... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 19.05.2015 - Секція №4
Стаття 210 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) [1] надає загальне поняття кредиторів неплатоспроможних боржників. Кредиторами неплатоспроможних боржників є юридичні або фізичні особи, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.
Норма ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 19.01.2013 р. (далі – Закон про банкрутство) [2] поділяє кредиторів боржника на конкурсних кредиторів - за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточних кредиторів - за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечених кредиторів - кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).
Виникає питання щодо необхідності такого поділу кредиторів у справі про банкрутство на конкурсних, забезпечених та поточних ?
Як зазначав дослідник відносин неспроможності К.І. Малишев, по римському праву у випадку недостатності маси на задоволення кредиторів останні отримували задоволення домірно. В такому випадку задоволення здійснювалось по конкурсу (concursu partes habemus), який означав збіг (стікання) декілька осіб чи стікання позовів на все майно боржника [3, с.162-163]. Оскільки, права одних кредиторів починали конкурувати з правами інших кредиторів на майно боржника виникла необхідність в спеціальному правовому регулюванні здійснення кредиторами своїх прав на загальне майно боржника, яке в дореволюційному інституті банкрутства іменувалось „конкурсний процес”. Проведення такого судового процесу дозволяло забезпечити відповідну визначеність об’єму майна боржника на протязі всієї процедури банкрутства та створювало рівні правові можливості реалізації майнових інтересів кредиторів, наслідком пропорційного розподілу майна неспроможного боржника між всіма кредиторами.
Сучасний науковець П.Д. Пригуза визначає правовий інструментарій діючого Закону про банкрутство, що ґрунтується на конкуренції (змагальності) сторін у справі про банкрутство через проведення конкурсу як специфічного методу правового регулювання, який застосовується при неспроможності та банкрутстві [4. с. 35-36]. Проте за глосарієм Закону про банкрутство не визначено термінів «конкурсу» чи «конкурсного процесу». Отже, можливо говорити про ці терміни лише як історико – теоретичне та методологічне дослідження різних дореволюційних науковців в контексті проведення судового процесу у справах про неспроможність при збігу декілька кредиторів на майно боржника. Разом з тим, на сучасному рівні розвідку законодавства про банкрутство характер правової природи справ про банкрутство зумовлює особливий юридичний зміст форми судового провадження, яка визначає механізм застосування диспозиції матеріальних норм і створює спільний діалектичний зв’язок між термінами „конкурсний кредитор”, „конкурсний процес”, „конкурс”, оскільки після порушення провадження у справі про банкрутство і введення процедури розпорядження майном боржника матеріально-правова природа справ про банкрутство поступається місцем процесуально-правовій природі, яка визначає ознаки змагальності і вказує на шляхи, порядок та підстави для контролю та нагляду за управлінням і розпорядженням майном боржника. У зв’язку з чим тільки наявність збігу кредиторів (двох та більше) в у справі про банкрутство створює підстави проведення „конкурсного процесу”, який направлений на послідовний розподіл майна боржника між конкурсними кредиторами для задоволення їх вимог.
Закон про банкрутство визначає наявність різних груп кредиторів у процедурах банкрутства, що обумовлено наступним.
Після публікації (оприлюднення) оголошення про порушення справи про банкрутство судом (ст. 23 Закону про банкрутство), виходячи з універсальності судового процесу у справі про банкрутство, усі майнові та немайнові активі, що належать боржнику, за виключенням майна, що є предметом забезпечення, об’єктів житлового фонду та комунальної інфраструктури, майна, виключеного з обороту, державного майна, що перебуває на балансі боржника (ст. 42 Закону про банкрутство), становить єдиний, нерозривний об’єкт задоволення його кредиторів (конкурсну масу). Отже конкурсними кредиторами боржника стають кредитори, що обґрунтовують своє право до неплатоспроможного боржника, яке виникло до порушення провадження у справі про банкрутство за угодами (правочинами). Саме збіг таких кредиторів після порушення провадження у справі про банкрутство боржника стало пошуком засобів для задоволення кредиту, який кредитори надали боржникові без забезпечення його заставою, оскільки в цінності самого кредиту вже було закладено приховане право кредиторів у вигляді комплексу правомочностей на все майно боржника (його цілісний майновий комплекс) як об’єкт для задоволення вимог кредиторів. Отже, з моменту порушення справи про банкрутство боргові права конкурсних кредиторів на цінність самого майна боржника перетворюються безпосередньо у речове права кредиторів на майно боржника, яке надає можливість відокремлювати останнє, у широкому розумінні цього терміну, від особи боржника 
У ст. 1 Закону про банкрутство, крім поняття конкурсних кредиторів, законодавець визначає поточних та забезпечених кредиторів.
Поточні кредитори – це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство. Вказані кредитори не можуть брати участь у «конкурсі» вимог кредиторів, у зборах кредиторів або комітету кредиторів у справі про банкрутство оскільки, виходячи з загальної теорії конкурсного процесу та Закону про банкрутство, боржник втрачає після порушення справи про банкрутство право на розпорядження своїм майном, що утворює конкурсну масу, або таке право боржника щодо розпорядження майном суттєво обмежується (ст. 19, ч.ч. 5, 6, 8 ст. 22 Закону про банкрутство), і як наслідок цю конкурсну масу неможливо обтяжувати новими зобов’язаннями. На відміну від конкурсних кредиторів на поточних кредиторів у судових процедурах (розпорядження майном або санації) не розповсюджується дія мораторію на задоволення вимог таких кредиторів (ч. 5 ст. 19 Закону про банкрутство). В зв’язку з чим, на думку автора, задоволення поточних вимог кредиторів, які виникли у процедурі розпорядження майном або санації, якщо вони не були задоволені боржником добровільно, повинно відбуватися в ліквідаційної процедурі після задоволення вимог конкурсних кредиторів, що відповідає логіки відносин неспроможності. 
У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 77 Закону про банкрутство між кредиторами та боржником на будь - який стадії провадження у справі про банкрутство може бути укладена мирова угода. Разом з тим, за вимогами ст. 78 Закону про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника поточний кредитор не може брати участь поряд з іншими кредиторами в умовах мирової угоди, чим обмежуються його права як потенційного кредитора боржника. В зв’язку з чим доцільно передбачити участь поточних кредиторів, у випадку їх письмової згоди, в умовах укладеної між конкурсними кредиторами та боржником в цієї процедурі мирової угоди, яка стає комплексною угодою з істотними умовами щодо конкурсних зобов’язань та неістотними (випадковими) умовами щодо поточних зобов’язань (неконкурсних). Зазначене надасть можливість порівняти поточних кредиторів у правах по відношенню до конкурсних кредиторів, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів, при укладенні мирової угоди, забезпечити їх належний захист у відносинах банкрутства та виконати основну ціль Закону про банкрутство - відновлення платоспроможності боржника на умовах мирової угоди по відношенню до всіх його кредиторів. 
Забезпечені кредитори - це кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя). Такі кредитори не є конкурсними, оскільки останні шукають задоволення своїх вимог ні з загальної конкурсної (ліквідаційної) маси боржника, а з індивідуально-визначеного майна боржника. Проте, положенням ч. 2 ст. 23 Закону про банкрутство наділяє таких кредитором правом відновитися від задоволення своїх вимог за рахунок предмета забезпечення та фактично стати конкурсним кредитором, що як вірно відмічає науковець В.В. Радзивілюк, «…значно розширює правові можливості цього виду кредиторів» [5, с. 91]. Разом з тим, необхідно відмітити, що відповідно до ч. 1 ст. 14 та ч. 7 ст.16 Закону про банкрутство відзначається, що суд відмовляє у порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредитора повністю забезпечені заставою майна боржника. Здійснюючи аналіз вищезазначених норм Закону про банкрутство автор дійшов висновку, що законодавець звузив для забезпеченого кредитора правові підстави звернення до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство за основним зобов’язанням, допоки кредитор не вичерпає усі цивільно-правові та процесуальні можливості позовного та виконавчого провадження для задоволення своїх грошових вимог за рахунок предмета застави боржника або застави його майнового поручителя. Проте повністю погодитися з такою правовою позицією законодавця неможливо, оскільки у розумінні норм ч. 1 ст. 14, ч. 8 ст. 23, ч. 4 ст. 42 Закону про банкрутство мова йде про майно неплатоспроможного боржника, що є предметом забезпечення і знаходиться у власності цього боржника. Таке майно не включається до складу конкурсної (ліквідаційної) маси та у реєстрі грошових вимог кредиторів боржника, відносно якого порушена справі про банкрутство, визначається окремо від конкурсних вимог кредиторів (ч. 8 ст. 23 Закону про банкрутство). Отже наявність майна, що знаходиться у власності третьої особи (майнового поручителя), яке є предметом застави (іпотеки) за договором майнової поруки, не перешкоджає ініціюючому кредитору подавати заяву про порушення справи про банкрутство у порядку ст. 11 Закону про банкрутство до боржника, вимоги якого повністю забезпечені заставою майна майнового поручителя. 
Згідно ч. 2 ст. 25 Закону про банкрутство передбачено, що суми неустойки (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов'язань у шосту чергу, проте при визначення кількості голосів для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних кредиторів ці суми виключаються. Отже можливо констатувати, що в цієї частині суми неустойки (пені, штрафу) є неконкурсними вимогами. 
У зв’язку з вищенаведений доцільно в Законі про банкрутство визначити поняття в глосарії Закону про банкрутство поняття «неконкурсного» кредитора для визначення чітких правових підстав участі поточних, заставних, кредиторів шостої черги, кредиторів, вимоги яких внесені до реєстру вимог кредиторів окремо у процедурах банкрутства. Зазначене створить єдність у правозастосуванні норм Закону про банкрутство, допоможе вірно визначати правовий статус такої групи кредиторів у справі про банкрутство порівняно з конкурсними кредиторами.
Крім того, необхідно констатувати, що класифікація кредиторів боржника у процедурах банкрутства визначена в залежності від часу або періоду виникнення грошового зобов’язання та наявності предмета забезпечення у боржника. Виникає питання, чи має значення для класифікації кредиторів дата укладення правочину ( договору) між кредитором та боржником? Для визначення питання, чи е грошова вимога кредитора поточною або конкурсною необхідно виходити з такого. Грошове зобов’язання у процедурах банкрутства складається з цивільно-правових, податкових, позадоговірних та інших вимог. Строки виконання зобов’язань визначаються положеннями ст.ст. 526, 530 ЦК України [6], згідно з якими визначено якщо у зобов’язання встановлений строк (термін) виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), у разі, якщо термін виконання божником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право його вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо і визначається календарною, якою закінчується поточний звітний податковий період (ст.ст. 33-34 Податкового кодексу України) [7]. Отже, для визначення кредитора як конкурсного або поточного юридичне значення має дата виникнення у боржника обов’язку оплатити за виконані роботи, надані послуги, проданий товар, отриманий кредит за договором чи оплатити податок або збір.
Як було зазначено раніше, до сутнісних умов банкрутства суб’єкта господарювання відноситься наявність збігу до боржника декількох конкурсних кредиторів, що є однією з підстав застосування до боржника судових процедур банкрутства, які визначені у ст. 7 Закону про банкрутство. Крім того, наявність конкуренції між кредиторами попереджає захват майна боржника зі сторони тільки одного кредитора, надає підстави для утворення зборів (комітету) кредиторів (ч. 2 ст. 204 ГК України). Вищенаведене говорить, що при наявності у боржника після офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство та затвердження реєстру вимог кредиторів у попередньому засіданні тільки одного кредитора створює обґрунтовані підстави для припинення провадження у справі про банкрутство у порядку п. 8 ч. 1 ст. 83 Закону про банкрутство, оскільки допустимість застосування інших судових процедур банкрутства до боржника при наявності лише одного кредитора позбавляє всілякого сенсу в зв’язку з тим, що задоволення грошових зобов’язань боржника перед одним кредитором можливо виконати і при наявності відкритого виконавчого провадження у порядку норм Закону України «Про виконавче провадження» [8]. А крім того, наявність у боржника тільки одного конкурсного кредитора унеможливлює створення, організування та прийняття відповідних рішень зборами кредиторів, оскільки відсутня достатня кількість кредиторів (два або більше кредиторів ч. 2 ст. 210 ГК України). Разом з тим, необхідно відмітити, що застосування норми п. 8 ч. 1 ст. 83 Закону про банкрутство можливо лише у випадку відсутності у боржника інших кредиторів і за його бухгалтерською звітністю. Якщо за даними бухгалтерського обліку боржника, рахуються вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника (ч. 4, ч. 8 ст. 23 Закону про банкрутство), то розпорядник майна зобов’язаний внести ці вимоги кредиторів до реєстру вимог кредиторів окремо і правові підставі для припинення провадження у справі про банкрутство у порядку п. 8 ч. 1 ст. 83 Закону про банкрутство відсутні. 
З урахуванням вищенаведеного можливо зробити деякі висновки. За положеннями Закону про банкрутство правовий статус конкурсних та неконкурсних кредиторів є різним, що свідчить про наявність достатньо широкого теоретичного та практичного підходу до кола кредиторів неплатоспроможного боржника, що беруть участь у справі про банкрутство. Зазначене створює можливість охоплення відносинами банкрутства всіх потенційних кредиторів для забезпечення їх права участі у справі про банкрутство з метою для задоволення їх вимог.
У зв’язку з вищенаведеним запропоновано наступні зміни та доповнення до Закону про банкрутство
Включити до ст. 1 Закону про банкрутство поняття «конкурсний процес» – як судове провадженням у справі про банкрутство, що починається з моменту порушення справи про банкрутство за загальним, спеціальним та спрощеним порядком. 
Визначити заставних, поточних, кредиторів шостої черги, кредиторів, вимоги яких внесені до реєстру вимог кредиторів окремо як «неконкурсних» кредиторів з метою чіткого встановлення їх правового статусу у справі про банкрутство для сторін та учасників провадження, про що необхідно визначити у ст. 1 Закону про банкрутство. 
Внести доповнення до ч. 1 ст. 78 Закону про банкрутство, визначивши серед інших учасників мирової угоди поточних кредиторів, що створить підстави для задоволення вимог таких кредиторів у справі про банкрутство та розширить можливості застосування норм розділу V «Мирова угода» до цього виду «неконкурсних» кредиторів.
 
Список використаних джерел:
1. Господарський кодекс України: Офіц. видання.: текст прийнятий ВРУ 16.01.2003р.: (зі змінами та доповненнями станом на 27.05.2013 р. // М-во юстиції України. – К.: Ін Юре. – 2013. – 232 с. 
2. Закон України «Про внесення змін до Закон України «Про банкрутство»: Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22 грудня 2011р. № 4212 – VІ // ВВР України.  2012.  № 32-33.  Ст. 413.
3. Малишев К.И. Избранные труды по конкурсному процесу и иным институтам торгового права / К.И. Малишев. – М.: Статут, 2007. – 795 с.
4. Пригуза П.Д. Науково-практичний коментар Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції з 18.01.2013 року (доктринальне тлумачення норм права неплатоспроможності та статей 1-21) / П.Д. Пригуза, А.П. Пригуза. – Херсон: Видавництво «ТДС», 2013. – 304 с.
5. Радзивілюк В.В. Правове становище забезпечених кредиторів як учасника відносин банкрутства (неспроможності) / В.В. Радзивілюк // Вісник господарського судочинства. – 2014. – № 5. – 95 c.
6. Цивільний кодекс України: від 16.01.2003 р. 435-ІV. – К: Парламентське видавництво, 2003. – 248 с.
7. Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ // Голос України, 2010. – 12.04.12.2010. – № 229-230. 
8. Про виконавче провадження: Закон України від 21.03.1999 р. № 608- ХІV // Голос України, 1999. – 02.06.9906. – №98. {jcomments lock}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція