свободи і демократії. Тому важливо глибоко усвідомлювати необхідність самообмеження на користь прав і свобод інших. Ми вільні тому, що взаємно зобов'язані.
Проблема нереалізації або мало повної, активної, своєчасної реалізації юридичних приписів, характерна для України, має дві сторони: досить часто зустрічаються випадки небажання виконання обов'язків, настільки ж поширеною тенденцією стало пасивне ставлення до наданими прав. Важливість стимулювання правомірної активності складно переоцінити – вона самим безпосереднім чином пов'язана і з ефективним функціонуванням політичної системи, і з економічним процвітанням, і з культурним розвитком країни. Саме в таких умовах право стає засобом гармонізації інтересів як окремих індивідів, так і суспільства в цілому.
Сучасна українська дійсність така, що забезпечення законності, правопорядку в суспільстві неможливо не тільки без державно-владного визнання та захисту політичних, економічних і соціальних прав людини, але і без правомірного використання суб'єктивних прав конкретною особою і виконання ним обов'язків перед соціумом, в якому стає реальністю здійснення вільного і всебічного розвитку людської особистості.
Актуалізація дослідження принципу єдності прав і обов'язків має крім іншого найважливіший моральний аспект. Зразки поведінки, сформульовані у вигляді прав і обов'язків, – це цінності, в яких виражені пануючі в соціумі уявлення про належне, необхідному, доцільному, справедливому. Адекватне відображення у свідомості людей не тільки юридичного, а й морального змісту прав і обов'язків сприяє формуванню стійких правових ідеалів, усвідомлення необхідності збалансування особистих інтересів з інтересами суспільства, підтримці «партнерських» відносин між державою та її громадянами, планомірного, еволюційного розвитку країни.
Конструкція «єдність прав і обов'язків» представляє собою певну систему, елементи якої тільки у своїй сукупності утворюють нову якість, відсутнє у кожного з них окремо. Ця система може бути побудована за різними моделями: «права і обов'язки як парні категорії» (протилежні за змістом, але рівнозначні і рівноправні по положенню, взаємопов'язані і взаємозалежні елементи правового статусу та правовідносин); «права всередині обов'язків» (кілька можливостей всередині однієї необхідності); «права і обов'язки одночасно» (прерогатива перед одними суб'єктами і повинність – перед іншими).
Значення принципу єдності прав і обов'язків для правової системи суспільства багатогранно і полягає в тому, що він: забезпечує баланс приватних і публічних інтересів; спрямований на встановлення і підтримання партнерських відносин між державою та особою; сприяє розвитку індивідуальної правосвідомості, формування ціннісно-правових орієнтацій; забезпечує правовий статус особистості; надає безпосередній вплив на регулювання поведінки людей; захищає більш слабку сторону правовідносини; відображає динамічний потенціал права; має глибоку моральну основу, нерозривно пов'язаний з морально-етичними ідеалами; є запорукою еволюційного, гармонійного розвитку особистості і суспільства.
Системні зв'язки принципу єдності прав і обов'язків з іншими принципами українського права поділяються на координаційні та субординаційні. Перші характеризують його відносини з загально правовими (загальними, універсальними) принципами (справедливості, юридичної рівності, «дозволено все, що не заборонено», взаємної відповідальності особи і держави). При цьому координаційні зв'язки зазвичай припускають несуперечність принципів, їх узгоджену дію, взаємообумовленість і взаємозалежність, проте не виключаються в деяких аспектах і елементи конфронтації (наприклад, з принципом гуманізму права). Субординаційну природу мають зв'язку принципу єдності прав і обов'язків з усіма галузевими принципами права, які доповнюють і розвивають його стосовно певної сфери суспільних відносин.
Специфіка європейських Основних законів (Італії, Франції, Німеччини та ін..) полягає в досить чіткому відображенні в конституційному тексті принципу єдності прав і обов'язків, що можна розцінити як дійсний намір держав «врівноважити» позиції окремого індивіда у відносинах з представниками влади, організувати між даними суб'єктами конструктивний, продуктивний діалог. 
Конституційно-правова дійсність сучасної України полягає в тому, що баланс між правами і обов'язками в чинному Основному законі помітно порушений на користь перших.
Оптимізації встановлення і дії принципу єдності прав і обов'язків в Україні будуть сприяти: грамотне, логічне, послідовне оперування правами і обов'язками; правильна розстановка стимулів і обмежень (поєднання, відповідно, дозволів і заборон, заохочень і покарань); організація системи гарантій (інформаційних, мотиваційних, процедурних) виконання обов'язків; послідовне закріплення в законодавстві вимоги сумлінного і розумного здійснення прав і виконання обов'язків; внесення змін і доповнень до Конституції України для подолання дисбалансу між правами і обов'язками громадян; конкретизація в Основному законі обов'язків і відповідальності державних органів і посадових осіб з метою максимального гарантування здійснення найважливіших прав і свобод особистості. {jcomments on}