... Розум полягає не лише в знанні, але й у вмінні застосовувати ці знання (Аристотель) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.12.2015 - Секція №1
Аналіз розвитку судової системи на українських землях Великого князівства Литовського є актуальним у декількох аспектах. Важливою умовою необхідності звернення до історії української правової системи литовського періоду є той факт, що період другої половини XIV – першої половини XVI ст. був визначальним для формування українського права як європейського за змістом і спрямованістю. В Європі інститути саморегулювання громадянського суспільства функціонують не одне десятиріччя, і ці незалежні органи не просто «розвантажують» державні суди, а є реальним способом забезпечення високого рівня захисту прав і свобод, уникнення бюрократії.
У період Литовсько-Руської держави судова система поступово розвивалася, суд відокремлювався від адміністрації, але найвищою судовою інстанцією залишався спочатку великий князь, а згодом король. Еволюція судового процесу відбувалася дещо повільніше за розвиток судової системи, але із впровадженням реформ прискорилася [1, с. 68]. Наслідком природної еволюції судоустрою Литовсько-Руської держави стало проведення у 1564-1566 рр. судової реформи, в ході якої державні суди зазнали прямого втручання державної влади. Після запровадження реформи система державних судів докорінним чином змінилася. Запроваджено земські, гродські і підкоморські суди з чітко окресленою компетенцією, яка закріплювалася Литовським Статутом 1566 року. Пореформені державні суди мали якісні відмінності від дореформених: створено інститут професійних суддів (земські судді і підкоморії обиралися, гродські судді призначалися державною адміністрацією); запроваджено гарантії безпеки членів суду; суд у цивільних і земельних справах відокремлено від адміністрації. Розпочало формування судової влади як окремої гілки державної влади. 
Певний внесок у формування судової влади зробили і недержавні суди. Зміни в їх устрої та компетенції відбувалися “знизу”, з ініціативи самого населення. Вони безпосередньо відображали потреби суспільства, що не могло не стимулювати інтерес і не виховувати повагу до права в широких суспільних колах [2, с. 23-24]. Судова влада почала відігравати все помітнішу роль у державному житті князівства. В суспільстві встановлювався пріоритет світських цінностей, зароджувалося уявлення про права особи, щоправда лише у щодо прав верхівки суспільства [3, с. 98].
     Дотримання руських-українських правових традицій Великим князівством Литовським упродовж усього незалежного існування Литовсько-Руської держави свідчить, з одного боку, про певну досконалість українського права, з іншого – про його здатність пристосовуватися до нових суспільно-державних умов, сприймати запозичений досвід, зберігаючи при цьому свій національний характер [4, с. 63]. Упродовж XV – початку XVI ст. в державі скасовувалася удільна система, спостерігалася тенденція до централізації державного управління. Інтенсифікувався процес формування і консолідації станів [5, с. 12-13]. 
Досліджуваний період розвитку судової системи Великого князівства Литовського пов’язаний з виникненням нових видів судів. Упродовж XV – другої половини XVI ст. з’явилися третейські суди, суди для інородців, суди в містах з магдебурзьким правом, подальшого розвитку отримали суди копні, доменіальні і церковні. Утворилися також різновиди великокнязівського суду і суди за дорученням воєвод та старост. Стала помітною тенденція до передачі державною владою права суду окремим верствам населення (у судах доменіальних, церковних, судах в містах з магдебурзьким правом тощо) або окремим особам (у третейських судах, різновидах великокнязівського суду, судів воєвод і старост). Поява і розвиток цих судів були зумовлені прагненням влади звільнитися від другорядної справи, якою вважалося здіснення судочинства, порівняно з справами військовими і пов’язаними з ними фінансовими. На думку В. Сухоноса, на цьому етапі розвитку судової системи самостійна судова влада була фактично відсутня [6, с. 121].
Еволюція судової системи на українських землях упродовж незалежного існування Великого князівства Литовського свідчила про її здатність до розвитку, пристосування до нових суспільних і державних умов, сприйняття запозиченого зарубіжного досвіду. Водночас вона зберігала свою міцну основу, закладену з часів Київської Русі. Розвиток судової системи призводив до формування відокремленої від адміністрації судової влади. Повільніший і менш чіткий, ніж у Західній Європі, процес поглиблення станової нерівності пояснювався сильними демократичними правовими традиціями [1, с. 24].
У судовій системі Литовсько-руської держави формувалися основи національної системи третейського судочинства. Третейський суд є однією з давніх і перевірених форм вирішення спорів, причому виникнення такої форми вирішення спорів задовго передувало появі державних судових інституцій. До нього зверталися за потребою швидкого та ефективного врегулювання конфлікту. Третейське судочинство є досить поширеним явищем у світовій юридичній практиці. До компетенції третейських судів належать, як правило, усі справи по спорах, що виникають з цивільних правовідносин [5, с. 36]. 
Перші свідчення про діяльність третейських судів на українських землях Великого князівства Литовського знаходимо у документах XV ст. Третейські суди, які тоді називали полюбовними чи приятельськими, були тісно пов’язані з системою “приказів” або доручень, що у кожному конкретному випадку давались великим князем як своїй Раді, так і намісникам, старостам або воєводам щодо здійснення третейського суду з різних питань. Однією з історичних рис третейських судів даного періоду було те, що виникнувши при дворі великого князя, вони однаково відповідали та задовольняли потреби влади і населення. Влада з їх допомогою мала чудову можливість розвантажити великокнязівський суд від надмірної кількості справ. Населення приваблювали третейські суди через значно меншу тривалість вирішення справ і більш вигідні порівняно з передбаченими законом умови примирення. Часто траплялись випадки, коли відповідачі навмисно чинили перешкоди розгляду справи у державному суді з метою перенести слухання до третейського суду. Про свій намір вирішити справу полюбовно сторони повинні були заявити у великокнязівську канцелярію, яка й призначала склад суду. На початку свого існування третейські суди не були постійною судовою установою. Їх склад призначався спеціально для розгляду кожного конкретного спору [4, с. 26-27]. 
Як зазначає С. Ковальова, третейські суди були дещо подібні до одного з різновидів великокнязівського суду, хоча не варто їх ототожнювати. Різниця між ними полягала в тому, що склад асесорського, маршалківського, комісарського суду не залежав від волі сторін. Передання справи від великого князя до суду маршалка, асесорів, комісарів здійснювалося з ініціативи самого князя, тоді як до третейських судів сторони вдавалися свідомо, зі згодою на кандидатури суддів [7, с. 118].
Полюбовний суд користувався широким попитом передусім тому, що сторони довіряли йому більше, ніж державним судам, і не сплачували великі судові мита. Ці суди не вписувались у загальну судову систему, оскільки своєю юрисдикцією створювались для розгляду цивільних і земельних справ. Іноді вони розглядали кримінальні справи, які не передбачали смертної кари. Приятельський суд збирався з нагоди найважливіших злочинів, як-то крадіжки, підпалу, спорудження та інших. Він повинен був дотримуватись певної процедури при розгляді справи, яка була загальноприйнята в той час у загальних судах [1, с. 34].
Однією з форм великокняжих судів на українських землях Великого князівства Литовського у XV-XVI ст. був так званий комісарський суд, який мав всі ознаки третейського суду. Комісарський суд не був постійною установою, яка б періодично збиралася, не мав постійного місця перебування, визначеного складу та компетенції. Він сворювався за потребою на розсуд великого князя або за клопотанням перед великим князем сторонами спору. Призначаючи комісарів для розгляду і вирішення справи, великий князь не лише наділяв означених суддів необхідними повноваженнями, а й забезпечував детальною “наукою” або інструкцією, в якій зазначались час і місце суду, передбачались різні, можливі при розгляді справи випадковості, визначались межі повноважень та інші процедурні питання. Комісарський суд став основою постійно діючих третейських судів [4, с. 119].
До кінця XV століття в організації діяльності третейських судів відбулися значні зміни. До них почали вдаватися інші державні суди. Судді вже не призначалися, як раніше, а обиралися самими сторонами на власний розсуд. Третейський суд дотримувався правового порядку, передбаченого чинним законодавством. Як і державний суд, він мав право надсилати позови через посильних за рахунок позивача, виносити рішення і вироки, видавати судові листи. Останні, як правило, підписувалися третейськими суддями, свідками та обома сторонами. Рішення третейського суду було таким же обов’язковим для виконання, як рішення державного суду. Судові листи, видані третейським судом, мали рівну з державним судом юридичну силу, особливо ті, що затверджувалися великим князем. Литовський Статут 1566 року визначав, що у разі відмови однієї зі сторін виконувати рішення третейського суду, інша мала право звернутися до земського суду, який мав забезпечити його виконання. Якщо компромісу не могли досягти третейські судді, справа переносилась до земського суду, який спільно з третейськими суддями виносив вирок. Литовський Статут 1588 року визначив земський суд як апеляційну інстанцію для третейських судів. У такому випадку земський суд мав право винести рішення і без особистої присутності однієї зі сторін.
Отже, судова система Великого князівства Литовського, що в своїй основі мала давньоруське походження, завдяки проголошеному владою принципу збереження старовини загалом тривалий час зберігала національний характер. Подальша еволюція судоустрою пов’язана із змінами в державному і суспільному устрої князівства. Його характерною особливістю було співіснування державних і недержавних третейських судів. Третейські суди, які виникли при дворі великого князя, задовольняли потреби як влади, так і населення. Завдяки діяльності цих судів у вказаний історичний період населення мало можливість активно і вільно залучатися до судової влади, а суд вперше на українських землях відокремлювався від адміністрації. Однак, передача права суду громадськості стосувалася лише певних верств населення, адже до третейських судів зверталися переважно магнати і шляхта під час вирішення цивільних, здебільшого земельних справ. Іноді тут розглядалися і кримінальні справи, окрім тих, де вступала в силу юрисдикція державних судів. Загалом функціонування на українських землях третейських судів Литовсько-Руської держави створило умови для введення принципу поділу влади і подальшого активного залучення суспільства до участі в судовому процесі. 
 
Список використаних джерел:
1. Музиченко П. Суд і судочинство на українських землях XIV – XVI століть: [монографія] / Н. Долматова, С. Ковальова, П. Музиченко та ін.; [за ред. П. Музиченка]. – Одеса, 2000. – 207 с. 
2. Трофанчук Г.І. Історія держави і права України: [навч. посіб.] / Г.І. Трофанчук. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – 384 с.
3. Історико-теоретичні засади державотворення і правотворення в Україні: [збірник наукових праць] / за заг. ред. І.Л. Бородіна. – К., 2014. – 146 с.
4. Терлюк І.Я. Історія держави і права України: [навч. посіб.] / І.Я. Терлюк. – К.: Атіка, 2011. – 944 с.
5. Самохвалова В.П. Третейські суди в Україні / Ю.А. Михальський, В.П. Самохвалов, В.І.Рижий та ін.; [за ред. В.П. Самохвалова]. – К.: Ін-т громадянського суспільства: ІКЦ Леста, 2007. – 184 с.
6. Сухонос В.В. Історія виникнення третейських судів / В.В. Сухонос // Підприємництво, господарство і право. – 2011. – № 2. – С. 120-122.
7. Ковальова С. Третейські суди на українських землях Великого князівства Литовського / С. Ковальова // Держава і право: Зб. наук. праць. – 2010. – № 13. – С. 115-120. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція