... Сміливі думки відіграють роль передових пішаків в грі, вони гинуть, але забезпечують перемогу (І. Гете) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.12.2015 - Секція №3
Вирішення цивільних та господарських спорів поза державними судовими або адміністративними органами поширені в багатьох країнах, зокрема Швейцарії, Канаді, Австрії, Бельгії, Норвегії, Фінляндії. У США в деяких штатах при вирішенні спорів за цивільними позовами обов’язково користуються послугами арбітра чи медіатора. Практично в усіх країнах-членах Європейського Союзу в цивільному та господарському процесах передбачено інститут медіації.
Необхідність запровадження інституту медіації у вітчизняній системі права ґрунтується на позитивних результатах практики застосування інституту примирення в багатьох країнах світу, що свідчить про його ефективність. Крім того, це відповідатиме загальній позиції України щодо гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу, оскільки питанню примирних процедур присвячено низку рекомендацій і рішень Ради Європи. Серед них варто пригадати наступні: Рекомендацію № R (98) 1 Комітету Міністрів Ради Європи щодо медіації в сімейних справах від 21.01.1998р., Рекомендацію Rес № (2002) 10 Комітету Міністрів Ради Європи щодо медіації в цивільних справах від 18.09.2002р., Директиву Європейського парламенту та Ради № 2008/52 ЕС щодо деяких аспектів посередництва (медіації) у цивільних та комерційних справах від 21.05.2008 р. тощо.
На сучасному етапі розвитку української держави та права запровадження альтернативних несудових методів вирішення спорів сприятиме зменшенню навантаження на судову систему, позитивно вплине на правову культуру та свідомість, пришвидшить вирішення спорів, надасть можливість вимірювати справедливість самостійно. Для легалізації медіації необхідне прийняття нормативно-правового акту, який забезпечить належне врегулювання її процедури, дієвість, права та відповідальність учасників, способи захисту прав та інтересів у разі невиконання досягнених домовленостей, неналежкого виконання або відсутності таких домовленостей взагалі тощо. 
Комітет ВРУ з питань правової політики та правосуддя розглянув на своєму засіданні 02.09.2015р. (протокол № 31) проекти Законів України про медіацію (№ 2480-1 від 09.04.2015р.), поданий народними депутатами України Ківаловим С.В. і Развадовським В.Й. та проект (№ 2480 від 27.03.2015р) [2], поданий Шкрумом А.І. та іншими народними депутатом України Комітет вирішив рекомендувати Верховній Раді України повернути зазначені законопроекти суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.
Проект Закону України «Про медіацію» (№ 2480 від 27.03.2015р) визначає правове регулювання медіації, наводить основні терміни, сферу застосування, принципи (зокрема, добровільність участі, рівність сторін, активність і самовизначення сторін медіації, конфіденційність інформації), статус медіатора, його права та обов’язки, винагороду, відповідальність, контроль якості надання послуг медіації, можливість надання скарг на дії або бездіяльність медіаторів, необхідність внесення змін у відповідні закони України. Зокрема, закон передбачає внесення змін до ст. 65 КПК України щодо неможливості допиту медіатора як свідка щодо обставин, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням обов’язків медіатора за винятком випадків, встановлених чинним законодавством; ст. 221 Кодексу законів про працю щодо можливості проведення медіації у трудових спорах; ст. 79 Господарського процесуального кодексу України щодо зупинення провадження у справі у разі проведення медіації; до статтей 51, 130 та 201 Цивільного процесуального кодексу України щодо визнання медіаторів такими, які не підлягають допиту як свідки та можливості зупинення провадження у справі у випадку проведення медіації. У Кодексі адміністративного судочинства України пропонується внести зміни до статтей 65, 111 та 113 щодо недопустимості допиту медіатора як свідка щодо обставин, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням обов’язків медіатора за винятком випадків, встановлених чинним законодавством. Провадження у адміністративній справі пропонується закривати на підставі проведення медіації під час підготовчого провадження. 
Комітет з питань правової політики та правосуддя вірно підкреслив, що недоліком проекту є відсутність чіткої правової регламентації порядку доступу до професії медіатора та припинення статусу медіатора. Крім того, не вирішується належним чином питання правового статусу медіатора як суб’єкта підприємницької діяльності або незалежної професійної діяльності (за аналогією зі статусом адвоката, арбітражного керуючого, нотаріуса) [2].
Важко погодитись із висновками комітету щодо того, що запровадження інституту медіації при розгляді спорів цивільної та господарської юрисдикції неможливе без реформування інституту мирової угоди. Інститут мирової угоди внаслідок взаємного порозуміння не змінюється, а медіація стосується, фактично, також досягнення мирової угоди, тільки при допомозі третьої сторони. 
Погоджуюсь, що правове регулювання інституту медіації в податкових спорах має мати свої особливості, оскільки, здатність вирішити спір через медіатора і недоплатити кошти у державний бюджет зможе стимулювати сторін до дачі хабарів відповідним працівникам податкової служби для «добровільного» вирішення спорів. Вважаю, що угоди внаслідок такої медіації повинні ретельно перевірятись судом і затверджуватись тільки у тому випадку, коли не наноситься шкода інтересам держави. Слід також уповноважти прокуратуру перевіряти такого роду угоди між податковим органом та платником податків. 
Враховуючи досвід Польщі щодо теоретичного та практичного використання інституту медіації, варто внести у Цивільний та Господарський процесуальні кодекси України відповідні зміни, котрі б передбачали не тільки звільнення медіатора від дачі показань у ролі свідка чи зупинення провадження у справі, а чітко врегулювали ті питання, котрі не будуть охоплені законом про медіацію та стосуватимуться відповідного процесу, наприклад: вимоги до особи медіатора; винагороди медіатора; однозначно передбачали можливість проведення медіації як з ініціативи суду до початку розгляду справи по суті, так і самих сторін на будь-якій стадії провадження справи; процедуру затвердження угоди внаслідок проведення медіації; час проведення медіації; зупинення чи переривання строку позовної давності внаслідок медіації тощо. 
Беручи до уваги останні зміни у цивільному процесуальному кодексі Польщі (котрі вступають в силу з 1.01.2016), спостерігається тенденція до ще більшої популяризації медіації. Зокрема, законодавець надає можливість медіатору пропонувати способи вирішення спору за умови наявності спільної згоди на це сторін. Окрім того, передбачено обов’язок медіатора, сторін та інших осіб, котрі беруть участь у справі, зберігати у таємниці факти, про які дізналися під час проведення медіації. Сторони можуть звільнити медіатора та інших осіб від обов’язку зберігати таємницю. Суд дає сторонам до трьох місяців часу на медіацію, при цьому час проведення медіації не зараховується до часу судового процесу [1, ст. 183-3а, 183-4, 183-10]. 
У світовій практиці трапляються випадки, коли у ролі медіатора виступає суддя суду першої інстанції чи апеляційного суду, який проходить відповідне навчання й призначається головою суду по кожній конкретній справі. За таких обставин він не має права брати участь у затвердженні колегією суддів угоди сторін, так само як і суддя, який призначає медіатора. Вважаю, що така практика не є прийнятною хоча б через наступну причину: судді отримують заробітню плату з державного бюджету і не можуть мати додаткових джерел доходів, окрім викладацької, творчої та наукової діяльності. Тому в українському законодавстві слід заборонити суддям проводити медіацію також через незадовільний стан судової системи. Ця проблема визнається і на державному рівні, нинішній Президент визнає судову систему України найпроблемнішою з трьох гілок влади, обіцяє забезпечити незалежне оцінювання усіх суддів та значне оновлення судового корпусу [3].
На законодавчому рівні, шляхом внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, слід наділити посередника правом знайомитись із матеріалами справи, щодо якої розпочата процедура медіації. На основі зібраної інформації медіатор може скласти карту аналізу конфлікту щодо сторін, предмета та підстав спору, передбачити специфічні інтереси сторін, ступінь важливості спірних питань для кожної із них, позиції та інтереси сторін, їх зацікавленість у співпраці з опонентом, когнітивні, мотиваційні та емоційні чинники виникнення конфлікту, установки, які впливають на пізнавальні процеси, афективні реакції, майбутню поведінку сторін тощо.
У будь-якому випадку процедура посередництва залишає можливість розв’язати конфлікт юридичним шляхом. Відповідач, усвідомлюючи це, бачитиме у медіації нагоду вирішити спір більш сприятливішим для себе чином, ніж передбачено позовними вимогами; позивач, знаючи що результат проведеної процедури посередництва набере юридичної сили, нічого не втрачатиме. А обидві сторони виграють у можливості зберегти взаємини, дійти компромісу, укласти мирову угоду. За умови запровадження процедури медіації в господарському та цивільному процесі кількість подання апеляційних та касаційних скарг зменшиться хоча б тому, тому що з психологічної точки зору сторонам важче опротестовувати рішення, ініціаторами якого вони самі є.
Таким чином, спроби закріплення інституту медіації на законодавчому рівні, його ефективне використання як альтернативного способу вирішення цивільних і господарських спорів має важливе як наукове, так і практичне значення. Інститут посередництва в цивільному та господарському процесі має відбуватися шляхом зупинення провадження для надання сторонам можливості врегулювати спір за взаємним волевиявленням, а в разі відсутності останнього вони не позбавляються права вирішити спір у судовому порядку, тим більше, що зупинення провадження у справі згідно з ЦПК та ГПК України зупиняє процесуальні строки, а з дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Доцільно надати можливість судді з власної ініціативи направляти сторін для досудового врегулювання спору до початку розгляду справи по суті (за прикладом Цивільного процесу Польщі), або до моменту винесення остаточного рішення у справі. 
Є доцільність обмежити суд ініціювати процедуру медіації не більше одного разу щоб позбавити можливості зловживати правом та затягувати судових процес. Відповідні статті ЦПК та ГПК України слід доповнити такими підставами зупинення провадження у справі, а саме: спільне клопотання сторін про вирішення спору шляхом посередництва або переговорів. 
В Україні варто також прийняти кодекс етики медіатора та забезпечити його виконання. Потрібно передбачити відповідальність медіатора за порушення конфіденційності. У разі грубого порушення кодексу етики медіатора слід передбачити можливість сторонам отримати компенсацію збитків шляхом подання позову до суду та ініціювати заборону медіаторові займатись медіацією у майбутньому. Окрім того, в українському процесуальному праві слід передбачити механізм зобов’язання судів надавати сили обов’язкового виконання угодам, прийнятих внаслідок проведення медіації.
 
Список використаних джерел:
1. Цивільний процесуальний кодекс Польщі від 17 листопада 1964 р. (редакція станом на 18 вересня 2015). – Офіц. видання. – Торунь: Заполекс, 2015. – 549 с.
2. Висновок Комітету з питань правової політики та правосуддя від 02.09.2015 щодо проекту Закону України про медіацію від 27.03.2015 [Електронний ресурс]: Офіційний портал Верховної Ради України. – Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=54558
3. Порошенко: Запускаємо потужне перезавантаження судової влади [Електронний ресурс]: офіційний портал інформаційного агенства «Лігабізнесінформ». – Режим доступу: http://news.liga.net/ua/news/politics/7166228-poroshenko_zapuska_mo_potuzhne_perezavanta zhennya_sudovo_vladi.htm {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція