... Мудрий все робить з обачністю (Латинське прислів'я) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 17.09.2015 - Секція №1
Виходячи із принципу народовладдя, закріпленого у ст. 5 Конституції України, та принципу участі громадян в управлінні державними справами, встановленого ст. 38 Конституції України, важливими способами впливу громадськості на функціонування судової влади є участь громадян у формуванні корпусу суддів та безпосередня участь у здійсненні правосуддя. 
Законодавчо основи для використання таких форм участі громадськості у функціонуванні судової влади закріплені, проте треба відзначити, що єдності з питання необхідності, доцільності та перспективності їх запровадження серед правників немає. Відтак, ця проблема дискутується, особливо на черговому етапі судової реформи. Так, один із останніх заходів з даної тематики відбувся 11 вересня 2015 року. Тернопільське відділення Асоціації правників України, спільно з юридичним факультетом Тернопільського національного економічного університету та Тернопільською міською громадською організацією «Правозахисна організація «Аквітас» організували круглий стіл, у роботі якого взяли участь судді, адвокати, прокурори, науковці, представники громадськості. 
Отож, громадськість у функціонуванні судової влади може брати участь:
І. у формуванні корпусу суддів
Як слушно зазначає С. Прилуцький, формування корпусу суддів – це справа загальносуспільного значення, яка з огляду на динамічність соціальних процесів, об’єктивну необхідність змін в політичному, соціально-економічному та культурному житті майже безперервно зберігає свою актуальність [1, с. 1]. Громадськість може гіпотетично впливати на персональний склад судового корпусу шляхом: 
1) прямих виборів суддів народом; 
2) громадських обговорень претендентів на посаду судді на етапі проведення конкурсу на заміщення вакантної посади судді; 
3) громадських обговорень кандидатур суддів перед їх безстроковим обранням; 
4) вдосконалення механізму реалізації права громадян відкликати суддів з посади, якщо вони не виконують чи неналежним чином виконують свої повноваження. 
Ідея виборності суддів має своїх прихильників [2, с. 5], які впевнені, що її впровадження: 1) збільшить рівень довіри громадян до судової влади, 2) забезпечить демократичність суду, 3) дозволить протидіяти корумпованості та свавіллю у сфері правосуддя, 4) стимулюватиме дотримання суддівської етики, 5) зменшить можливості чинити тиск на суддів, адже політична влада буде усунута від розгляду й прийняття рішень з кадрових питань у судовій системі, 6) унеможливить скарги суддів на брак незалежності тощо. 
Звичайно, є позитивний досвід тих країн, де судді обираються народом, однак, незважаючи на істотність наведених аргументів на користь ідеї виборності суддів, її реалізація викликає низку наступних проблем: 1) недостатня обізнаність громадян про діяльність судової влади, а також недостатній рівень їх правової культури; 2) проблематичність оцінки рівня компетентності претендента на посаду судді; 3) необхідність серйозних фінансових та організаційних ресурсів для проведення виборів; 4) необхідність прийняття змін до Конституції України, а також приведення у відповідність чинне законодавство України; 5) забезпечення виборчої кампанії кандидатів у судді; 6) політизація посади судді, що може мати наслідком значне зниження якості і рівня фахової підготовки [3, с. 34]. 
Громадське обговорення кандидатів на посаду судді на етапі проведення конкурсу на заміщення вакантної посади судді дає впевненість у кваліфікованості даного кандидата, адже на цьому етапі претендент на посаду вже склав кваліфікаційний іспит і знаходиться у резерві на заміщення вакантних посад суддів. Громадськість може відреагувати, якщо комусь відомі факти або обставини, на підставі яких кандидат не може бути рекомендованим на посаду судді. Розміщення інформації у місцевих ЗМІ про переможця конкурсу на зайняття вакантної посади судді конкретного місцевого суду (зокрема, його біографія, відомості про професійну діяльність) дозволить додатково інформувати місцеву громаду. 
Можливим і доцільним, на думку С. Прилуцького, є проведення публічних (позапартійних) громадських обговорень кандидатур суддів перед їх безстроковим обранням. Це свого роду місцеві плебісцити, результати яких повинні безпосередньо впливати на призначення та обрання суддів. Таким чином, громада зможе як підтримати належного суддю, так і висловити недовіру особі, яка скомпрометувала себе [1, с. 8]. З березня 2015 року ця ідея частково була втілена через створення Інтернет-сайту з люстрації судової гілки влади (http://www.judgelustration.com.ua), створеного відповідно до Програми підкомітету ВРУ з питань судоустрою та статусу суддів за ініціативи його голови Ю. Македона. На сайті систематично публікувалися актуальні списки суддів, які подані у Верховну Раду України для призначення на посади, а також суддів, які очікують на проходження атестації, і була можливість залишити скаргу чи повідомлення про конкретні факти порушень. Однак, на сьогоднішній день цей сайт вже не активний.
Є цікавий іноземний досвід у сфері забезпечення участі громадян у формуванні корпусу суддів, що варто проаналізувати з точки зору можливості імплементації в Україні. Так, у Массачусетсі і деяких інших штатах США діє система призначення суддів [3, с. 37], суть якої полягає в тому, що спеціальна комісія відбирає трьох кандидатів. Губернатор штату призначає одного з трьох кандидатів на посаду судді, а через рік проводиться референдум щодо довіри цьому судді в тому окрузі, де він працює. Якщо суддя судить справедливо – залишається на посаді, якщо ж виносить несправедливі, неправосудні рішення й люди висловлюють йому недовіру, то він має піти у відставку. 
ІІ. у здійсненні правосуддя
Можливість громадськості брати участь у здійсненні правосуддя передбачена Конституцією України. Так, п. 4 ст. 124 встановлює, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. В ч. 2 ст. 129 Конституції України закріплено, що судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних. 
  Хоч законодавство і передбачає функціонування цих двох інститутів (суду присяжних та народних засідателів), позиції правників досить неоднозначні у їх сприйнятті. Інститут народних засідателів, за аналогією до інституту присяжних, але в адаптованому до вітчизняних реалій варіанті, розроблено ще радянською правовою доктриною, яка, нажаль, досі певною мірою залишається актуальною в Україні. З точки зору С. Нечипорук, фактично інститути присяжних і народних засідателів – однорідні за своєю суттю інститути, адже їх мета спільна – забезпечити участь громадян у здійсненні судочинства. Відмінність полягає лише в тому, що пристосовані вони до різних правових систем [4, с. 84]. З даною позицією важко погодитися в повній мірі, тому що народних засідателів за радянських часів недаремно називали «кивалами», адже вони рідко приймали рішення, відмінне від думки судді, а загалом їх участь у правосудді обмежувалася киванням на знак згоди [5, с. 20; 6, с. 123]. Тому інститут народних засідателів можна вважати формальною демонстрацією дотримання принципу народовладдя та участі громадськості у судочинстві, тим більше, що народні засідателі обиралися за партійною вказівкою. 
Зважаючи на «радянське» минуле інституту народних засідателів, виправданим видається спроба замінити його інститутом присяжних. Саме з таких позицій трактує С. Нечипорук норму ст. 129 Конституції, яка передбачає участь громадян у здійсненні правосуддя тільки через інститут присяжних, вказуючи, що зміна терміну на «присяжних» здатна посприяти формуванню у населення позитивного ставлення до цього інституту та надати йому дійсно демократичного характеру [4, с. 84].
З іншої сторони, інститут присяжних в сьогоднішній версії мало подібний до класичного його варіанту, а радше дійсно став замаскованою, перейменованою формою народних засідателів. Його принципи та порядок застосування не повною мірою відповідають сучасним реаліям, доктрині та практиці. Отож запроваджений сьогодні варіант суду присяжних навряд чи дасть очікуваний результат. Більш того, жоден з варіантів закордонного досвіду не буде ефективним, тому що іноземний досвід не може бути втілений автоматично, а потребує акомодації до нашої правової системи.
Однією з основних причин неефективності діяльності суду присяжних, як і народних засідателів, в Україні, на думку П. Каблака, є неготовність населення до самостійного прийняття та сприйняття судового рішення, поміж тим, єдине виправдання впровадження такої форми участі громадян у правосудді полягає в усвідомленні народом того, що він сам, а не держава, карає правопорушників. І цей аргумент, в умовах кризи довіри до влади як такої, переважає навіть розуміння того, що рішення і вироки, постановлені судом присяжних, можуть бути неправосудними. Якщо ж рівень довіри до суду є високим, то участь громадян у здійсненні правосуддя є зовсім не доцільною, все ж таки більш раціональним вважаємо, щоб спори про право вирішували правники, професіонали, тільки вони зможуть правильно дати юридичну оцінку певним фактам і прийняти обґрунтоване, правосудне рішення у справі. Мабуть тому в Європі деякі країни відмовляються від суду присяжних (наприклад, Люксембург, Фінляндія, Швейцарія в 2011 році) [7].
Крім інститутів народних засідателів та присяжних, безпосередня участь громадськості у здійсненні правосуддя гіпотетично можлива через: 
1) інститут посередництва (медіації) як спосіб альтернативного розв’язання спорів за участю громадськості за розпорядженням суду чи при суді (медіаторами по суті могли б бути представники професійної громадськості і їх посередництво при вирішенні конфліктів та суперечок, їх допомога у веденні переговорів та досягненні взаємоприйнятного рішення сторонами є більш витребуваними і доцільними, ніж «присутність» народних засідателів чи присяжних при вирішенні справи судом). В Україні інститут медіації знаходиться на етапі свого формування і впровадження на законодавчому рівні. У Верховній Раді України зареєстровано ряд законопроектів, що мають на меті визначення мети, завдань і принципів медіації, створення правових умов для застосування цієї процедури. В більшості із них закріплено, що медіація може застосовуватися на будь-якій стадії судового провадження за пропозицією суду, прийнятою обома сторонами спору або в інших випадках, виключно за узгодженим рішенням сторін. Під час відкриття судом першої інстанції провадження у справі, суд мав би роз’яснювати сторонам право на проведення медіації та її наслідки;
2) інститут громадських мирових суддів, що потенційно міг би входити в систему місцевого самоврядування [8]. В. М. Кампо аргументував, що запровадити громадських мирових суддів може кожна територіальна громада, де існує потреба у наданні її членам морально-правової допомоги під час вирішення конфліктів між громадянами. Для цього громада може обирати з поміж своїх громадян громадських мирових суддів з числа осіб, які користуються авторитетом та виконуватимуть свої функції у межах загальних принципів права та моралі з метою позасудового вирішення спорів (конфліктів) та примирення їх сторін [8, с. 5]. Громадські мирові судді, вважає дослідник, могли б розглядати звернення до них громадян та інших осіб з таких питань [8, с. 23]: 1) про недоліки виховання дітей і підлітків в сім’ї та школі; 2) про порушення громадянами норм етики і моралі вдома і в громадських місцях; 3) про дискримінацію представників релігійних громад; 4) про порушення рівноправності жінок, молоді та людей похилого віку; 5) про порушення меж земельних ділянок громадян; 6) з інших питань, що потребують застосування процедури примирення сторін спору.
Загалом, ідея формування в Україні інституту громадських мирових суддів заслуговує на підтримку, тим більше, що перш ніж закріпити цей інститут у чинному законодавстві, можна випробувати його на практиці, врегулювавши актами локальної нормотворчості. 
Таким чином, здійснений аналіз позитивних та негативних сторін вказаних варіантів участі громадськості у функціонуванні судової влади дає можливість зробити висновок про недоцільність впровадження та неефективність деяких із них. Зокрема, це стосується виборності суддів та функціонування суду присяжних у теперішній його варіації. Окремі з них потребують ще додаткового теоретичного вивчення та ретельної підготовки (медіація за участю громадськості та інститут громадських мирових суддів). Найбільш реальним сьогодні є законодавче забезпечення можливостей громадського обговорення претендентів на посаду судді, кандидатур суддів перед їх безстроковим обранням, а також можливість відкликати суддю з посади, якщо він не виконує чи неналежним чином виконує свої повноваження.
 
Список використаних джерел:
1. Прилуцький С.В. Формування корпусу професійних суддів України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук: спец. 12.00.10 – «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / С.В. Прилуцький. – К., 2003. – С. 19.
2. Ківалов С. Суддів має обирати народ/ С. Ківалов// Голос України. – 2012.  № 113. – С.5.
3. Блажкевич А. Виборність суддів в Україні: аргументи за і проти / А. Блажкевич // Конституційна асамблея: політико-правові аспекти діяльності: Бюлетень інформаційно-аналітичних матеріалів. – 2012. – № 4. – С. 28-39.
4. Нечипорук С. Принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ / С. Нечипорук // Право України.  2003. – № 11. – С. 82-85.
5. Романюк Т. Не зовсім присяжні / Т.Романюк // Віче. – 2013. – № 15. – С. 20-21.
6. Тертишник В. Суд присяжних: суть ідеї, історичний досвід та актуальні проблеми сьогодення / В.Тертишник // Підприємництво, господарство і право. – 2003.  № 11. – С. 122-126.
7. Каблак П.І. Участь громадян у здійсненні правосуддя як форма взаємодії судової влади та громадськостіб/ П.І. Каблак // Порівняльно-аналітичне право. – 2015. – № 1. – С.331-334.
8. Кампо В.М. Мирові судді та громадські мирові судді в Україні: проблеми та перспективи впровадження/ В.М. Кампо. – К.: [Ін-т громадян. сусп-ва: ТОВ “ІКЦ Леста”], 2007. – 40 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2022
January
MoTuWeThFrSaSu
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2020 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція