... Час - те ж, що й гроші: не витрачайте його намарно, і у вас буде його достатньо (Г. Левіс) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 17.09.2015 - Секція №1
У розвинутих західних демократіях вже давно є аксіомою, що основою будь-якої цивілізованої держави є суд і система правосуддя, адже підкорення суспільних відносин закону й правилам поведінки – це фундамент, на якому будується правова держава [8, с. 385]. Правова держава – це така демократична держава, в якій забезпечується верховенство права, де громадяни, державні органи однаковою мірою відповідальні перед законом, це держава, в якій правовими засобами максимально забезпечені основні права людини [3. c.168]. Саме у такому змісті в статті 1 Конституції нашої держави встановлюється, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава [1]. Проте практика вказує на складність поставленої мети. Громадяни України прагнуть побудови держави, яка могла б всебічно захищати їхні права шляхом здійснення ефективної діяльності судів і суддів. Слід визнати, що система судової влади в Україні і рівень правосуддя набули загрозливих руйнівних форм, а суди втратили довіру громадян (від імені яких вони здійснюють судочинство), адже утвердження і забезпечення їх прав і свобод є головним обов’язком держави [8, с. 385]. Недовіра до судів зовсім не ефемерне явище, про що свідчать численні дослідження, оскільки втрати від слабкої судової системи важко переоцінити. Недовіра до судівництва у суспільстві робить країну менш безпечною, біднішою, підриває ефективність роботи уряду і легітимність влади загалом. По-перше, люди, які не знаходять захисту в суді, шукають інших шляхів для вирішення своїх питань. Чим меншою є ефективність діяльності судової системи, тим більш поширеним є насильство та соціальна напруга, посилення корупційних механізмів вирішення життєвих проблем. По-друге, від авторитету судової гілки влади напряму залежить довіра інвесторів, а отже і кількість інвестицій. По-третє, незалежний суд має вирішальне значення для забезпечення виконання функцій держави, що у певній мірі впливає на легітимність державної влади. Несправедливий суд формує негативне ставлення до влади в цілому, руйнує атмосферу соціальної справедливості [6, с. 5]. 
Обравши шлях незалежного розвитку й закріпивши це у своїй Конституції, Україна підтвердила своє прагнення будувати демократичну, соціальну і правову державу, змістом і спрямованістю діяльності якої визначено права і свободи людини та їх гарантії [4, с. 23].
Особливостям функціонування судової влади, проблемним питанням правової держави присвячені роботи таких авторів: Ю. Битяка, А. Зайця, О. Зайчука, М. Козюбри, А. Колодія, М. Кравчука, Л. Кривенко, Н. Оніщенко, П. Рабіновича, О. Скрипнюка, А. Селіванова, В. Скоморохи, В. Тація, Ю. Чуприни, В. Шаповала, Ю. Шемшученка та ін.
Метою даної роботи є розкриття сучасних проблем функціонування та реформування судової системи України в умовах розбудови правової держави.
Цілком логічною є думка Ю. Чуприни, що незважаючи на значну кількість наукових розвідок з теорії і практики функціонування судової гілки влади, залишаються поза увагою питання теоретичного обґрунтування ролі та функцій системи правосуддя в умовах побудови в Україні правової держави. Саме з тлумачення принципу «правової держави» починається рух у напрямку дотримання верховенства права та структурному забезпеченні функціонування всієї судової гілки влади [8, с. 386]. 
Українське суспільство вимагає ефективного, доступного, прозорого та сучасного судочинства. Такі прагнення безумовно вимагають змін і розвитку судової системи, її реформування. В Україні існує політична воля на це, яка документально закріплена в Стратегії розвитку судової системи в Україні на 2015-2020 роки [6]. Цей документ має силу добровільного свідомого зобов’язання, спрямованого на підвищення якості послуг судової системи для громадян та наближення процесів вітчизняного судочинства до кращих європейських зразків.
З огляду на те, що для досягнення багатьох цілей необхідне внесення змін до Конституції та до інших законів, акцент в Стратегії зроблено на зміцнення ролі судової гілки влади в процесі реформування сектору правосуддя та більш активну участь у законотворчих процесах, розбудові можливостей формування власного бюджету та системи фінансового управління, взаємодії з громадськістю, наближення до моделі самоврядування та управління, спрямованого на підтримку та розвиток судової системи (на відміну від орієнтації на вказівки та перевірки), запровадження більш ефективних способів оцінки підзвітності та якості системи судочинства (включаючи оцінювання ступеня задоволення громадян роботою судів), підвищення доступності до правосуддя та єдності судової практики [6].
Основними напрямками реформування судової системи в Україні є зміцнення незалежності та самостійності суддів, незалежність та прозорість судової системи, підвищення професійного рівня суддів, професіоналізм та досконалість в роботі, дотримання засад доброчесності у здійсненні правосуддя, доступ до правосуддя, використання інноваційних технологій та поліпшення судового процесу.
Тож бо, ретельного теоретичного аналізу потребує важлива проблема – формування доктрини ефективного правосуддя. Це пов’язано з негативними процесами (неефективне, недоступне, неприйнятне судочинство), які останніми роками викликали недовіру до судової влади. Доктрина ефективного правосуддя передбачає введення нових принципів здійснення судочинства (реалізацію повноважень з новим підходом до об’єктивного й незаангажованого владою правосуддя) [5, с. 13].
На думку В. Шутовича, жодне реформування не проходить без труднощів, але необхідність змін судової системи в Україні продовжує залишатися одним із головних завдань, які на сьогодні стоять перед державою. Ключовими напрямками вирішення цих завдань є забезпечення доступності до правосуддя, запровадження справедливої судової процедури, забезпечення незалежності та неупередженості й професіоналізму суддів, поліпшення фінансування судової влади, підвищення ефективності системи виконання судових рішень тощо [9, с. 241]. Здійснення судової реформи покликане створити сильну судову владу, здатну охороняти й захищати право як самоцінність, не допускаючи при цьому будь-яких спроб діяти неправовими засобами. Лише за такого підходу можна викорінити недоліки, характерні сучасній системі судової влади, в силу яких вона залишається неефективною для правової держави. Інститути судової влади на даний час не можуть у повній мірі забезпечити правову захищеність громадян, зокрема, реалізацію їх права на судовий захист. Ю. Чуприна вважає, що основу діяльності судової влади має становити єдність державної влади, до якої належать рівність гілок влади, чим і гарантується створення балансу сил та припинення дій органів, які порушують взаємодію влади; забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян [8, с. 392].
Оскільки Україна прагне до повноцінного членства в ЄС, потрібно максимально наблизити національне судочинство до європейського. Як вважає М. Кравчук, утілення практики Європейського суду з прав людини дасть змогу посилити вже сформований механізм захисту прав та охоронюваних законом інтересів європейськими стандартами. Визнання практики Європейського суду з прав людини джерелом права є невідворотним процесом адаптації національного законодавства України до законодавства Європейського Союзу у вигляді видання законодавчих нормативних актів, які ґрунтувалися б на відповідних нормах права Європейського Союзу[4, с. 27].
Цілком логічно зазначає А. Білоус, що на низькому рівні залишається усвідомлення виняткової важливості ролі суддів у здійсненні правосуддя, що базується на основі формування законослухняної поведінки громадян, забезпечення невідворотності їх правової відповідальності за вину, як неодмінної умови утворення правової держави. Тобто перетворення судової гілки влади у «справжню владу», поки що є для України проблематичним питанням [2, с. 162].
Підсумовуючи вищесказане можна дійти висновку, що судовим органам належить унікальна роль щодо забезпечення розбудови правової держави. Високоефективна й незалежна судова система є обов’язковою для країни, що прагне стати членом цивілізованої Європи. Правова держава є напрямом, метою, до якої прагне Україна. Проте незавершеність реформ судової системи є найголовнішою причиною уповільнення розвитку громадянського суспільства та правової держави. Громадяни української держави, особливо після революції Гідності, прагнуть покращати судочинство. Тому слід практично впроваджувати можливі вдосконалення з тим, щоб надійно забезпечити права і свободи, честь та гідність людини. З огляду на викладене, Україна нагально потребує реформування судової системи та розбудови правової держави, тому науковцям доцільно детальніше розробляти напрямки вдосконалення національної судової влади.
 
Список використаних джерел:
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 141
2. Білоус А.М. Проблемні аспекти судово-правової реформи в Україні / А.М. Білоус // Збірник наукових праць Хмельницького інституту соціальних технологій Університету “Україна”. – 2010. – № 2. – С. 161-162. 
3. Кравчук М. В. Теорія держави права (опорні конспекти): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М.В. Кравчук. – Вид. 3-є, переробл. й доповн. – Тернопіль: ТзОВ “Терно-граф”, 2013. – 608 с. 
4. Кравчук М.В. Природа рішень Європейського суду з прав людини / М. Кравчук, Т. Тиханський // Проблеми гармонізації національного і міжнародного законодавства: досягнення та перспективи. – 2015. – С. 23-29.
5. Селіванов А. Судова влада в правовій державі: нові принципи забезпечення ефективності / А. Селіванов // Віче. – 2010. – № 16. – С. 12-14.
6. Стратегія розвитку судової системи в Україні на 2015-2020 роки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.justicereformukraine.eu/wpcontent/uploads/2015/02/Karen_ua.pdf.
7. Судова реформа в Україні: чи можливий прогрес? / Укл. С. Балан / Школа політичної аналітики. – К., 2013. – 40 с.
8. Чуприна Ю.Ю. Судова влада як чинник розбудови правової держави в Україні / Ю.Ю. Чуприна // Актуальні проблеми державного управління. – 2011. – № 1. – С. 385-392.
9. Шутович В. Генезис судової реформи в Україні як складова розбудови правової держави / В. Шутович, Н. Бесєдіна, І. Ус // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – 2010. – № 1. – С. 235-242. {jcomments on}
 

 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція