... Коментарі вільні, але факти священні (Ч. Скотт) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 17.09.2015 - Секція №6
Визначення групи прокурорів за чинним КПК України, може бути дієвим організаційним важелем управлінської діяльності керівника органу прокуратури. Однак варто виділити випадки коли цілком обґрунтованим є визначення групу прокурорів керівником органу прокуратури, оскільки це виключне право останнього і реалізовувати його він може на свій розсуд, керуючись фактично лише "внутрішні переконанням". Проте правильне та оптимальне практичне визначення тих кримінальних проваджень у яких є необхідність визначення групи прокурорів, слід вважати одним із найбільш відповідальнішим організаційним завданням керівника органу прокуратури.
Зокрема потреба в такій формі процесуальної взаємодії може виникати у випадку складності досудового розслідування або якщо воно велике за обсягом (зокрема значна кількість злочинних епізодів, багато учасників вчинення кримінального правопорушення, потерпілих); велика за масштабом територія злочинної діяльності; необхідність перевірки багатьох версій; встановлення в ході кримінального провадження наявності організованої групи або злочинної організації; необхідність здійснення у мінімальні строки (під час досудового розслідування) великого об'єму організаційних, слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій тощо) [1, с. 85].
Також групи прокурорів є доцільним створювати і у випадках, коли місце вчинення злочину (проведення досудового розслідування) віддалене від обласного центру (місця постійної дислокації слідчого та процесуального керівника) і наявна потреба у залученні до їх складу прокурорів місцевих прокуратур за місцем вчинення кримінального правопорушення.
Наприклад у прокуратурі міста Хмельницький з 1859 кримінальних проваджень, які перебували у слідчих СВ Хмельницького МВ УМВС України в області за 5 місяців 2013 року, 100% кримінальних проваджень була закріплена за декількома утвореними групами прокурорів [2]. 
Тож має місце виникнення негативної практики визначення групи прокурорів в усіх без виключення конкретних кримінальних провадженнях, що на думку керівників органів прокуратури, з однієї сторони, вирішує питання оперативної заміни процесуальних керівників у випадку хвороби чи інших підстав. Проте з іншої – процесуальне керівництво досудовими розслідуваннями просто перерозприділяється старшим групи прокурорів між її членами. Як наслідок відсутня спільна діяльність групи прокурорів над одним кримінальним провадженням, а її функціонування є цілком формальним та зводиться лише до утворення додаткової контролюючої ланки прокурорів-процесуальних керівників зі сторони старшого групи прокурорів. До того ж нівелюється відчуття додаткової важливості та підвищеної відповідальності у прокурорів – учасників групи прокурорів. Тож вважаємо, що визначення груп прокурорів з усіх кримінальних проваджень, слід зарахувати до негативної практики організації роботи керівника прокуратури з процесуального керівництва досудовим розслідуванням (основними причинами цього є: формальність роботи таких груп у більшості кримінальних провадженнях; перерозподіл кримінальних проваджень для процесуального керівництва; відсутність спільної діяльності членів групи тощо). 
Старший групи прокурорів уповноважений керівником органу прокуратури на керівництво цією групою. Сутність діяльності якого, в ідеалі, полягає у загальному плануванні, розподілі обов’язків та навантаженні між членами групи, забезпеченні доступу членів групи до накопиченої інформації, організації обміну потрібною інформацією, контролю за своєчасністю та повнотою проведення процесуальних та слідчих дій. Також слід зазначити, що прокурор, уведений до групи прокурорів з процесуального керівництва конкретного кримінального провадження, не втрачає своєї процесуальної самостійності, однак його дії повинні відбуватися у межах дорученої ділянки роботи старшим групи прокурорів.
Слід зазначити, що питання взаємовідношення повноважень прокурорів, які включені до складу групи прокурорів, нормативно неурегульоване й вирішується у кожному випадку індивідуально. Саме тому питання організації роботи за цим напрямом виходить на перший план.
У цьому сенсі, окремо можна виділити три види організації роботи членів групи прокурорів у залежності від обраного способу управління: централізований, децентралізований та змішаний. Перший вид організації роботи, як правило застосовується на початкових етапах досудового розслідування кримінального провадження, коли ще не достатньо зібрано матеріалів, епізоди й об’єкти злочинної діяльності з’ясовані не в повному обсязі, а також важко визначити напрями і об'єм роботи, зокрема всі члени групи виконують завдання, які безпосередньо визначає старший групи. Другий – передбачає закріплення за окремими прокурорами певної ділянки роботи, на якій досудове розслідування проводиться в повному обсязі. Третій – застосовується у випадку, якщо одним членам групи довірено визначену ділянку роботи, а інші виконують окремі завдання старшого групи або спеціально визначену роботу щодо забезпечення процесуального керівництва в організації слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих(розшукових) дій тощо. Вважаємо, що вказані види організації роботи груп прокурорів є найбільш оптимальні та до того ж апробовані у практичній діяльності.
Виходячи із зазначеного доречно сформулювати визначення такої організаційно-правової форми реалізації повноважень прокурорів та керівників органів прокуратури при здійсненні повноважень з процесуального керівництва досудовим розслідуванням, як групи прокурорів.
На нашу думку, "група прокурорів-процесуальних керівників" – це організаційно-управлінська та процесуальна єдність прокурорів щодо здійснення повноважень прокурорів у конкретному кримінальному провадженні під керівництвом старшого прокурора групи, що створена з метою найбільш оптимального забезпечення реалізації завдання кримінального провадження.
У свою чергу, "старший прокурор групи прокурорів" – це прокурор, учасник групи прокурорів, який визначений керівником органу прокуратури уповноваженим керувати діями інших прокурорів групи з метою загального управління та організації їхньої роботи для забезпечення швидкого та ефективного досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні. 
Підсумовуючи зазначимо, що ефективність діяльності груп прокурорів у практичній діяльності значно вища за самостійне виконання повноважень прокурора з процесуального керівництва. Проте лише у випадку належної організації роботи такої групи, зокрема, підвищення відповідальності кожного учасника групи за довірену йому ділянку роботи.
 
Список використаних джерел:
1. Мухін В. Організація прокурором роботи слідчої групи / В. Мухін, А. Штанько // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2014. – № 4. – С. 85–92.
2. Про результати перевірки виконання вимог наказу Генерального прокурора України від 19.12.2012 № 4 гн та вивчення стану упровадження вимог КПК України, функціонування Єдиного реєстру досудових розслідувань у прокуратурі м. Хмельницького: доповідна записка від 21 травня 2013 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/ua/file_downloader.html {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція