... Успіх вимірюється не тим наскільки високо ви вилізли, а тим, скільки ви з собою принесли (У.Роуз) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 17.09.2015 - Секція №1
За визначенням І. Канта, право є своєрідною "нормою свободи" людини. Автор праці “Філософія права” Г.-В.-Ф. Гегель запропонував трьохзначне визначення права: право як свобода (ідея права); право як певна ступінь і форма свободи (особливе право); право як закон (позитивне право). На його думку, вирішальним при визначенні сутності права є з'ясування ідеї права: “Предметом філософської науки про право є ідея права - поняття права та його здійснення.
У сучасному суспільстві практично кожна людина в тій чи іншій мірі стикається з філософією, ідеологією, політикою, правом. Так політична нестабільність у будь-якому суспільстві негативно впливає на державні та громадські справи. Тому важливо знати, які фактори визначають соціально-економічну стабільність. І при розв’язанні цього питання без комплексного філософського, правового, ідеологічного підходів не обійтися. Отже, з урахуванням загальної тенденції посилення філософського підходу до явищ природи і суспільства, філософія права дедалі більше набуває статусу самостійної філософської теорії.
Як пише відомий політолог Рой Мекрайдіс у “Вступі” до книги “Сучасні політичні ідеології”: “кожен із нас, знає він це чи ні, тримається якоїсь ідеології – навіть ті із нас, які твердять, що не тримаються жодної. Кожен із нас вірить у щось. Кожен щось цінує – власність, друзів, закон, свободу або владу… Ми маємо ті чи інші погляди на світ – тобто, маємо “ідеї” про світ – і намагаємося певним чином осмислити те, що відбувається у ньому…” [1, с. 1].
Як специфічна філософсько-правова теорія філософія права передбачає здатність суб'єктів правосвідомості, обмірковуючи факти правового життя, виходити за межі суто правового підходу, осмислювати їх в контексті загальних філософських категорій світорозуміння, таких, як добро і зло, свобода і поневолення тощо. Філософсько-правова рефлексія народжується тоді, коли виникають питання про визначальні цілі, цінності і сенси буття, які визнають у своїй соціальній діяльності суб'єкти правосвідомості і правовідносин.
Важливо визначитися щодо питання про необхідність ідеології як соціального явища, щодо позитивного чи негативного ефекту функціонування такого явища у суспільстві. З цього приводу цікавою є позиція К. Мантгейма, який стверджував, що ідеологія і утопія взаємодіють між собою. На його думку, на зміну ідеології завжди приходить утопія. Саме утопія і є спробою побороти суб’єктивізм того чи іншого об’єкта дійсності. Відповідно і ідеологія не є науковою, так як в ній домінує приватний, суб’єктивний інтерес [2]. 
Осмисливши цю позицію, можна дійти висновку, що утопічні ідею провокують трансформацію самої ідеології. Адже ідеологія, виконує функцію ідейного забезпечення механізму підтримки стабільності соціального суб’єкта, а саме носія цієї ідеології. І цей механізм формується по мірі виникнення відносно самостійних соціальних суб’єктів – особистостей, соціальних груп, суспільств. Він є еквівалентом того, що на біологічному рівні сприймається як інстинкт самозбереження. 
Основна роль ідеології соціального суб’єкта – перешкодити самознищенню. Тому відповідаючи на питання “що добре, а що зле”, ми перш за все відповідаємо – що добре, а що зле безпосередньо для носія цієї ідеології. Однак, загальні підходи завжди передують індивідуальним чи груповим принципам. Охоплюючи й віддзеркалюючи їх, ідеологія постає як своєрідна парадигма життєтворчості і культури. Відсутність такої парадигми прирікає суспільство на розмежування, зіткнення інтересів і руйнацію; її наявність забезпечує консолідацію, цілеспрямованість розвитку, співпрацю різноспрямованих соціальних груп в єдиному прогресивному потоці культуротворення [3, с. 63].
Виокремлюють три стани інтенсивності ідеології: посилення – ідеологізація, послаблення – деідеологізація, відновлення – реідеологізація. “Нині, – підкреслює М. Слюсаревський, – є підстави постулювати циклічний характер процесів деідеологізації та реідеологізації, які виступають, напевне, одним із природно-історичних механізмів як підтримання в суспільстві рівноваги, так і його розвитку. При цьому обов'язковою умовою продуктивного чергування деідеологізації та реідеологізації є узгодженість цих процесів з перебігом і ритмікою історичного часу, притаманного конкретному суспільству. Якщо ж певний процес не збігається з ритмікою історичного часу (вповільнюється, затягується), це має для суспільства вельми трагічні наслідки” [3, с. 63]. Інтелектуальний вихід ідеологічного процесу починає втрачати спроможність до мобілізації поведінки на основі завчасно заданих ідей. Разом з цим слідує деідеологізація партій і доктрин. Відбувається так звана маргіналізація ідеології.
Взагалі-то, в наш час деідеологізація охоплює більшість світу. “Людина, як вільна істота, приречена вибирати певні ціннісні орієнтації: вона в принципі не може перекласти відповідальність за вибір ціннісних позицій на наукове пізнання (якщо хоче залишатись вільною та відповідальною істотою). Зрештою, – пише В. Лісовий, – те, що звичайно називається словом “деідеологізація”, якщо це слово має хоч який-небудь сенс, означає тільки усвідомлення вад ідеологій та застосування розумового зважування наслідків тих чи інших ціннісних орієнтацій. Таке підвищення ролі критичного мислення (раціоналізму) не означає повне усунення стереотипів, упереджень і міфів як деякого складника самобутніх культур: “деідеологізація” у позитивному значенні цього слова означає застосовування критичного мислення тільки там, де це застосування є доречним з огляду на досягнення порозуміння між людьми та усунення причин для насильницьких конфліктів між ними. І в міру того, як рівень інтелектуальної культури внаслідок підвищення ролі гуманітарної освіти зростає, політичним ідеологіям не залишається нічого іншого, як ураховувати критику їхніх вад. І це урахування полягає у тому, що вони все більшою мірою включають політичну філософію та політичні теорії як свій складник” [4, c. 73].
Упродовж людської цивілізації спостерігалося постійне підвищення ролі права та правової ідеології, сприйняття їх як соціальних цінностей. Причому це відбувалося на тлі боротьби поглядів з приводу пріоритетності двох базових інститутів – держави і права. Правова ідеологія стала відображенням у суспільній свідомості самого права, юридичного світогляду. Невід’ємною складовою правової ідеології є правовий порядок, так зване право в дії [5, с. 44]. Будь-яке право може бути виразом конкретної ідеї, соціального світогляду. Правова ідеологія – це сукупність існуючих концепцій, вчень, теорій саме про сутність права та його зв’язок з державою. Аналізуючи розвиток законодавства можна говорити про трансформацію правової ідеології незалежно від її часових і просторових відмінностей.
Отже, дослідження трансформацій ідеології свідчить, що кожен політичний рух, соціально активна верства, група, навіть держава прагнуть мати політичну оцінку дійсності в теоретичній формі, програму політичного розвитку на перспективу. Теорія дійсно наукової політичної ідеології повинна відповідати реаліям в країні і світі, спиратись на факти і висновки, які випливають з вивчення цієї реальності суспільними науками, зокрема філософією і правом. Це ж стосується і конкретних теорій та доктрин, які входять до ідеології. Вірно сформульовані теорії, доктрини, гіпотези слугують теоретичною підвалиною організаційних і пропагандистських стратегій та дій.
 
Список використаних джерел:
1. Roy С. Macridis. Contemporary Politikel Ideologies. — Boston-Toronto, 1986. – 358 p.
2. Мангейм К. Очерки по социологии знания: теория познания мировоззрения – историзм / Составление, перевод и предисловие Е.Я. Додина. – М.: ИНИОН РАН, 1998. – 249с.
3. Слюсаревський М. Ідеологія “взаємини” з освітою і психологічною наукою / М.Слюсаревський // Віче. – № 2. – 1999. – С. 63.
4. Лісовий В. Ідеологія. Політичні ідеології / В. Лісовий // Культура-ідеологія-політика. – К., 1997. – С. 73-74.
5. Шульженко Ф.П. Історія політичних та правових вчень / Ф.П. Шульженко, Т.Г.Андрусяк. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 130 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція