... Найбільше успіхів ми досягаємо у тому, до чого маємо найліпший хист (Античний вислів) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 17.09.2015 - Секція №1
З кінця XVIII і до початку XX ст., майже 150 років, українські землі перебували у складі двох імперій – Російської і Австро-Угорської. Обидві імперії – це був конгломерат з етнічно і культурно різних народів. В імперіях панувала необмежена централізована політична влада імператора, який не брав до уваги поглядів і бажань підлеглих. Від них вимагали абсолютної покори і вірності. Це був їх політичний, моральний і релігійний обов’язок. Смиренність народу, стабільність і загальний порядок в імперіях підтримувалися з допомогою великої армії, поліції і бюрократичного апарату. І хоч обидві імперії були тюрмою для українського народу, а їх соціально-економічна політика практично була однаковою – колоніальною, проте в політичному, соціально-економічному та культурному розвитку східно- й західноукраїнських земель були свої особливості. Умови для політичного і національно-культурного розвитку на українських землях під владою Австро-Угорщини були значно сприятливішими, особливо в кінці XIX – на поч. XX ст., ніж в Російській імперії.
Аналізуючи історичні події кінця XVIII початку XIX ст., звернемо увагу на особливостях правового статусу західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської імперії. Наприкінці ХVIII ст. у складі Австрійської імперії перебували такі українські землі: Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття. Умовно ці землі називають – Західна Україна.
Східна Галичина увійшла до складу Австро-Угорської імперії внаслідок першого поділу Польщі (1772 р.). Північна Буковина була окупована Австрією у 1775 р. Закарпаття ще з ХІІІ ст. перебувало в складі Угорського королівства, яке з ХVI ст. увійшло до складу Австрійської імперії. Тож у другій половині XVIII ст. усі Західноукраїнські землі були під владою Австро-Угорської імперії, яка стала багатонаціональною державою, абсолютною монархією з династії Габсбургів. Що стосується Тернопільщини, то в 1809-1815 роках Тернопільський округ входив до складу Російської імперії, але за рішенням Віденського конгресу (1814-1815 рр.) був повернений Австрії.
Отже, Габсбурги стали володарями великої частини українських земель площею понад 70 тис. кв. км, з чисельністю населення понад 2,5 млн. чол., більшість якого (близько 2 млн.) складали українці.
У вітчизняній історико-правовій науці основна увага була спрямована на висвітлення соціально-економічного, політичного та правового становища західноукраїнських земель у різні історичні періоди. Цим питанням присвячені праці таких вчених: В. Кульчицького, Б. Тищика, Г. Гербільського, М. Кріля, М. Кугутяка, І. Бойка, М. Лазаровича, М. Никифорака, В. Петріва та ін. Проте інтерес істориків, в основному, стосувався проблем становлення державно-правових інститутів у Галичині та Буковині протягом тривалого періоду австрійського панування. Але не менш важливим є питання врегулювання земельних відносин в той період, коли Галичина перебувала у складі Австро-Угорської імперії (1772-1918 рр.). 
Аналізуючи цей історичний період життя Краю, слід, перш за все, зупинитися на правовому становищі селян, як основного класу Галичини. Отже, наприкінці третьої чверті XVIII ст. кріпаки становили близько 70% усього селянства. У 70-80 рр. XVIII ст. імператор Йосиф ІІ провів низку реформ для законодавчого врегулювання взаємовідносин селян і поміщиків. На підставі патенту (наказу) 1772 р. про складання інвентаря (своєрідної інвентарної книги), патентом 1775 р. було введено рустикальний податок на землю. А патенти 1781 і 1782 рр. заборонили шляхті вимагати від селян більше ніж три дні панщини на тиждень, або 156 днів на рік, і обмежили додаткові повинності на користь землевласника. Також патентами було закріплено, зокрема, права селян на вільне одруження, перехід на інші наділи, вихід від пана, звернення із скаргами на пана до суду тощо. Земельний наділ селянина міг передаватись у спадщину. Слід зазначити, що наприкінці свого правління Йосиф ІІ підписав патент про заміну панщини грошовою платнею, але він не був реалізований. У 1789 р. було введено нове оподаткування, тобто 70% врожаю залишалось селянам, 12% віддавалось державі, а 18% забирав поміщик. Податки на користь держави стягував війт і передавав їх державним урядовцям.
Доречно підкреслити, що певне полегшення для селян принесла урбаріальна реформа, запроваджена імператрицею Марією-Терезою (1764-1772) указом від 26 квітня 1766 р. в Угорському королівстві (до складу якого входило й Закарпаття). Вона була спрямована на ліквідацію зловживань поміщиків у визиску своїх підданих. Влада впроваджувала так званий урбарій – перелік обов’язкових до виконання селянами повинностей, а також мінімальні розміри земельних наділів селян. За урбаріальною реформою панщина зменшувалася до 1-2 днів на тиждень. Крім того, в залежності від майнового статусу селян, визначались розміри і характер панщини. Урбарій також визначав й інші повинності селян  платити дев’ятину, десятину або військовий податок, ремонтувати шляхи тощо. 
На початку XIX ст. посилився процес обезземелення селян. На підставі нового інвентаря 1819 р., у 1821 р. було введено новий земельний податок, але більшість лісів і пасовищ були закріплені за поміщиками, що призвело до затяжних судових процесів між селянськими громадами і поміщиками. У 1845 р. панщина становила близько 83% усіх феодальних повинностей, натуральна данина – близько 11%, а чинш – 6%; ці повинності поглинали майже 85% чистого прибутку селянських господарств, що викликало масові селянські заворушення у Галичині у 1846 р., внаслідок чого австрійський уряд був вимушений скоротити панщину на 27%, ліквідувати літні допоміжні дні, скасувати возову повинність, розширити права селян на їх земельні наділи.
Внаслідок австрійської революції 1848 р., законом австрійського імператора Фердинанда 17 квітня 1848 р. у Галичині, 1 липня на Буковині, а також Законом «Про звільнення селян Австрійської імперії від кріпосної залежності» від 7 вересня 1848 р. на території всієї Австрії було скасовано кріпацтво – ліквідовано панщину і феодальні повинності та надано селянам прав громадян держави і права власності на землю, якою вони користувались спадково. Закон про звільнення селян Австрійської імперії від кріпосної залежності 1848 р. передбачив повну компенсацію (індемнізацію) селянами на користь поміщиків 20-кратної вартості усіх річних кріпосних повинностей. За цим законом у власність селян Галицького краю перейшло менше 1/2 його земельних угідь, тож більшість селян залишились малоземельними і економічно неспроможними, а значну частину їх, так званих халупників, які володіли лише хатами-халупами, і комірників, які наймитували і жили у чужих хатах-коморах, – було звільнено від кріпацької залежності зовсім без землі, і вони відразу потрапили в економічну залежність до поміщиків. У власність поміщиків перейшли майже всі ліси і пасовища, за користування якими на правах сервітутів селяни були вимушені відробляти або платити поміщикам на підставі “добровільної” угоди. На Закарпатті (і в усій Угорщині) угорський сейм законом у 1848 р. скасував кріпацтво, який був підтверджений австрійським імператором Францом-Йосифом І (1830-1916) у 1853 р., – до речі, на таких же кабальних умовах як і у Галицькому краї. 
Слід зазначити, що Західноукраїнські землі були аграрним краєм: у другій половині 19 ст. сільським господарством тут займалось 94% населення. Однак, селянське господарство було здебільшого малоземельним – зокрема, наділи до 5 га. у Галичині мали 80%, у Буковині – 85%, у Закарпатті – 73% господарств. Крім капіталістичних форм експлуатації, у другій половині 19 ст. – на початку 20 ст. селяни були обтяжені відробітками та іншими залишками кріпацтва. Відтак, наприкінці XIX ст. близько 1/2 усіх селянських господарств стали нерентабельними і часто продавались як збанкрутілі з молотка, а розорені і обезземелені селяни були вимушені ставати вільнонайманими робітниками. Відповідно, посилився процес поділу селянства на зубожіле трудове селянство і заможних землевласників. З метою організації й об`єднання дрібного селянства, І. Франко і М. Павлик у 1890 р. створили у Галичині Українську радикальну партію, яка поширила свою діяльність на Буковину і частково на Закарпаття і вимагала, передусім, ліквідації феодальних привілеїв і надання політичних прав. Селянське малоземелля і відсутність розвинутої промисловості призвели до надлишку робочої сили і спричинили масову еміграцію селян і робітників до Аргентини, Бразилії, Канади, США тощо. Слід зазначити, що австрійський уряд усіляко перешкоджав еміграції селян до Росії. 
Отже, аналізуючи цей історичний відрізок в історії України, слід зазначити, що Західноукраїнські землі, перебуваючи у різні періоди у складі іноземних держав, постійно були об’єктом нещадного колоніального гніту. Тому не потрібно забувати, що основне багатство кожної держави – це її земля. В Україні розвиток права власності на землю в історичному плані відбувався в складних соціально-політичних і економічних умовах, у періоди її державності і бездержавності, але завжди ми поверталися на свої споконвічні землі. Так буде і тепер.
 
Список використаних джерел:
1. Бовуа Даніель. Битва за землю в Україні 1867-1914. Поляки в соціо-етнічних конфліктах. «Критика» / Даніель Бовуа. – К., 1998. – 334 с.
2. Сухий О. Галичина: між Сходом і Заходом. Нариси історії ХIХ – початку ХХ ст. / О.Сухий. – Львів, 1997.
3. Заставська Л.П. Право власності на землю в Україні: розвиток та основні риси: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.06 / Л.П. Заставська; НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2003.– 19 с. 
4. Cубтельний О. Україна. Історія / О. Cубтельний. – К.: Либідь, 1991. – 391 с. 
5. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: підручник. Академічний курс / В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик. – Київ: Видавничий дім «Ін Юре», 2007.– 622 с.
6. Україна: хронологія розвитку // Енциклопедичне видання у 6-ти томах: видавництво «Кріон» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.litopys.com.ua/persha-drukovana-kniga-v-ukra-n/? {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція