... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 19.05.2015 - Секція №5
Визначаючи права на об’єкти інтелектуальної власності та елементи їх захисту, кожна національна правова система ставить перед собою завдання щодо створення відповідних нормативно-правових актів, що змогли б регулювати правові відносини щодо цих нематеріальних об’єктів. Проте дана діяльність виникла не спонтанно а була процесом еволюції цього інституту за доволі тривалий проміжок часу.
Велику увагу питанню генезису інституту захисту прав інтелектуальної власності в своїх працях приділяли такі відомі Українські вчені, як В.С. Дроб’язко, В.В. Дроб’язко, С.О. Довгий, В.О. Жаров, В.О. Зайчук, А.С.Нерсесян, О.А. Підопригора, М.Ю. Потоцький А.А. Пилипенко, О.Д. Святоцький, Р.Є Еннан, Г.О. Якименко, та інші.
Незважаючи на доволі значну частину праць в цій галузі, як вказують зазначені автори дане питання в повній мірі не вивчено в національному законодавстві, а з огляду на те, що Україна проголосила одним із стратегічних напрямів зовнішньоекономічної політики інтеграцію до ЄС, сучасне прискорення адаптації законодавства України до законодавства ЄС у сфері інтелектуальної власності набуває особливого значення у зв’язку з виконанням міжнародних зобов’язань України та завдань «Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною та ЄС», Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС», Угоди між Україною та ЄС «Про наукове і технологічне співробітництво». Зазначене і визначає актуальність та необхідність дослідження питання захисту права інтелектуальної власності, одним з напрямків якого є його історичне дослідження.
Розглядаючи питання захисту інтелектуальної власності слід звернути увагу на часи перебування України в складі радянського союзу. Зокрема А.М.Коваль стверджує, що, хоча акти радянського кримінального законодавства і містили в собі норми щодо охорони прав інтелектуальної власності, проте розглядали подібну охорону під кутом зору, відмінним від законодавства Російської імперії, виходячи з пріоритету інтересів радянської держави [1, с. 21]. Зазначене підтверджує і А.С. Нерсесян, який на підставі аналізу статей 101, 198, 199 КК УРСР 1922 року зазначає, що КК УРСР 1922 року здійснював кримінально-правову охорону прав промислової власності на більш високому рівні, ніж охорону авторського права. Це виявлялося перш за все в тому, що держава охороняла права лише на ті твори літератури та мистецтва, які були визнані надбанням республіки. Фактично держава таким чином здійснювала охорону свого монопольного права на видання класичних творів. Так, згідно норм загальносоюзного законодавства, держава мала монопольне право на видання розповсюдження творів, що мали статус надбання республіки. КК УРСР 1922 року в якості обов’язкових ознак злочинів, передбачених статтями 101, 198, 199 вказував їх комерційне спрямування. Тобто злочинам визнавалися не всі діяння, що порушували авторські права чи права промислової власності, а лише ті, що здійснювалися з метою збуту піратської продукції (ст. 101 КК), або з корисливих мотивів (ст. 198 КК), або з метою недобросовісної конкуренції (ст. 199 КК); безумовним позитивом в санкціях статей 198, 199 КК УРСР 1922 року було те, що в якості альтернативного покарання за злочини, передбачені цими статтями державою встановлювався штраф у потрійному розмірі проти прибутку отриманого за рахунок незаконного використання чужих об’єктів права промислової власності [2, с. 29].
Продовжуючи дослідження зазначеного проміжку часу слід сказати, що подальшим кроком в регулюванні питання захисту інтелектуальної власності стало прийняття в 1927 році оновленого КК України. У порівнянні з КК УРСР редакції 1922 р., КК 1927 р., на нашу точку зору, мав позитивні риси. До них можна віднести перш за все те, що норми статті 190 здійснювали кримінально-правову охорону всіх творів літератури, науки і мистецтва, а не лише тих, що були визнані надбанням республіки. До них слід віднести і перенесення норм щодо охорони прав інтелектуальної власності до належних їм за об’єктом глав КК: 126-2 до глави V “Злочини господарські”, а статті 190, 191 – до глави VІІ “Майнові злочини”. Таким чином, визнавалося, що порушення прав інтелектуальної власності завдає перш за все майнову шкоду потерпілому. Відповідно, і санкція за подібні злочини була змінена – у всіх статтях було менші в порівнянні з аналогічними статтями кодексу 1922 р. строки виправних робіт, а в якості альтернативного покарання було введено штраф.
Апогеєм розвитку радянського законодавства УРСР в сфері кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності є прийняття 28 грудня 1960 р. нового Кримінального кодексу, який вступив в силу з 1 квітня 1961р. В цьому Кримінальному кодексі норми, що здійснювали кримінально-правову охорону прав інтелектуальної власності було передбачені в главі IV “Злочини проти політичних і трудових прав громадян”. Подібне розміщення статей 136 “Порушення авторських прав” та 137 “Порушення винахідницьких прав” було цілком відповідним поглядам радянського права на інтелектуальну власність.
Діяльність по вдосконаленню кримінального законодавства в галузі кримінально-правової охорони інтелектуальної власності не закінчилась з прийняттям зазначеного кодексу, а продовжувалась і за часів перебування України с складі Радянського Союзу і за часів незалежної України. Проте аналізуючи відповідні статті КК УРСР 1961 р., сучасні вчені виділяють певні недоліки кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності, зокрема:
1. Як і в КК УРСР 1927 р., в нормах ст.ст. 136 та 137 КК УРСР 1961 р. була відсутня вказівка на наявність матеріальної чи будь якої іншої шкоди, а також комерційної мети. Таким чином, порушення прав інтелектуальної власності розглядалось лише в контексті порушення права на працю. Це цілком відповідало і попередній радянській політиці в згаданій галузі. 
2. Держава продовжувала утримувати монополію на результати творчої, інтелектуальної діяльності людей. Право на використання винаходів, за винятком тих, на які видавався патент, повністю належало державі. Навіть сам автор не міг розпоряджатися своїм винаходом: використання ним свого винаходу тягло за собою кримінальну відповідальність за ст. 137 КК [3, с. 479].
3. Як уже зазначалось вище, поза дією кримінально-правової охорони опинилося багато об’єктів прав інтелектуальної власності. Так, хоча на міжнародно-правовому рівні ще 1961 р. було прийнято Римську конвенцію про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення в якій вперше проголошувались необхідність в охороні суміжних прав, ні в цивільному, ні в кримінальному праві УРСР відповідних змін не відбулося. Не охороняв КК УРСР 1961 і деякі об’єкти права промислової власності – товарні знаки та фірмові найменування, в чому поступався навіть КК УРСР 1922 р. та КК УРСР 1927 р. [2, с. 39].
Дослідивши генезис кримінально-правового захисту прав інтелектуальної власності в Україні слід зробити висновок, що незважаючи на внесені після здобуття Україною незалежності зміни до Кримінального кодексу, проблема кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності залишалась досить актуальною. І найважливішим кроком для вирішення проблем в цій сфері стало прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. нового Кримінального кодексу України. Кримінально-правову охорону прав інтелектуальної власності в чинному КК України здійснюють ст.ст. 176, 177, 229. Проте, як вказують висновки міжнародних експертів, питання кримінально-правового захисту прав інтелектуальної власності залишається складним та актуальним для науки кримінального права України.
 
Список використаних джерел:
1. Коваль А.М.. Кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності: історія та правова перспектива / А.М. Коваль // Юридична газета. – №3(39) – 28 лютого 2005 р. – С. 21-22.
2. Нерсесян А.С. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності: дис. канд. юр. наук 12.00.08 / А.С. Нерсесян; Національна Академія наук України інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2008. – 208 с.
3. Уголовный кодекс Украинской ССР: Научно-практический комментарий. [Н.Ф. Антонов, М.И. Бажанов, Ф.Г. Бурчак и др.] – К.: Политиздат Украины, 1987. – 880 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція