... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 17.09.2015 - Секція №1
Актуальність проблеми сутності права визначається в першу чергу значенням самої правової дійсності в житті суспільства. Минуле століття ще раз підтвердило історичне значення права для людської цивілізації, цілих народів і кожної людини. І це стосується як державного так і міжнародного права. Наше історичне минуле, наповнене різними подіями, не настільки позитивними для країни, показало, що без права, законності не можна досягти соціального прогресу, забезпечити ефективне функціонування держави і стимулювати всебічний розвиток особистості. Без права неможливо вирішувати сучасні глобальні проблеми, закріпити мир між народами.
Тому в наш час необхідно філософське осмислення сутності права, розкриття гуманістичного і морального потенціалу права. Без цього важко проникнути в глибинну сутність права, яка на поверхні може виявлятися в різних формах і в різному вигляді. Пізнання сутності права дозволяє вірно визначити місце держави в динамічних і складних процесах правотворення і правореалізації, виявити закономірності розвитку суспільних відносин, висвітити реальну значимість законності і правопорядку, вірно визначити можливості суду в боротьбі проти правопорушень.
Слово право ми інтуїтивно пов’язуємо з певною зовнішньою волею, приписом до певної діяльності або забороною цієї діяльності, тобто повинністю. При цьому будь-яка повинність, як одна сторона медалі, передбачає наявність другої сторони – права іншої людини. Тобто, «право може існувати тільки в середовищі розумних істот, в суспільстві, як феномен його буття. Люди можуть створити суспільство тільки при умові, коли будуть дотримуватися порядку (права) який регулює відносини між його членами» [1, с. 41].
Сутність права як феномену та наслідку суспільних відносин розкривається у зовнішній свободі. Поряд з іншими важливими ціннісними категоріями, такими як слава, честь, патріотизм, справедливість і т. д., свобода протягом всієї людської історії займала у свідомості суспільства другорядне місце. Не стала свобода домінантою суспільної свідомості і сьогодні. Такому стану речей є закономірне пояснення. Ідея свободи постійно недооцінюється в суспільстві, яке необхідно виступає запорукою нормального життя людей. Вона (зовнішня свобода) виступає основою для побудови логічно суворої правової системи.
Сутність права виражається в двох основних проявах: з одного боку, воно забезпечує особі певну визначену область свободи; а з іншого, воно обмежує цю область набором визначених правил; при цьому в обох випадках воно здійснюється з допомогою норм.
Отож, можна погoдитись з визначенням права яке запропонував Е.Н. Трубецкого: «Право – це зовнішня свобода, надана та обмежена нормою» [4, с. 123].
Як наслідок, право, по-перше, надає особі можливість поступати довільно, не порушуючи законної свободи інших; по-друге, воно означає сумісність нашої свободи із загальною законною свободою; по-третє, як сукупність законів, воно стверджує умови, лише при наявності яких загальна свобода є можливою» [2, c. 22].
Правом є лише та частина зовнішньої свободи, яка надається і обмежується нормою. Остання потрібна та існує оскільки вона надає і обмежує зовнішню свободу. Ні сама норма, ні окремо свобода не є правом. Право народжується лише від їх з’єднання та існує, поки існує їх єдність. Немає окремого а ні об’єктивного, а ні суб’єктивного права. Є право, яке народжується від з’єднання його об’єктивної та суб’єктивної частин. Причому, ведучою в цьому нерозривному тандемі є зовнішня свобода суб’єкта, тобто суб’єктивна частина. Об’єктивна частина займає підлегле становище, оскільки вона потрібна лише для того, щоб надати і обмежити частину суб’єктивну. Проте, і суб’єктивна частина не може існувати окремо, оскільки вона з’являється лише в результаті її надання і обмеження об’єктивною частиною. Саме тому, неправильно говорити про об’єктивне і суб’єктивне право, але слід розглядати його як з боку об’єктивної форми, тобто в сукупності його норм, так і з боку суб’єктивного змісту, тобто тих елементів зовнішньої свободи, які цими нормами надаються та обмежуються.
Ще одним елементом права виступає закон, який в найширшому розумінні цього терміну, як будь-яка писана норма, санкціонований владою. Те, що право і закон є поняттями одного роду ще очевидніше, ніж співвідношення права і моральності. Думка про те, що закон це і є право, досить поширена і могла б бути вірною, якби не було жодних інших форм прояву права. Таких, які за допомогою норм надавали б і обмежували зовнішню свободу окремих осіб.
Історично найбільш древньою формою прояву права стали звичаї, що складалися в тих або інших людських спільнотах. 
Отже, ми визначили, що право включає як мінімум, три самостійні форми права: закон, звичай і прецедент, які за допомогою норм так чи інакше регулюють об’єм зовнішньої свободи окремих осіб. Однак, скільки би не було форм вираження права, тобто різних видів правових норм, змістом їх завжди будуть елементи зовнішньої свободи людини (особи, асоціації, установи, органу, тобто тих суб’єктів права, кому адресована відповідна норма).
Кожній людині треба надати максимум зовнішньої свободи, сумісний з таким же максимумом свободи іншої людини. Це своєрідний ідеал, який нам демонструє природне право, і до якого має прагнути чинне право на шляху його історичного розвитку.
І. Бентам стверджує: «Вже в Європі після руйнування Риму зникає рабство, оскільки майже всі держави остаточно утверджують права політичної свободи» [3, c. 44].
Отже, при наданні зовнішньої свободи будь-якій людині, слід виконати наступні умови:
1) встановити, що кожен елемент права (на життя, на свободу, на власність тощо), повинен бути проголошеним;
2) при проголошенні кожного окремого елементу права має бути доведено, що воно надається всім громадянам;
3) треба проголосити, що всі громадяни маю рівні права;
4) слід передбачити заходи, за допомогою яких кожен елемент права
забезпечуватиметься;
5) ті умови, при яких проголошений елемент права обмежуватиметься для кожного громадянина і спосіб обмеження, повинні бути описані достеменно і точно (з аргументованими, посиланнями на необхідність забезпечення зовнішньої свободи інших людей);
6) міра обмеження елемента права при його наданні повинна бути настільки мінімальною, наскільки це можливо за сучасних умовах.
Все це можна зробити тільки в нормах, їх гіпотезах, диспозиціях і санкціях.
Будь-які дії, що обмежують зовнішню свободу людини, тільки тоді можна вважати правомірними, коли вони заздалегідь спираються на розроблену норму.
Дія, що спрямована на обмеження чиєїсь зовнішньої свободи і не передбачена жодною нормою є неприпустимою. Будь-яка норма повинна містити санкцію за порушення проголошеної нею зовнішньої свободи.
Всяку норму треба сформульована так, щоб мінімізувати можливість її неправильного розуміння.
Єдиною правильною структуроутворюючою ознакою правової системи, при виділенні норми, виступає конкретний елемент зовнішньої свободи, який надається та обмежується даною нормою.
Найвище суспільне призначення права – гарантувати забезпечення свободи в суспільстві, підтверджувати справедливість, виключити сваволю і свавілля з життя суспільства. Неспроста ще римські юристи писали: jus est ars boni et aequi – право є мистецтво добра та справедливості. Із загальносоціальної точки зору право – це міра свободи і справедливості. З формальної точки зору право – це міра свободи та справедливості, яка фактично захищена в конкретному суспільстві.
 
Список використаних джерел:
1. Венгеров А.Б. Теория государства и прав: Учебник для юридических вузов. 3-е изд / А.Б. Венгеров. – М.: Юриспруденция, 2000. – 528 c.
2. Куницын А.П. Право естественное / А.П. Куницын. – СПб., 1818, Т.1, – 141 с.
3. Сперанский М.М. О свободе и рабстве / М.М. Сперанский // Русская философия права. – СПб.:Алетейя, 1999. – С. 43–45.
4. Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права / Е.Н. Трубецкой. – СПб.: Юрид. ин-т, 1998. – 183с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція