...Дискусія–спосіб зміцнити опонента в його помилках (Амброз Бірс)...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 17.09.2015 - Секція №1
У правовій доктрині давно розвивається думка про існування зв’язку людини з Богом. Цей зв’язок передбачає, що індивід існує у двох сферах – насамперед, у сфері метафізичного (духовного) та сфері людських приписів, що формулюються переважно державою на юридичному рівні. Такий підхід, як зазначається в літературі, дає змогу припустити необхідність узгодження людського правопорядку із вимогами всезагального, що передбачає дотримання Божого закону. Саме таку думку наведено у монографічному виданні Д. Вовка, де науковець аргументовано зазначає, що «індивід як підданий зобов’язаний коритися приписам свого суверена, але як християнин він не може бути остаточно визначений нормами позитивного права [1, c. 12 ]. 
Відзначимо той факт, що різні аспекти взаємозв’язку права та релігії розглядались у працях С. Алексєєва, М. Андріанова, Д. О. Вовка, М. Козюбри, А. Колодія, О. Костенка, М. Кравчука, О. Кресіна, О. Маніліч, В. Нерсесяца, А. Полешко, П. Рабіновича, А. Сухова, С. Токарєва, Д. Угриновича, Ю. Шемшученка та ін. Науковцями досліджено різні площини взаємовпливу релігії та юриспруденції, однак у вітчизняній науковій, історичній та правовій літературі мало приділяється уваги дослідженню взаємовпливу релігійних норм і позитивного права щодо регулювання суспільних відносин. Цей факт послужив поштовхом до написання даної роботи. Ми поставили собі за мету проаналізувати необхідність проведення ґрунтовного наукового осмислення співвідношення релігійних та правових норм.
Насамперед констатуємо, що розгляд співвідношення релігії та права вимагає аналізу природи цих двох явищ. Враховуючи юридичну спрямованість цього дослідження, а також численні спори, що відбуваються у науці щодо природи права, перш за все треба зупинитися на проблемі праворозуміння. У цьому сенсі ми цілком підтримуємо думку П. Рабіновича [5], який зазначив, що «у кожному випадку використання в літературі – навчальній чи науковій – термінопоняття «право» варто застерігати, в якому, власне, сенсі його вжито» [5, с. 34]. Ми погоджуємося із науковцями (Ю. Шемшученко, О. Кресін, О. Редькіна, К. Черніченко [4]) у тому, що плюралізм даного терміну зумовлений різними підходами до визначення права, його змісту, способів легітимації та форм об’єктивації. Звертаючись до класичних визначень права, можна стверджувати, що право – це система регулювання суспільних відносин, що обумовлена природою людини і суспільства, якій притаманні певна нормативність, чітка формальна визначеність в офіційних джерелах. Отже, у найбільш загальному вигляді право передбачає забезпеченість державного примусу. 
Зупинимося на короткій характеристиці наукової дефініції «релігія». Нам, зокрема, імпонує таке визначення «релігії (від лат. Religio – зв’язок) – віра, особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини». Зазначимо, що визначення релігійних норм містяться у відповідних релігійних трактатах таких як: «Старий завіт», «Новий завіт», «Коран», «Суна», «Талмуд», релігійні книги буддистів тощо. 
Деталізуючи особливості релігійних норм, відзначимо найбільш вагомі з них:
– релігійні норми виступають у якості мірила чи зразка конкретної поведінки віруючих людей у реальних ситуаціях, а також її розглядають як еталон суспільних відносин;
– стосуються, здебільшого, не конкретних осіб, а широкого кола людей (віруючих), послідовників конкретної релігійної течії (членів церкви, конфесії, секти тощо) чи їх частини (насамперед священнослужителів, мирян і т. д.);
– на їхній основі можна регулювати відносини між людьми, що знаходяться поза компетенцією інших соціальних норм, оскільки ці відносини виникають під час відправлення релігійних обрядів, культів, задоволення релігійних потреб віруючої людини;
– релігійні норми невід’ємні від віри в надприродну та божественну сутність духовного життя глибоко віруючої людини;
– вони захищені посиланням на священні джерела, що мають надприродний зміст.
Наведені вище особливості релігійних норм відрізняються за обґрунтуванням від моральних, правових та інших соціальних норм. Вони мають тісний зв’язок з системою джерел права, а саме – виступають як підґрунтя права, формуючи його внутрішній зміст, а також у якості реального фактору розвитку права. Держава та право у будь-якій країні, безперечно, мають свою традиційну релігійну основу. До прикладу, «10 заповідей Божих» слугують чітким орієнтиром у формуванні юридичних наук у цілому, та вітчизняної законодавчої бази, зокрема.
У процесі дослідження нами було встановлено, що у багатьох кодифікованих актах України прослідковується релігійно-етичний фундамент правотворчості. Наприклад, четверта заповідь («шануй батька і матір своїх…») представлена у ККУ статтею, яка карає людину за ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків; п’ята заповідь («не вбивай») – цілою низкою статей, об’єднаних такими розділами, як «Злочини проти життя та здоров’я особи» і «Злочини проти волі, честі та гідності особи»; шоста заповідь («не чини перелюбу») – статтями із розділу «злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи»; сьома заповідь («не кради») – статтями із розділу «Злочини проти власності»; восьма заповідь («не свідчи неправдиво на ближнього свого») – однією із статей розділу «Злочини проти правосуддя», в якій йдеться про покарання за завідомо неправдиві показання. 
На основі проведеного аналізу виникнення права та вивчення його еволюції хотілось би наголосити, що саме Біблію потрібно вважати основоположним джерелом прав людини: право на життя, сім’ю та працю, свободу особистості, свободу думки, слова, переконання та багато іншого. Взаємозв’язок божественного та людського знаходить своє відображення у конституційному принципі, такому як рівність всіх перед законом. Зауважимо, що саме релігійна норма першою зрівняла перед Богом та християнськими таїнствами жебрака та феодала. Безперечно, що релігійні норми сьогодні мають тісний взаємозв’язок практично зі всіма галузями та інститутами права. 
Доцільно згадати, що правосвідомість особистості формується під впливом моральних норм та базується на духовному світі людини та релігійних постулатах. Релігійні норми та релігійна свідомість виникають в об’єктивних умовах і взаємодіють між собою, впливають на формування правосвідомості, складають уявлення членів суспільства про їх права й обов’язки, про належний правопорядок і, навпаки, правосвідомість впливає на релігійні норми, визначає практику їх застосування в інтересах віруючих, релігійних громад щодо реалізації останніми своїх релігійних інтересів, обумовлюючи характер правореалізації, нормотворчої діяльності, механізм правового регулювання тощо [1].
Духовне начало людини є невід’ємною складовою, яка черпає свою силу з віри, з дотримання релігійних приписів, тому дуже важливим є те, що вітчизняний законодавець врахував це у процесі нормотворення. Релігію можна розглядати у якості орієнтира, на основі якого формується духовний світ людини ще змалку, тому право, як похідна від цього орієнтира, не може існувати окремо. У нашому баченні ті правові приписи, які не базуються на духовному, справедливому, внутрішньому началу, не мають шансів на існування ні у свідомості людини, ні у державних законах. 
Релігія – це, насамперед те, що дісталось нам у спадщину, це духовна частинка минулих віків. Адже, як зазначає М. Кравчук, у духовному житті людства важко знайти чинник, який протягом століть відігравав би більшу роль ніж релігія [2, с. 51]. Таким чином можна поставити риторичне запитання: «А чи існує майбутнє без минулого?» Очевидно, що ні. 
До цього слід додати, що новітня юриспруденція багато в чому знімає антагонізм наукового і релігійного пізнання у сфері права. По-перше, це виявляється у визнанні можливості релігійного обґрунтування права як однієї з парадигм у праворозумінні (наприклад, течії неотомізму, неопротестантизму, правові дослідження, засновані на православній доктрині та ін.), хоча йдеться не про божественне походження права, а скоріше про наявність елемента віри в основних політико-правових цінностях (справедливість, свобода, права людини) та християнському світогляді як основі правосвідомості. За твердженням науковців [1], епоха постмодерну проявляє духовні та релігійні ознаки, воскрешаючи у пам’яті той факт, що культура і суспільство мають релігійний вимір.
Отже, проаналізувавши співвідношення релігійних та правових приписів ми прийшли до висновку про те, що вони є взаємозалежними. Релігія повинна бути не тільки орієнтиром у сучасній букві закону, а і його опорою та підґрунтям. Релігійні та правові приписи перебувають у тісному взаємодоповнюючому зв’язку, адже перші не мають санкціонованого прояву, тому, право слугує у певній мірі формальним їх виразом. У свою чергу правові приписи неможливі без релігійного, сформованого віками підґрунтя. Таким чином, основою права є вираження і закріплення загальнолюдських цінностей.
 
Список використаних джерел:
1. Вовк Д.О. Право і релігія: загальнотеоретичні проблеми співвідношення: монографія / Д.О. Вовк. – Харків: Право, 2009. – 224 с.
2. Кравчук М.В. Взаємовідносини держав і церкви (правовий аспект) / М.В. Кравчук // Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали IX Всеукраїнської науково-практичної конференції (11 квітня 2008 р. – ЮФ ТНЕУ). – Тернопіль. – 2008. – С. 50-58.
3. Маніліч О.В. Місце релігійних норм у правовій системі держави / О.В. Маніліч // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2011. – № 597. Правознавство. – С. 34-38.
4. Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку: Зб. наук. статей / За ред. Ю.С. Шемшученка, О.В. Кресіна; Упор. О.В. Кресін, О.М. Редькіна, за участі К.О.Черніченка. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького HAH України, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, Київський університет права HAH України, 2006. – 654 с.
5. Рабінович П.М. Праворозуміння: сутність, класифікації, нездоланність плюралізму / П.М. Рабінович // Бюл. М-ва юстиції України. – 2007. – № 5 (67). – С. 32-39. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція