... Роби велике, не обіцяй великого (Піфагор) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 19.05.2015 - Секція №2
У зв’язку зі зростанням кількості корупційних правопорушень, що вчиняються посадовими та службовими особами державних органів і органів місцевого самоврядування, посиленням вимог щодо дотримання антикорупційного законодавства, а також прийняттям низки нормативно-правових актів у сфері запобігання і протидії корупції, необхідним є дослідження норм антикорупційного законодавства України. Безпосередньо це стосується й проблеми тлумачення словосполучення «загальновизнані уявлення про гостинність», що закріплене у ч. 2 ст. 23 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р [1].
Новий Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. (далі – Закон України) у ст. 23 встановлює обмеження (заборону) одержання особами, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, дарунків. При цьому, у вказаній статті частково дублюється, а частково доповнюється положення ст. 8 попереднього Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 07.04.2011 р. Цей припис поширюється і на вимоги та прохання з боку посадовців щодо такого дарунка. Відповідальність за порушення вищезазначених норм передбачено у ст. 172-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення [2], яка нещодавно зазнала змін відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Зокрема, було збільшено в чотири рази розмір штрафу (з 25-50 до 100-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), який доповнюється, як і раніше, обов’язковою конфіскацією дарунка.
У ч. 2 ст. 23 Закону України передбачено випадки, на які не поширюється дія заборони щодо одержання дарунків. Визнається, що особи мають право приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність. Зауважимо, що формулювання «загальновизнані уявлення про гостинність» традиційно вважається оціночним, що створює певні ризики для правильного правозастосування. Проте, будь-який законодавчий припис повинен тлумачитися конкретно та під кожною категорією повинно матися на увазі лише одне значення. 
Згідно зі ст. 718 Цивільного кодексу України «дарунок – це рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі та майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути в майбутньому» [3]. Під таке визначення може підпадати дуже широке коло предметів. Поняття «гостинність» взагалі не є правовою категорією і жоден нормативний акт визначення даного поняття не закріплює. Це поняття може тлумачитися з урахуванням загальних принципів діяльності державних службовців чи посадових осіб місцевого самоврядування, обстановки дарування, приводу, з якого надається дарунок, традицій, національних вимог дипломатичного протоколу, етикету та ряду інших чинників. 
Поряд із поняттям «гостинність» завжди поставатиме і питання щодо її розумних (допустимих) меж. Для з’ясування допустимих меж, яким повинен відповідати дарунок, можемо використовувати надані законодавцем у ч. 2 ст. 23 Закону України критерії, а саме, що вони допустимі: «якщо вартість таких дарунків не перевищує одну мінімальну заробітну плату, встановлену на день прийняття дарунка, одноразово, а сукупна вартість таких дарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки». Проведений аналіз свідчить, що станом на 2015 рік з врахуванням ст.ст. 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 р. вартість відповідного дарунка не повинна перевищувати 1218 гривень, а сукупна вартість дарунків має бути не більшою за 2436 гривень. 
З-поміж законодавчих актів, які стосуються поняття «гостинність» у контексті антикорупційного законодавства слід відзначити: Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003 р., Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р., Наказ Головного управління державної служби України «Про затвердження Загальних правил поведінки державного службовця» від 04.08.2010 р., Роз’яснення Міністерства юстиції України щодо одержання подарунків особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – Роз’яснення) від 28.07.2011 р., Методичні рекомендації Міністерства юстиції України щодо «Запобігання і протидії корупції в державних органах та органах місцевого самоврядування» від 16.10.2013 р., Рекомендацію Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи щодо кодексів поведінки державних службовців від 11.05.2000 р., кодекси етики (поведінки) державних посадових осіб, правила дипломатичного протоколу та етикету тощо. 
Загалом можна класифікувати джерела, з яких ми можемо виокремлювати ті чи інші особливості щодо гостинності, як такі: (1) роз’яснення і приклади, які надаються законодавцем чи іншими уповноваженими на надання таких роз’яснень державними органами (це, наприклад, Методичні рекомендації Міністерства юстиції України, про які згадувалося вище); (2) роз’яснення, які вироблені наукою, тобто авторитетними вченими-правниками (наукові праці, присвячені проблемам державної служби, запобігання корупції, дипломатичноого протоколу, науково-практичні коментарі законодавства України про державну службу тощо).
Слід зауважити, що у ст. 23 Закону України закріплено словосполучення «увлення про гостинність», а не принципи чи норми гостинності. З такого формулювання можна зробити висновок, що в принципі і не можливо встановити що таке «гостинність» вичерпно, адже цьому поняттю характерні динамізм і ситуативність тлумачення. Все ж спробуємо встановити «контури» цього поняття.
По-перше, «загальновизнані уявлення про гостинність» – це те, що повинно сприйматися у конкретній обстановці сторонами саме як міра дотримання правил етикету, що не пов’язана з раніше вчинюваними службовцем діями чи прийнятими рішеннями, діями, які державний службовець вчинить на прохання даруючої особи, а також відсутність відносин підлеглості між особами. Тобто, подарунок не повинен стосуватися виконання особою своїх службових повноважень. Але з цього правила існують виключення, вони стосуються випадків вручення особам органами влади та місцевого самоврядування подарунків за особливі заслуги як відзнака або заохочення за успіхи у професійній діяльності. 
По-друге, дарування повинно відбуватися під час офіційних заходів, урочистостей, візитів, під час виконання особою своїх службових обов’язків.
По-третє, такі дарунки та прояви гостинності не повинні бути постійними, бо, як зазначається у Роз’ясненні, «створюватиметься враження, що це може впливати на їхні (осіб, уповноважених на виконання функцій держав та місцевого самоврядування – Авт.) рішення». У зв’язку з цим також слід з’ясувати, що розуміється під категорією «постійності», бо якщо такі дарунки будуть надаватися, наприклад, раз на рік, в рамках постійних дипломатичних зустрічей, то це може розглядатись як постійність, але абсурдно це розглядати як порушення законодавства України. 
По-четверте, дозволяються подарунки, що «вміщаються в межі» сувенірів, запрошень на вечерю, які зазвичай використовуються як засіб підтримання добрих ділових відносин або зміцнення робочих стосунків. До гостинних подарунків також слушно відносити краєзнавчі та історичні довідники, буклети, записники чи художні альбоми відомих картин, споруд, книжки, букети квітів, сувеніри з національною символікою, в залежності від того, чи є це доречним у даному випадку. Іноді сувеніром та проявом гостинності буде навіть пляшка вина чи одяг, бо треба зважати і на традиції та звичаї тих осіб, які їх дарують. До того ж деякі речі не можуть взагалі розглядатися як подарунки, наприклад, прохолоджувальні напої чи чашка кави, привітальні картки, незначні за вартістю речі [4, с.178-181].
При розгляді поняття гостинності обов’язково слід враховувати вимоги (принципи) дипломатичного протоколу та етикету, які дають можливість глибше зрозуміти які предмети або вчинки можуть розглядатися як прояв гостинності. З огляду на такий аспект отримання подарунку є проявом міжнародної ввічливості і в окремих випадках повинно враховуватися як дипломатичний жест, від якого відмовитися в кращому випадку неввічливо, а в гіршому така відмова може спричинити шкоду міждержавним відносинам. У сучасній дипломатичній практиці подарунки мають суттєве значення і дуже часто використовуються. До таких подарунків відносять ті предмети, що символізують поглиблення співробітництва та дружніх відносин між сторонами, виражають вдячність тощо.
У будь-якому разі особа повинна приймати рішення про отримання чи відхилення подарунку у кожній ситуації окремо. На випадок, коли особа не може самостійно вирішити чи приймати дарунок, вона повинна звернутися за порадою до свого керівника. Таке положення міститься у ч. 2 ст. 18 Рекомендації Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи, що є суперечливим, якщо зважати, що у більшості випадків особа повинна приймати рішення про прийняття дарунку негайно, і в неї немає можливості звернутися до керівника саме в цей момент.
У такому випадку особа буде самостійно приймати рішення про відповідність дарунка уявленню про гостинність, яке включає в себе об’єктивні (місце, час, обстановка) та суб’єктивні (нагода, пов’язаність дарунку з діями посадової особи чи прийняттям нею певних рішень вигідних дарувальнику) чинники. Прийняття рішення про відповідність дарунка умовам гостинності є ситуативним та індивідуальним. Вартість дарунку має не перевищувати встановлених меж.
Підсумовуючи викладене слід зазначити, що уявлення про гостинність будуються на основі та з урахуванням традицій, принципів дипломатичного протоколу та етикету, статутів поведінки державних службовців. Напевно, вичерпне встановлення переліку предметів чи послуг, що можуть надаватися в межах відповідності їх умовам гостинності, об’єктивно не може бути встановлено законодавцем, але межі або «контури» таких уявлень про гостинність ми можемо виокремити на основі законодавчих актів, спрямованих на регулювання діяльності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування в Україні.
 
Список використаних джерел:
1. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 р., № 1700-VII, зі змін та доп. // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 49. – Ст. 2056. 
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р., № 8073-X, зі змін та доп. // Відомості Верховної Ради України. – 1984. – № 51. – Ст. 1122. 
3. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р., № 435-IV, зі змін та доп. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.
4. Сагайдак О.П. Дипломатичний протокол та етикет: підруч. / О.П. Сагайдак [2-ге вид., виправл.]. – К.: Знання, 2012. – 262 с. {jcomments off}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція