... Геній - це розум, який знає свої межі (А. Камю) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.12.2015 - Секція №1
Принципи, на яких будується освітня діяльність країни, є найважливішим елементом у системі державної освітньої політики, оскільки у них закладені керівні ідеологічні та світоглядні засади, фундамент суспільного розвитку. Саме тому актуальність проблем дослідження таких принципів зумовлена удосконаленням світоглядних засад освітньої політики в умовах стійкого євроінтеграційного курсу держави і українського суспільства в цілому. У той же час, як загальні принципи освіти, так і принципи правової освіти зокрема піддаються трансформаційним процесам внаслідок розвитку суспільних відносин. Так, наприклад реалізація процесу євроінтеграції на одне з перших місць виводить загальноосвітній принцип взаємозв'язку з освітою інших країн, що безпосередньо має відношення і до правової освіти.
У дослідженнях С.В. Берези, С.В. Богачова, С.М. Легуши, Н.М. Ляпунової, О.О. Орлової, М.П. Требіна та інших юристів-теоретиків принципи правової освіти досліджуються у контексті фундаментального значення даного світоглядного феномену, проте малодослідженими залишається багато аспектів сучасної трансформації принципів правової освіти в умовах глобалізації освітнього процесу у цілому.
Загальні принципи освіти наведено у Законі України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-XII [1], зокрема стаття 6 включає у себе наступні принципи: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій (крім навчальних закладів, заснованих релігійними організаціями); науковий, а також світський характер освіти (крім навчальних закладів, заснованих релігійними організаціями); інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті. Зазначені принципи розглядаємо як універсальні, котрі є фундаментом будь-якої освітньої діяльності. 
Проте, вища освіта, як важливий сегмент освіти в цілому, побудована на притаманних такому виду освіти принципах, не наведених у Законі України «Про освіту» від 23.05.1991 р. № 1060-XII, зокрема, згідно статті 3 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VII [2]: сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкурентоспроможного суспільства та створення умов для освіти протягом життя; державної підтримки підготовки фахівців з вищою освітою для пріоритетних галузей економічної діяльності, напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень, науково-педагогічної та педагогічної діяльності; сприяння здійсненню державно-приватного партнерства у сфері вищої освіти; відкритості формування структури і обсягу освітньої та професійної підготовки фахівців з вищою освітою.
Отже, ми вважаємо, що принципи вищої освіти в Україні – це основоположні засади формування, функціонування та розвитку інституту вищої освіти, які створюють основні умови реалізації освітньої діяльності у суспільстві щодо набуття вищої освіти та виступають векторами державної політики щодо розвитку вищої освіти в цілому.
У той же час, правова освіта як загальний процес правового всеобучу також має власні специфічні принципи, котрі є керманичами у її реалізації.
Правова освіта українських громадян, за переконанням М.П. Требіна, здійснюється на основі двох груп принципів, де першу групу становлять принципи, що розкривають сутність, специфічність, правовий характер даного процесу освіти, а другу – принципи, що лежать в основі організації й функціонування цього процесу. До першої групи принципів правової освіти вказаний дослідник відносить наступні принципи: принцип державно-вольового характеру (правова освіта громадян становить один з найважливіших напрямків діяльності української держави; здійснюється за допомогою впровадження в правосвідомість людей правових приписань, що виражають державну волю українського народу, і тим самим забезпечується культивування самої вираженої в законах державної волі у правосвідомості основної маси громадян України); принцип нормативно-правового характеру (у правосвідомість громадян вносяться знання, що мають нормативно-правовий характер; вони закріплюються в правосвідомості у вигляді певних моделей поведінки, які пропонуються законом і забезпечуються нашою українською державою саме як відбиття строго встановлених юридичних приписань); принцип нерозривного зв'язку правової освіти із законністю й правопорядком (процес правової освіти як засіб формування знань про українське право й вироблення поваги до законів усіляко сприяє зміцненню законності й правопорядку; з другого боку, строге й неухильне дотримання законів і підзаконних актів сприяє справі правової освіти й активізує правову самоосвітню роботу. Українське право, українські закони й особливо Конституція України мають високий виховно-правовий потенціал, що, безумовно, служить справі зміцнення законності й правопорядку) [3, с. 37].
До другої групи принципів, на основі яких організується, проводиться й здійснюється процес правової освіти, М.П. Требін відносить: принцип цілеспрямованості (мета, що стоїть перед правовою освітою, полягає в забезпеченні свідомого, заснованого на широких правових знаннях і твердих правових переконаннях, активної правомірної поведінки шляхом вирішення конкретних завдань з формування правової свідомості громадян, їх груп і всього суспільства в цілому); принцип науковості (полягає в науковому аналізі правової діяльності, у конкретно-історичному підході до оцінки явищ і процесів правового характеру; процес правової освіти повинен будуватися в строгій відповідності з українськими законами, які самі у свою чергу являють собою осередок науковості); принцип системності, послідовності й наступності (припускає безперервність впливу на тих, хто отримує правові знання (індивідів, суспільні групи), поступовість у формуванні правових переконань і навичок і звичок правомірної поведінки, наступність у закріпленні правових знань й умінь); принцип органічного зв'язку правової освіти з повсякденним життям (громадяни переконуються, що право активно сприяє, допомагає розв’язанню складних проблем дійсності, міцно злите з життям); принцип здійснення правової освіти в колективі й за допомогою колективу (правову культуру можна розвити й закріпити тільки в колективі, за його посередництвом і з його допомогою); принцип всеохоплюючого характеру процесу правової освіти (правовою освітою повинні бути охоплені всі верстви населення країни, люди різного віку); принцип суворого врахування вікових та інших індивідуально-особистісних особливостей громадян, конкретний підхід до кожного з них; принцип сполучення вимогливості й поваги до особи в процесі правової освіти; принцип сполучення методів переконання, заохочення й примусу тощо [3, с. 38].
Таким чином, на наше переконання, принципи правової освіти в Україні виступають феноменом світоглядних засад освітньої діяльності в цілому, проте специфіка правових знань зумовлює інституційну необхідність саме принципів правової освіти, які поділяються, на наш погляд, на три категорії: 1) загальноосвітні принципи; 2) освітньо-правові принципи; 3) професійно-правові принципи. Загальноосвітніми принципами виступають окреслені у законодавстві та у доктринальних дослідженнях принципи набуття освітніх знань, згадувані вище; освітньо-правові принципи включають у себе особливості організації, проведення й здійснення процесу правової освіти; до професійно-правових принципів відносимо принципи, які є основою для набуття професійно-юридичних знань і навичок, формування правової свідомості та правомислення. У перспективі дослідження і деталізація зазначених груп принципів повинна стати важливим етапом теоретико-правових основ розвитку правової освіти у цілому із переосмисленням нових найбільш актуальних напрямів модернізації принципів правової освіти у контексті євроінтеграційної політики розвитку освіти у цілому.
 
Список використаних джерел:
1. Про освіту: закон України від 23.05.1991 р. № 1060-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1060-12
2. Про вищу освіту: закон України від 01.07.2014 № 1556-VII [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1556-18
3. Требін М.П. Філософія правової освіти в Україні: напрями і перспективи / М.П. Требін // Соціально-гуманітарні вектори педагогіки вищої школи: Матеріали V Міжнародної наукової конференції. – 24-25 квітня 2014 р. / За заг. ред. В.М. Бабаєва; Харк. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. – Х.: ХНУМГ,2014. – С. 33-38. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція