... Життя не навчить, якщо не має бажання порозумнішати (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 19.05.2015 - Секція №1
1. Поняття суспільного договору – одне з основних теоретичних положень старої школи природного права, яке завжди викликало цікавість юристів з точки зору можливостей його наукового дослідження і практичного використання. Без перебільшення можна сказати, що всі основні публічно-правові концепції походження держави в історії філософії права були створені при юридичному аналізі цього поняття. Це і патримоніальна теорія, і теорія доручення в рамках доктрини народного суверенітету, і патерналістська теорія, і, звичайно, теорія правової держави. Їх розробка завжди супроводжувалась на практиці в політиці права спробами реалізації певних моделей влади. У наш час в галузевих теоріях вітчизняного публічного права спостерігаються намагання використовувати поняття суспільного договору в якості публічно-правового зобов’язання при аналізі дійсних правових положень, що може приводити до неоднозначних практичних результатів.
2. Так, С.В. Резніченко з посиланням на сучасну російську школу публічного права, зокрема Ю.А. Тихомирова [1], в теорії конституційного права використовує поняття суспільного договору при аналізі та класифікації публічно-правових договорів [2, c. 84-89], С.В. Петков в адміністративному праві розглядає адміністративні договори як різновид суспільного договору [3]. Такі спроби без ґрунтовного аналізу зауважень відносно наукової нормативної природи поняття суспільного договору як в школі юридичного позитивізму, так і в школі філософії права виглядають некоректними. Слід пам’ятати про певні застереження щодо наукової природи цього поняття, висловлені в загальній теорії права. Суспільний договір є особливим поняттям філософсько-правової природи, що не має прямого виходу ні в прикладну теорію, ні на практику. Розгляд історичного генезису – становлення поняття суспільного договору в якості публічно-правового договірного зобов’язання в школі природного права допоможе оцінити перспективи таких досліджень. 
3. В основі аналізу поняття суспільного договору в школі природного права лежить формула «договір асоціації + договір підкорення». Це реальна модель розпорядження публічною річчю в імператорський період правління в Стародавньому Римі. Вона передбачала, що народ – власник публічної речі, який створює її шляхом асоціативної згоди, передає цю річ в оперативне управління володарю. Так, на думку Цицерона: «Держава – це зібрання багатьох людей, пов’язаних між собою згодою в питаннях права та спільних інтересів… Справа народу та його спільна річ (res publica)»[4, c. 48-49]. Це вираз договору асоціації. Вираз договору підкорення, як своєрідного політико-правового зобов’язання, знаходимо в Ульпіана: «Що завгодно імператору, те і є закон,.. тому що народ за законом Regia передав царю верховну владу (Inst. 1.I, t.II, # 6)» (цит. за Полем Жане) [5, c. 188-189]. Таке зобов’язання в Римі мало сакральний характер і у публічному праві не передбачало гарантій для народу у випадку його порушення з боку володаря, як розпорядника спільної речі.
4. Римське право не знало теорії права у класичному розумінні. Аналізу понять держави та суспільного договору за категоріальним статусом у публічному праві Стародавнього Риму не було. Їх інтерпретували за аналогією основних категорій і частин системи римського приватного права: державу – за речовим правом, суспільний договір – за зобов’язальним. Академічна наукова розробка їх у цьому напрямку, як базових правових категорій, здійснювалась в школі постглосаторів та систематиків права Середніх віків. Завдяки обґрунтуванню в теоретичному плані категоріального статусу цих понять представники цих шкіл вийшли на моделювання універсальних систем метафізики права.
5. При цьому при побудові метафізичних систем права їх категоріальний статус уточнювався та змінювався. Так, якщо в Середні віки походження держави розглядалась за речовим правом і розпорядження нею розцінювалось за правилами приватного зобов’язання річчю, яку можна захопити, купити, отримати у спадок чи за шлюбним контрактом, то в Новий час вона починає розглядатись як «річ», що має ознаки «особи» завдяки своєму республіканському устрою, тобто, за особистим правом. Створення такої публічної речі з ознаками особи, тобто республіканського устрою – предмет особливого договірного зобов’язання. Сам же суспільний договір починає розглядатись у рамках загального договірного права завдяки уточненню його юридичних характеристик. Зокрема, Чичерін Б.М. зазначав, що Самуїл Пуфендорф вперше назвав договір асоціації (pactum) та договір підкорення (decretum) власне договорами у юридичному розумінні, хоча правове значення їх було різне: перший – це об’єднання в один народ, створення держави, другий – встановлення форми правління в державі [6, с. 137-142]. Зобов’язальний характер носив, фактично, лише договір підкорення. Договір асоціації був способом моделювання публічної речі за особистим правом.
6. Розгляд суспільного договору в рамках загальної теорії договору, за єдиною концепцією договірного зобов’язання, спільною для приватного та публічного права, був характерним для метафізики права Нового часу. Цей договір кваліфікувався як договірне публічно-правове зобов’язання особливої природи, завдяки якому теоретично можна мислити створення цілісної системи приватного та публічного права. У Метафізиці публічного права Кант Еммануїл визначає первісний контракт як особливий суспільний договір, що постулює перехід від приватного права до публічного і створює гарантії реалізації правового статусу для осіб у громадянському суспільстві [7, c. 236]. Він позиціонує і аналізує його в рамках загальної концепції договірного зобов’язання і розглядає в рамках єдиної договірної конструкції.
7. Такий підхід було засуджено в юридичній науці ХІХ ст.. представниками історичної школи права, юридичного позитивізму, соціології права та філософії права. Метафізичний підхід представників старої школи природного права, їх базові теоретичні положення відносно суспільного договору як публічно-правового зобов’язання, створення універсальних систем права, в решті решт, юридична концепція держави – теорія правової держави зазнали критики. У результаті чого в юридичній науці відмовились як від загальної теорії договору, так і від визнання суспільного договору власне юридичним поняттям. У ХХ ст.. в радянській теорії права воно розглядалось як філософсько-правова ідея, що має лише історичне значення, але не теоретичне [8, с. 79-81]. Контрактна теорія держави – це лише історична теорія походження держави, але ніяк не сучасна теорія публічного права, де поняття суспільного договору розглядається як логічна категорія. 
8. Статус правової теорії походження держави закріпився за контрактною теорією в праві завдяки Георгу Єллінеку, який так називав «ту групу вчень, які обґрунтовують державу на якомусь правовому положенні, розглядаючи таким чином саму державу як продукт права…Держава розглядається як продукт права сімейного, речового або договірного. Так виникають патріархальна, патримоніальна, договірна теорії держави» [9, c. 143]. Серед усіх цих теорій, на його думку, договірна – найбільш важлива. Він вважав, що критика договірної теорії в теорії права мала обмежуватись лише її раціональною стороною в науці і не розглядати державу в історичному контексті, як дійсний продукт права. 
9. Для представників позитивної філософії у праві, що спиралися на метод індукції в обґрунтуванні своїх формально-юридичних положень, було важливим те, що такий договір не має реальної природи. Він не зустрічається на практиці як, скажімо, приватно-правий договір, має цілком абстрактно-теоретичну (метафізичну) природу, тому його не можна використовувати при створенні дійсних систем права, які тільки й можуть бути науковими у позитивному розумінні. У Г.Ф. Шершеневича зауваження відносно метафізичного поняття суспільного договору, зокрема, зводились до таких проблемних питань, як: подвоєння правової реальності понять при використанні метафізичної системи права нарівні з позитивною [10, с. 33]; раціональна критика поняття суспільного договору як юридичного договірного відношення [10, с. 108-111]; положення про те, що державу не можна розглядати як правову категорію [10, с. 212-213]; критика самої договірної походження держави як правової теорії [10, с. 252-255]; підкреслення значення поділу на публічне та приватне право в історичному, а не теоретичному контексті: «поділ на публічне та приватне право – історична, а не логічна категорія» [10, с. 558-567]. З огляду на це, він вважав, що на противагу приватно-правовому, говорити про публічно-правове договірне зобов’язання в теорії права взагалі не можна, а суспільний договір вважав ненауковим поняттям у позитивно-юридичному розумінні. Контрактна теорія держави не має теоретичного статусу, а може розглядатися лише в історичному контексті розвитку наукових уявлень про право.
10. У сфері філософії права також не була досліджена нормативна природа суспільного договору як поняття. Воно розумілося лише як ідея права, що має регулятивний характер [11, с. 207-209]. Не було розкрито його нормативний зміст як юридичного відношення реальної природи. Не показано специфіку в рамках загальної теорії договору відносно приватно-правового договірного зобов’язання. Інакше кажучи, трансцендентальна дедукція цього поняття як публічно-правового договірного зобов’язання в теорії права не була здійснена. 
Отже, і з позицій індуктивного, і з позицій дедуктивного підходу в рамках формально-логічного та трансцендентально-критичного методу в теорії та філософії права його обґрунтування виглядало незавершеним. А тому його некритичне використання в сучасних прикладних теоріях публічного права носить, як мінімум, проблемний характер.
11. Безумовно, розробка юридичної доктрини суспільного договору має велике значення для розвитку теорії права і в фундаментальному значенні – вона дає вихід на опрацювання загальної теорії договору та створення політико-правових вчень про державу та громадське самоврядування, і в прикладному – при аналізі нормативних договорів у публічному праві, зокрема. Але така розробка має ґрунтуватись на солідному теоретичному дослідженні критичних зауважень щодо наукової природи поняття суспільного договору. 
 
Список використаних джерел:
1. Тихомиров Ю.А. Публично-правовой договор // Ю.А. Тихомиров. Публичное право. Учебник. – М.: БЕК, 1995. – 339 с.
2. Резніченко С.В. Договір як джерело конституційного права України / Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Спеціальність 12.00.12 // С.В.Резніченко. – Одеса, 1999. – C. 84-89.
3. Петков С.В. Адміністративні договори як різновид суспільного договору [Електронний ресурс] // С.В. Петков. – Adminpravo.blogspot.com/2013/10/blog-post.
4. Цицерон М.Т. Про державу // М.Т. Цицерон. Про державу. Про закони. Про природу богів (пер. з лат. Володимира Литвинова). – К.: Основи, 1998. – 476 с. 
5. Жане П. Исторія государственной науки въ святи съ нравственной философіей. Книга І // П. Жане. – С-Пб. Типографія П.П. Меркульева, 1876. – 348 с.
6. Чичерин Б.Н. История политических учений. В 5-ти частях. Часть 2. Новое время // Б.Н. Чичерин. – М.: Типография Грачева и комп., 1872. – С. 137-142.
7. Кант Э. Метафизика нравов в двух частях. Метафизические начала учения о праве // Сочинения в 6-ти томах, Т.4. Ч.2: пер. с нем. / И. Кант, Институт философии АН СССР: Под общ. ред. В.Ф. Асмуса, А.В. Гулыги, Т.И. Ойзермана. – М.: Мысль, 1965. – 478 с. – С. 59-107.
8. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: [монография] / С.И. Максимов. – Харьков: Право, 2002. – 328 с.
9. Еллинек Г. Общее учение о государстве: Право современного государства. Т.1/ Под ред. С.И. Гессен, 2-е изд. / Г. Еллинек. – С.-Пб.: Н.К. Мартынов, 1908. – 626 с.
10. Шершеневич Г.Ф. Общая теория права / Г.Ф. Шершеневич. – М.: Изд. бр. Башмаковых, – 1911. – Т.1. – 809 с. 
11. Савальський В.А. Основы философии права в научном идеализме. Марбургская школа философии: Коген, Наторп, Штаммлер и др. Том 1 / В.А. Савальський. – М.: Типография Императорского Московского Университета, 1909. – 361 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція