... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 19.05.2015 - Секція №4
Захист прав та інтересів суб’єктів господарювання завжди був визначальним для існування права та інтересу відповідної особи в цілому, їх гарантування з боку держави та дотримання з боку суспільства. Основною формою такого захисту стала юрисдикційна. Однак відповідна форма захисту нездатна забезпечити повного врегулювання господарського конфлікту та спору, а отже і остаточний захист суб’єкта господарювання. 
Такі обставини зумовлюють необхідність приділення уваги іншим формам захисту, способи яких є більш вільними, але достатньо ефективними, Самозахист же, як вид позасудового захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання, об’єднує в собі такі ефективні способи захисту, що являють собою сукупність юрисдикційних та неюрисдикційних порядків. 
Ані наукові досягнення, ані чинне законодавство не містять вичерпного переліку способів самозахисту прав та інтересів й єдиного визначення поняття самозахисту. Така проблема породжена, передусім, суперечністю норм ст. 55 Конституції України, ст. 19 Цивільного кодексу України (ЦК України), ст. 20 Господарського кодексу України (ГК України) тощо.
Натомість найбільшого прояву має самозахист у вигляді правової роботи, бухгалтерської роботи та аудиту, бізнес аналітики тощо. Саме від вказаних видів діяльності залежить подальша реалізація способів захисту, що передбачені нормами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України й іншими нормами законодавства, їх законність та ефективність. Такий самозахист є першоосновою для застосування й інших форм захисту, на кшталт судової.
Передусім, це випливає із того, що, сучасні реалії суспільного життя пов’язують ефективність механізму правового захисту, з його оперативністю. Одним з елементів механізму такого захисту є право особи своїми діями відновлювати порушені права й усувати перешкоди у їх здійсненні без звернення до юрисдикційних органів [1, с. 11]. 
Самозахист же суб’єкта господарювання може здійснюватися не лише через активні дії, а і через утримання від дій, створення умов для реалізації інших видів захисту третіми особами, через будь-які прояви поведінки, що спрямовані на припинення порушення та передбачені спеціальним законом. 
Натомість, як зазначав О.О. Кот, зміст статей 235, 236 ГК України фактично позбавив учасників господарських зобов’язань можливості у своєму договорі встановлювати особливі способи захисту прав, які не передбачені ГК України або іншим законом [3, с. 222].
Способи ж самозахисту мають бути обрані на підставі оцінки законності норм і документів, різнобічного вивчення актів законодавства, їх змісту та значення, порядків підготовки, узгодження, підписання, опублікування й введення в дію, дотримання компетенції, розмежування предметів ведення й повноважень між різними органами, особами, змістом, формами тощо. З огляду на зазначене, актуальною є чітка класифікація способів самозахисту.
Класифікацію способів самозахисту суб’єктів господарювання вперше робив І.В.Головань, визначивши їх як методи захисту прав та інтересів суб’єкта підприємництва через проведення правової роботи [2]. Однак така класифікація передбачала віднесення до самозахисту й способів адміністративно-господарського порядку та окремої судової форми захисту. 
Самозахист же передбачає відмінні від інших видів захисту наслідки, які є для нього досить специфічними. У зв’язку з цим напрошується висновок про поділ самозахисту за наслідками, які породжує його застосування на такі, як: самозахист, що призводить до відновлення рівності прав та інтересів; самозахист, що призводить до порушення прав та інтересів; самозахист, що призводить до утримання від протиправних дій.
Суб’єкт господарювання, що має намір реалізувати своє право на захист, може звернутися до третіх осіб за наданням відповідної допомоги або за іншим захистом з боку такої особи. Тим самим створюється поділ самозахисту за рівнем самостійності на: самостійний самозахист; самозахист із залученням третіх осіб; самозахист, що передбачає реагування третіх осіб, без захисту з їх боку. В результаті, самозахистом вважаються не лише дії суб’єкта господарювання щодо захисту своїх прав та інтересів, а й дії іншої особи, яка здійснює такий захист в межах окремого етапу самозахисту.
Не допускається при самозахисті лише звернення особи до органів влади, що діють в рамках судової і адміністративної форми захисту, тобто судами загальної юрисдикції, арбітражними і третейськими судами, а також вищестоящими органами (їх посадовими особами) [4, с. 36]. Таке звернення означатиме застосування іншої форми захисту чи виду позасудового захисту.
Аналізуючи ж перелік засобів самозахисту, досить детально різняться між собою саме заходи активного та пасивного характеру. За таких умов пропонуємо поділяти способи самозахисту за рівнем активності зацікавлених осіб на активні та пасивні. Вони ж можуть мати свій прояв через превентивні міри, заходи по відновленню становища, відшкодування збитків тощо. 
Поряд з тим, належної уваги ані в науці, ані в законодавстві України не приділено питанню новітніх засобів самозахисту, до яких можна віднести ескроу та фідуціарну діяльність, лобіювання та “Government Relationship”, розголошення фактів порушення через засоби масової інформації, самозахист через учасника – юридичну особу чи міжнародну організацію, тиск на контрагентів через передбачені законодавством заходи впливу та інші. З огляду на це, можемо вести мову про необхідність розмежування способів самозахисту на: ті, що передбачені законодавством; ті, що не передбачені законодавством, але йому не суперечать; ті, що є квазі-легальними (новітні).
При цьому, більш детальний поділ способів самозахисту суб’єктом господарювання своїх прав та інтересів потребує ґрунтовного наукового аналізу, а отже є актуальним для окремого дослідження.
Висновки. Оскільки законодавство України є досить недосконалим щодо питання самозахисту суб’єктом господарювання своїх прав та інтересів, вважаємо, що наукові дослідження з цього питання є актуальними в умовах сьогодення та мають бути основою для подальшої класифікації способів самозахисту, їх ефективності, простоти та незалежності від зовнішніх чинників. Найшвидших же змін потребує саме законодавче визначення поняття “самозахист”, та введення в дію законодавчого поняття “самозахист суб’єктом господарювання своїх прав та інтересів”, що необхідне для реалізації права на захист суб’єктом господарювання.
 
Список використаних джерел:
1. Берестова І.Е. Способи самозахисту цивільних прав: окремі аспекти. / І.Е. Берестова // Приватне право і підприємництво. – 2010. – С. 10-12.
2. Головань І.В. Правова робота у механізмі захисту прав суб’єктів підприємництва: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 / І.В. Головань. – Донецьк, 2003. – 216 с.
3. Кот О. Способи захисту сторін договору в приватному праві / О. Кот // Право України. – 2014. – № 2. – С. 220-227.
4. Свердлик Г. Способы самозащиты гражданских прав и их классификация / Г.Свердлик, Э. Страунинг // Хозяйство и право. – 1999. – №1. – С. 35-40. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція