Науково-практична Інтернет-конференція 08.10.2013 - Секція №4
На фоні триваючого процесу реформування вітчизняного законодавства досить актуальним залишається питання уніфікації термінології окремих його галузей. Вказане виразно проявляється у будівельній сфері, базовою теоретичною підсистемою якої є розгалужений категоріально-понятійний апарат. 
Низка радянських та сучасних науковців у сфері господарського права, зокрема А.Є.Чорноморець, О.М. Абрамович, М.І. Брагінський, І.Л. Брауде, С.П. Юшкевич, К.Ф.Шометов, І.Т. Хламов, В.М. Семенюк, Т.О. Проценко, І.М. Миронець, О.М. Удовенко, у своїх дослідженнях акцентують особливу увагу на відсутності належним чином уніфікованої будівельної термінології як стримуючого фактора розвитку правового регулювання капітального будівництва, що актуалізує подальші наукові дослідження у вказаному напрямі.
Досить поширене у законодавстві України і науковій літературі поняття «капітальне будівництво» належить авторству класикам марксистсько-ленінської теорії. Зокрема, В.І. Ленін у одній із своїх ранніх праць вказував на необхідність залучення до процесу капітального будівництва різноманітних і дорогих матеріалів, а також кооперації мас робітників різних спеціальностей [1, с. 531].
Розширюючи згадане твердження, радянський вчений М.І. Брагінський під терміном «капітальне будівництво» розумів передусім діяльність, спрямовану на зведення, реконструкцію і капітальний ремонт підприємств, будівель і споруд [2, с. 9]. 
Згодом поняття «капітальне будівництво» стало тлумачитись набагато ширше самого терміну «будівництво». Зокрема, на думку А.Є. Чорноморець, під будівництвом слід розуміти процес будівельно-монтажних робіт, будівельне виробництво у вузькому сенсі слова, тоді як капітальне будівництво, окрім вказаного, включає у себе проектно-пошукові роботи, функції замовників, у тому числі із забезпечення виробництва капітальними вкладеннями, і будівельну індустрію як виробничу основу і матеріально-технічну базу будівельного виробництва [3, с. 9]. Згадане визначення було підтримане О.М. Абрамовичем [4, с. 7].
На думку Г.М. Гриценка, капітальне будівництво є окремою галуззю матеріального виробництва, що відокремлюється від інших галузей на основі суспільного поділу праці й характеризується низкою спільних ознак, зокрема випуском продукції певного призначення, спільністю технологічних процесів, наявністю однорідних господарюючих суб’єктів та професійного складу кадрів [5, с. 13]. Капітальне будівництво, зазначає дослідник, у загальному сенсі виконує функцію розширеного відтворення і прискореного оновлення основних фондів на базі капітальних вкладень. Головною його метою є створення будівель і споруд шляхом виконання комплексу робіт із монтажу окремих елементів, будівельних конструкцій, укладки будівельних матеріалів та напівфабрикатів; спорудження санітарно-технічних пристроїв (водопроводів, каналізацій і т.д.); встановлення обладнання; виконання проектних і вишукувальних робіт та провадження діяльності щодо планування та підготовки території забудови [5, с. 13-14].
У рамках діючого українського законодавства поняття «капітальне будівництво» визначається у Порядку державного фінансування капітального будівництва, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1764. Відповідно до п. 2 вказаного нормативного акта, капітальне будівництво – це процес створення нових, а також розширення, реконструкція, технічне переоснащення діючих підприємств, об’єктів виробничого і невиробничого призначення, пускових комплексів (з урахуванням проектних робіт, проведення торгів у будівництві, консервації, розконсервації об’єктів, утримання дирекцій підприємств, що будуються, а також придбання технологічного обладнання, що не входить до кошторису об’єктів) [6]. 
Проте у інших нормативно-правових актах України терміни «будівництво» і «капітальне будівництво» часто вживаються як синоніми. Зокрема, у ст. 4 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 р. № 687-ХІV, під будівництвом розуміється складова частина комплексу робіт, пов’язаних із створенням об’єкта архітектури, що охоплює нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об’єкта [7]. 
Закон України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 р. № 1699-ІІІ, окрім зазначеного, відносить до будівництва також розширення і технічне переоснащення підприємств, упорядкування об’єктів містобудування [8], що фактично вказує на тотожність цього визначення із терміном «капітальне будівництво», яке міститься у вищезгаданому Порядку державного фінансування капітального будівництва. Крім того, Господарський кодекс України застосовує по відношенню до аналогічного явища поняття «капітальне будівництво», Цивільний кодекс та Кодекс законів про адміністративні правопорушення – «будівництво».
Проаналізувавши цю обставину, І.М. Миронець дійшла висновку, що термін «капітальне будівництво» є пережитком радянської епохи та не несе особливого смислового навантаження, у зв’язку з чим, посилаючись на досвід Росії (йдеться про затвердження і функціонування Містобудівного кодексу РФ від 7 травня 1998 р.), пропонує замінити його у вітчизняному законодавстві на термін «будівництво» [9, с. 170]. 
На нашу думку, такий варіант вирішення наведеної термінологічної колізії є дещо спрощеним та передчасним. Безперечно, розвиток капіталістичних відносин після розпаду СРСР призвів до суттєвої переконфігурації організаційних форм господарюючих суб’єктів у будівельній галузі, а також обумовив зростання інтенсивності будівництва за рахунок приватних фінансових ресурсів. 
Вказане спричинило зближення сутнісних характеристик будівництва об’єктів стратегічного державного, соціального і економічного значення (яке вимагає залучення масштабної ресурсної і наукоємної бази) і приватних будівель і споруд (котре у силу накопичення значних обсягів приватних коштів може акумулювати ресурси, аналогічні попередній категорії, або здійснюватися у значно менших масштабах), що і доцільно розглядати як одну з головних причин встановлення між термінами «будівництво» і «капітальне будівництво» стійкого синонімічного зв’язку.
Відтак, наразі категорія «будівництво» має декілька смислових значень і використовується для окреслення: 1) галузі матеріального виробництва, продукцією якої є закінчені будівництвом і підготовлені до експлуатації виробничі підприємства, житлові будинки, громадські будинки і споруди та інші об’єкти; 2) процес спорудження будівель; 3)багатофункціональна система із великою кількістю зв’язків і залежностей, що є самостійною галуззю народного господарства і охоплює нове будівництво, реконструкцію, ремонт і реставрацію будинків і споруд; 4) у широкому значенні – процес творення [10, с. 54].
Інколи поняття будівництва вживається також у значенні об’єкта будівництва, будови. Під будовою розуміється сукупність споруд і будівель, будівництво, розширення та реконструкція котрих здійснюється, як правило, за єдиною проектно-кошторисною документацією із зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва, на яку у встановленому порядку затверджується титул будови [11, с. 45].
У свою чергу, у найбільш загальному контексті під терміном «капітальний» розуміється створений людською працею елемент матеріального світу, котрий має високе вартісне вираження [12, с. 1312]; такий, що потребує багато праці, матеріальних і грошових ресурсів; ґрунтовний, важливий, солідний [10, с. 198]. 
Таким чином, капітальне будівництво за сутністю протиставляється будівельним роботам, які не потребують відносно значних матеріально-фінансових, кваліфікаційних, людських і адміністративно-правових затрат (зокрема, роботи по спорудженню тимчасових або примітивних споруд господарюючими суб’єктами і приватними особами), тому вважати згаданий термін пережитком радянської епохи, позбавленим функціональної цінності, на сьогодні є недоцільним.
Враховуючи викладене, на нашу думку, під терміном «капітальне будівництво» слід розуміти процес створення нових, а також розширення, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, об’єктів житлово-цивільного, транспортного, гідротехнічного призначення, який вимагає залучення значних фінансових (капітальних), трудових, науково-технічних і адміністративно-правових ресурсів й у рамках держави відіграє стратегічну функцію розширеного економічного відтворення та забезпечення громадян належними житлово-побутовими умовами.
 
Список використаних джерел:
1. Ленин В.И. Полное собрание сочинений. В 55-ти томах / В.И.Ленин. – М.: Государственное издательство политической литературы, 1972. – Т. 3. – 847 с. 
2. Брагинский М.И. Совершенствование законодательства о капитальном строительстве / М.И. Брагинский. – М.: Стройиздат, 1982. – 144 с. 
3. Черноморец А.Е. Хозрасчет в капитальном строительстве на основе межхозяйственной кооперации: правовой аспект / А.Е.Черноморец. – Красноярск: Издательство Красноярского университета, 1985. – 204 с. 
4. Абрамович А.М. Гоcударственное управление строительством в СССР / А.М.Абрамович. – М.: Наука и техника, 1982. – 271 с. 
5. Гриценко Г.М. Господарсько-правове регулювання організації і здійснення капітального будівництва в Україні: монографія / Г.М. Гриценко. – Донецьк: Юго-Восток, 2012. – 210 с. 
6. Про затвердження Порядку державного фінансування капітального будівництва: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1764 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 52. – Ст. 2374.
7. Про архітектурну діяльність: Закон України від 20 травня 1999 р. № 687-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 31. – Ст. 246.
8. Про планування і забудову територій: Закон України від 20 квітня 2000 р. № 1699-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 31. – Ст. 250.
9. Миронець І.М. Поняття будівництва і капітального будівництва / І.М. Миронець // Вісник господарського судочинства. – № 3. – 2009. – С.167-171.
10. Український тлумачний словник будівельних термінів [перше видання] / гол. ред. О.М.Лівінський. – К.: Українська академія наук, 2006. – 528 с. 
11. Проценко Т.О. Від намірів до реалізації / Т.О. Проценко, В.М.Семенюк. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 121 с. 
12. Толковый словарь русского языка. В 4-х томах / Под ред. Д.Н. Ушакова. – М.: ОГИЗ, 1935. – Т. 1. – 1562 с. {jcomments on}