... Коли суть справи обміркована заздалегіть, слова приходять самі собою (Гроцій) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 19.05.2015 - Секція №5
Сучасні юридичні дослідження все частіше констатують факт кризи кримінальної репресії як методу кримінально-правового регулювання. Навіть найсуворіші покарання не зупиняють ріст злочинності. Через це в сьогоднішніх умовах реалізація принципу невідворотності покарання зазнає модифікації [6, с. 102].
Революційним нововведенням нового КПК України є запровадження кримінального провадження на підставі угод про примирення між потерпілим та підозрюваним або обвинуваченим. Новелою кримінального законодавства є ст. 46 КК України – новий інститут примирення у кримінальному праві, який забезпечує розширення кола кримінально карних діянь, щодо яких застосовуватиметься звільнення від кримінальної відповідальності або покарання чи пом’якшення останнього.
У травні 2006 р. вийшов Указ Президента України «Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів». Одним із завдань концепції є «створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв’язання спорів», а способом врегулювання спорів названа медіація.
Медіація (відновне правосуддя) як альтернативний спосіб вирішення спорів широко застосовується в усьому світі, насамперед у США, Фінляндії, Німеччині, Польщі, Австралії та інших країнах. Зважаючи на те, що за допомогою медіації можливо розглядати кримінальні справи щодо злочинів невеликої тяжкості, відбувається розвантаження судів, зосередження їх діяльності на більш серйозних справах, а отже, підвищення ефективності системи правосуддя в цілому.
Цей процес супроводжується численними дискусіями. Так, його противники вбачають у ньому завуальовану форму інституту звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим, передбаченого ст. 46 Кримінального кодексу України, і стверджують, що з урахуванням реалій сьогодення він лише закріпить можливість більш забезпеченим верствам населення відкупитися від потерпілого та уникнути кримінальної відповідальності.
Кримінально-процесуальне законодавство передбачає випадки, коли злочини, передбачені ч. 1 ст. 27 КПК України, настільки зачіпають суспільні інтереси, що вирішення питання про порушення кримінальної справи або її закриття не віддається на розсуд потерпілого. Законодавець дає прокурору право в передбачених законом випадках порушувати кримінальну справу й при відсутності скарги потерпілого (ч. 3 ст. 27 КПК України), а також вступати в справу, яка була порушена за скаргою потерпілого (ч. 4 ст. 27 КПК України). В таких випадках кримінальна справа у зв’язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим закриттю не підлягає [11, с. 118].
Супротивники ідеї запровадження медіації зазначають, що деякі її принципи вступають у протиріччя з системою правосуддя і процесуальними нормами, такими як принцип невідворотності покарання за вчинений злочин, захист законних прав та інтересів постраждалої сторони, або ж конфіденційність чи нейтральність медіатора.
Критикують медіацію також за те, що її прихильники занадто легко забувають економічні, політичні та символічні функції криміналізації та правозастосовної практики. А це знижує рівень контролю з боку суспільства й погіршує криміногенну ситуацію.
Спірною є доцільність існування інституту угоди про визнання винуватості, оскільки він, на думку деяких науковців, суперечить принципу презумпції невинуватості, адже особа визнає себе винною у скоєнні злочину [1, c. 15-16]. Натомість у ч. 1 ст. 62 Конституції України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Тобто презюмується невинуватість особи на всіх стадіях кримінального процесу аж до обвинувального вироку суду.
Така ж ситуація існує у Франції, де проти угод про визнання винуватості виступають юристи і політики, аргументуючи свої позиції неможливістю повного дотримання презумпції невинуватості, права на судовий захист. Деякі юристи навіть вважають принизливим укладення таких угод, тому що у певних аспектах це суперечить етиці професії [2, c. 123].
Спроби законодавчого врегулювання медіації розпочалися ще з проекту Закону про медіацію від Мін’юсту у 2008 році (так і не був зареєстрований у Верховній Раді України). Згодом у Верховній Раді України зареєстровано законопроект «Про медіацію» № 7481 від 17.12.2010 р., який був відкликаний у зв’язку з поданням іншого законопроекту за № 8137 від 21.02.2011 р. Невдовзі 05.04.2012 р. знову зареєстровано проект закону «Про медіацію» № 10301, а також подано альтернативний проект 10301-1 від 19.04.2012р. Але жоден з проектів не був законодавчо врегульований.
Проект О.Тищенко і Ю. Кармазина (не прийнято 23.09.2011) докладно регламентував процедуру медіації по кримінальним справам, доповнюючи окремою главою КПК: медіацію можна ініціювати або відмовитися від неї на будь-якій стадії кримінального процесу, проведення медіації не зупиняє слідство, досягнутий договір про примирення затверджується судом. За проектом С. Ківалова і В. Бондика (проект відкликано 12.12.2012) укладання медіаційної угоди не може тлумачитися як визнання вини обвинувачуваного або підсудного в скоєнні злочину, а правові наслідки медіаційної угоди враховуються при звільненні від кримінальної відповідальності, зупиненні кримінальної справи приватного обвинувачення, при встановленні обвинувальних вироків як із призначенням покарання, так і зі звільненням від нього, під час розгляду клопотання про зняття судимості.
Проект Закону «Про медіацію» народних депутатів України А.І. Шкрум, О.І. Сироїд та ін. (подано на розгляд до Верховної Ради України 27.03.2015 р.) спрямований на створення законодавчого підґрунтя для успішного розвитку медіації як правового і соціального інституту. Важливим є обмеження сфери застосування медіації: вона не може бути застосована у справах (провадженнях), за якими сторони не можуть укласти мирову угоду, або угоду про примирення згідно з чинним законодавством України, в провадженнях щодо тяжких злочинів та щодо уповноваженої юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення за статтею 469 Кримінального процесуального кодексу України. 
  На даний час у кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві України не застосовуються норми, які б регулювали процес вирішення конфлікту шляхом використання медіації. Застосуванню медіації в кримінальних справах перешкоджає відсутність детальної регламентації процедури примирення в законодавчих актах, а також обмежене коло справ, у яких можна застосовувати дану процедуру.
Наслідком практичного застосування процесу медіації буде збільшення кола учасників кримінального процесу, зростання кількості категорій злочинів, на які поширюватиметься дана інституція, що, у свою чергу, потребуватиме контролю з боку держави.
 
Список використаних джерел:
1. Волошин О. Медіація – мертвий чи живий інструмент досудового врегулювання спорів / О. Волошин // Юридична Газета. – 2012. – № 27. – С. 15-16. 
2. Землянська В.В. Впровадження відновного правосуддя у кримінальне судочинство України: посібник / В.В. Землянська, Л.Б. Ільковець, В.Б. Сегедін. – К.: Видавець Захаренко В.О., 2008. – 168 с.
3. Землянська В.В. Запровадження медіації у кримінальне судочинство України / В.В.Землянська // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. – №6. – С. 107-111
4. Нестор Н.В. Перспективи розвитку інституту медіації в кримінальному судочинстві України: нормативно-правовий аспект / Н.В. Нестор // Форум права. – 2010. – № 3. – С. 312-317
5. Нестор Н.В. Угода за результатами медіації: суть та правові наслідки / Н.В. Нестор // Науково-інформаційний вісник. – 2011. – № 3. – С. 60-64.
6. Перепадя О.В Примирення між особою, яка вчинила злочин, та потерпілим як засіб виконання превентивних завдань кримінального права / О.В. Перепадя // Право України. – 2000. – № 10. – С.101-104.
7. Проект Закону “Про медіацію (посередництво) у кримінальних справах” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.gska2.rada.gov.ua. 
8. Рекомендація № R (99) 19 від 15 вересня 1999 року «Медіація у кримінальних справах» // Відновне правосуддя в Україні: Щоквартальний бюлетень. – 2005. – №1-2. – С. 50-53 
9. Свиридов Б. Реформування кримінальної юстиції з позиції подальшої гуманізації кримінальних покарань / Б. Свиридов // Правовий тиждень. – 2008. – 22 квітня. – №17-18. – С.5 
10. Хавронюк М. «Правопрокурорря», або Деякі проблеми угоди про визнання винуватості / М. Хавронюк // Юридичний вісник України. – 2012. – № 28 (16 лип.). – С. 6.
11. Ященко А.М. Примирення з потерпілим у механізмі кримінально-правового регулювання: дис. канд. юрид. наук: 12.00.08 / А.М. Ященко. – К., 2006. – 218 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція