... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 19.05.2015 - Секція №3
У даний час світова економіка все більше набуває рис єдиного організму, поза яким не може нормально функціонувати жодна держава з ринковою економікою.
Як відомо, серед різних аспектів оцінки привабливості того чи іншого національного ринку далеко не останню роль відіграють питання правового регулювання порядку вирішення спорів [3, с. 23].
В Україні дана сфера правовідносин регламентується Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (1994р.) від 24 лютого 1994; Положенням про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, що є Додатком 1 до зазначеного Закону; Регламентом Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України [4, с. 9].
Право звернення за захистом порушеного суб'єктивного цивільного права закріплено і в міжнародних угодах.
Наприклад, відповідно до Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (Конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961) сторони арбітражної угоди можуть на свій розсуд:
а) передбачати передачу суперечок на вирішення до постійного арбітражного органу; в цьому випадку розгляд спорів буде проводитися відповідно до регламенту такого органу;
б) передбачати передачу суперечок на вирішення до арбітражу по даній справі (арбітраж ad hoc) і в цьому випадку, зокрема:
– призначати арбітрів або встановлювати у разі виникнення будь-якого спору методи їх призначення;
– встановлювати місцезнаходження арбітражного суду;
– встановлювати правила процедури, яких повинні дотримуватися арбітри [5].
Відповідно до принципу автономії волі сторони зовнішньоторговельних відносин мають право укладати угоди про те, кому довірити вирішення спору, який виник чи можливих спорів, пов'язаних з договірними відносинами. Це може бути угода про передачу спору державному суду в певній країні (загальної або спеціальної юрисдикції) або затвердженому сторонами для вирішення спору конкретному міжнародному комерційному арбітражу (третейському суду): інституційному (постійно діючому) та тимчасовому (ad hoc).
Традиційно вирішення правових конфліктів здійснюється за допомогою системи державного судочинства, оскільки загальновизнано, що судова система, маючи за мету забезпечити стабільність та стійкий прогрес в сучасних ринкових виробничих відносинах, є невід'ємним і вкрай важливим функціональним елементом господарського механізму будь-якої індустріально розвиненої країни світу [2, с. 96].
Дійсно, багатовікова практика всіх високорозвинених країн переконливо доводить, що досягнення високих темпів економічного зростання стає можливим тільки при наявності ефективної судової системи, що активно допомагає прогресу виробничих відносин. Якщо судова система певної держави неефективна та не задовольняє вимоги сучасного суспільства, то досягти високих темпів економічного розвитку за таких умов не можливо. Однак у сфері міжнародного комерційного обороту не завжди доцільно вирішувати виникаючі конфлікти за допомогою суду. Це пов'язано з тим, що розгляд спору в державному суді найчастіше пов'язаний з численними ризиками і труднощами, а саме:
1) незнання обов'язкового для застосування іноземним державним судом процесуального порядку, що на практиці означає необхідність звернення до послуг місцевого адвоката;
2) обов'язковість здійснення судового розгляду мовою держави місцезнаходження суду, у зв'язку з чим виникає необхідність перекладу всіх документів, що стосуються спору, на мову, яка підлягає застосуванню;
3) наявність декількох інстанцій і властивий державному суду процесуальний формалізм, що сприяє затягуванню розгляду і тягне за собою додаткові витрати;
4) відсутність необхідної компетенції у суддів, оскільки підготовка суддів державних судів розрахована на застосування норм національної правової системи, хоча умови контракту не завжди підкоряються матеріального права цієї держави;
5) нерівне ставлення до сторін спору, оскільки судді державних судів досить часто схильні більш поблажливо ставитися до учасників спору, які є резидентами даної держави;
6) обмежена можливість виконання рішення державного суду на території іноземної держави в силу відсутності універсальних міжнародних договорів, що дозволяють здійснювати примусове виконання рішення державного суду однієї держави на території іншої держави.
Бажання контрагента зовнішньоекономічної угоди уникнути розгляду справи в суді іноземної держави, а отже, і звести до мінімуму вплив перерахованих вище негативних моментів, що виникають при розгляді справи в суді іноземної держави, і сприяло пошуку нових, економічних, ефективних і простих методів врегулювання конфліктів. До таких додаткових способів врегулювання спорів у зовнішньоекономічній діяльності відносяться альтернативні способи вирішення спорів. 
Міжнародний комерційний арбітраж займає особливе місце в системі альтернативних способів вирішення спорів.
Отже, міжнародний комерційний арбітраж – саморегульована, політично і процесуально незалежна система недержавного розгляду спорів, що діє на основі використання норм матеріального права, яке сторони обрали для себе як обов’язкове, шляхом укладання арбітражної угоди, або – при відсутності вказівок сторін – згідно з колізійними нормами на розсуд арбітрів, з використанням принципу ex aequo et bono (по справедливості, доброму розумінню), торгових звичаїв і звичаїв ділового обороту, між суб'єктами різних держав, що базується на автономії волі сторін [1, с. 258].
Сьогодні чітко простежується вдосконалення правового регулювання діяльності МКА на міжнародному та національному рівнях. Останніми роками Комісією ООН із права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) здійснено величезну роботу із узагальнення досвіду міжнародної торгівлі й практики розгляду спорів, із обговорення та консультацій щодо формування погоджених правових рамок для справедливого та ефективного регулювання міжнародних комерційних спорів, результатом якої стало прийняття 2006 року змін до Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж та схвалення нової редакції Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ 2010 року. Тому першочерговим завданням українського законодавця є імплементація цих новел до українського законодавства.
Такі новації мають стати гідним внеском у розвиток міжнародного арбітражу в Україні та ще одним доказом того, що наша країна є проарбітрабельною державою.
 
Список використаних джерел:
1. Born G. International Commercial Arbitration / G. Born. – The Hague: Kluwer Law International, 2009. – 3400 p.
2. Collier J. The Settlement of Disputes in International Law: institutions and procedures / J.Collier, V. Lowe. – Oxford: Oxford University Press, 1999. – 395 p.
3. Дмитрієва Г.К. Международный коммерческий арбитраж. Учебно-практическое пособие / Г.К. Дмитрієва. – М.: Проспект, 1997. – С. 23.
4. Цірат Г.А. Міжнародний комерційний арбітраж: Навч. посів. / Г.А. Цірат. – К.: Істина, 2002. – С. 9.
5. Европейская конвенция о внешнеторговом арбитраже [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_069 {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція