... Приклад діє сильніше погрози (П. Корнель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.12.2015 - Секція №2
Поряд з категорією «самоврядування» існує категорія «управління», які являються більш загальними по відношенню до «місцевого управління» та «місцевого самоврядування».
На відміну від управління, при самоврядуванні відсутній чітко виражений розрив між об'єктом і суб'єктом управління, управляюча система впливає немовби сама на себе, тобто відбувається злиття двох систем (управляючої і тої, якою управляють) в одну самоуправляючу [1, с. 21] Це визначальна особливість самоврядування. Інша особливість полягає в характері прояву влади: управління має імперативну природу, управляючий вплив припускає підпорядкування об'єкта суб'єктові, що забезпечується управлінськими командами. У самоуправляючих системах відбувається самопідпорядкування елементів системи внутрішньо обумовленим її цілям і потребам. Тут відносини субординації, характерні для управління, значно слабшають, і на перший план виступають відносини координації, взаємодія елементів системи.
Самоврядуванню, як і управлінню, притаманна наявність цілей, що обумовлюють регулювання, корегування параметрів цієї системи. Цим самоврядування якісно відрізняється від самоорганізації і саморегулювання, що мають більше спонтанний характер. Водночас у самоуправлінському процесі можна знайти елементи самоорганізації і саморегулювання. Самоврядування відрізняється від управління самостійністю у виборі цілей і шляхів їх досягнення. За спрямованістю цілі самоврядування можуть відрізнятися від цілей управління: якщо в першому випадку їх змістом є в основному внутрішні проблеми, то для другого  характерна їх зовнішня орієнтованість.
Самоврядування, як і управління, категорія системна. Управління  атрибут певного класу систем, впорядкованої множини взаємозалежних і взаємодіючих елементів. Як специфічний різновид управління, самоврядування притаманне біологічній, технічній і соціальній системам. Однак у перших виявляється швидше як самоорганізація, саморегулювання, а найбільш виражене воно в соціальних системах. Самоврядування є видом соціального управління  особливої діяльності, що полягає у свідомому і цілеспрямованому організуючому впливі суб'єктів управління на різні соціальні системи. Потреба в цій діяльності  об'єктивна закономірність існування суспільства.
Порівнюючи поняття «управління» і «самоврядування», слід визначити, що в самокерованих системах відносини субординації, що переважають при управлінні, поступаються відносинам координації і взаємодії. Тому, говорячи про самоврядування, варто мати на увазі імперативний характер муніципальної влади. У демократичних державах місцеве самоврядування сприймається, насамперед, як необхідний поділ влади по вертикалі, що забезпечує раціональний розподіл зусиль владних органів на всіх рівнях управління суспільством.
Ю.Л. Панейко визначив самоврядування як сперту на приписи закону децентралізовану державну адміністрацію (державно-владні управлінські повноваження), що виконують локальні органи, ієрархічно не підпорядковані іншим органам і самостійні в межах закону, загального правопорядку [2, с. 130].
Комплексне визначення поняття самоврядування, що враховує більшість ознак його в їх синтетичному поєднанні, запропоновано М.В. Цвіком. Він вважає, що це заснований на саморегуляції різновид соціального управління, в основу якого покладено спільне вирішення учасниками суспільних відносин їх справ, що поєднується з виконанням прийнятих рішень [3, с.44]. Такі ознаки, як самоорганізація та саморегуляція з огляду на системоутворюючу роль, потребують конкретизації, визначення межі, за якою вони перетворюються на «іноорганізацію» й «інорегуляцію», а самоврядування на інші види управління.
Якщо розуміти самоврядування як участь усього населення в управлінні, логічно дійти висновку, що його поширення у суспільстві зменшується, поступово зближуючись з іноврядуванням (протилежний самоврядуванню тип управління). З іншого боку, воно все більше піднімається знизу вверх, залишаючи керованих поза управлінням і цим знову наближається до іноврядування [4, с. 63-64]. Виникаючу за таких обставин загрозу зведення нанівець сфери застосування поняття «самоврядування», сформульованого у радянській науці теорією демократії, було усунуто завдяки зміні акцентів, виходу за межі номінального визначення поняття і введення до його складу додаткових ознак.
Як зазначає А.Є. Мушкін, розуміння самоврядування як управління суспільством безпосередньо самими його членами є неточним, бо відбувається змішування питань: кому належить управління і хто його здійснює. Термін самоврядування має орієнтувати не на відсутність органів управління і поділу людей на керуючих і керованих, а на характер органів управління як представників усього суспільства, яким суспільство доручає здійснення певних функцій [5, с. 29]. Самоврядування передбачає не стільки поголовну участь членів самоврядної спільноти, скільки повне відображення потреб саморегуляції життєдіяльності цієї спільноти самою спільнотою, яка створює для цього органи управління.
Аналогічної думки дотримується і науковець Л.А. Григорян, вважаючи, що самоврядування не слід розуміти спрощено, ніби усі члени суспільства одночасно здійснюють владу. Влада може бути реалізована як безпосередньо членами суспільства, так і через певний механізм. Органи суспільного самоврядування виражають волю і інтереси усіх членів суспільства, і у цьому вони разом є володарюючими [6, с. 24].
 
Список використаних джерел:
1. Тихомиров Ю.А. Диалектика управления и самоуправления / Ю.А. Тихомиров // Вопросы философии. – 1981. – № 8. – 250 c.
2. Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування / Ю. Панейко. – Мюнхен, 1963. – 450 с.
3. Цвік М.В. Теорія соціалістичної демократії (державно-правові аспекти) / М.В. Цвік. – К.: Вища школа, 1986. – 160 с.
4. Чапала Г.В. Місцеве самоврядування в системі публічної влади: дис. … канд. юрид. наук / Г.В. Чапала. – Х, 2004. – 214 с.
5. Мушкин А.Е. Государство и право – исторические разновидности органов и норм управления обществом / А.Е. Мушкин. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1969. – 200 с.
6. Григорян Л.А. Народовластие в СССР / Л.А. Григорян. – М.: Юридическая литература, 1972. – 320 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція