... Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними (Цицерон) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.12.2015 - Секція №5
Вчинення злочину особою завжди тягне за собою відповідальність, а як наслідок – покарання, яке має бути призначене правильно для попередження вчинення нових злочинів. Важливість цього полягає в тому, що обов’язково повинен реалізовуватися принцип законності покарання.
Поняття злочину, як суспільно-небезпечного винного діяння, вчиненого суб`єктом злочину, розкрито у статті 11 Кримінального кодексу України.
Актуальним питанням сьогодення є поняття незакінченого злочину, його відмежування від закінченого і яка буде за нього кримінальна відповідальність.
Стаття 13 Кримінального кодексу України (далі – КК України) виокремлює два види розмежування злочину: закінчений і незакінчений. У цій же статті йдеться про те, що незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин, а закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. Основною відмінністю незакінченого злочину від закінченого є те, що незакінчений не має всіх обов`язкових ознак злочину, а закінчений має [1]. Регулювання відповідальності за незакінчений злочин закріплено за статтею 16 КК, а призначення покарання за нього – в статті 68 КК України. 
Існують цікаві випадки, коли злочин можна вважати закінченим, в той час, як фактично він є незакінченим. Мова йде про такі випадки як:
 посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України);
 посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК України);
 про посягання на територіальну цілісність і недоторканість України (ст. 110 КК України);
 посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України) [1].
При вивченні питання чи є незакінчений злочин злочином, багато вчених дійшли висновку, що з різних причин це все ж таки злочин. Адже, наміри здійснити його у особи вже існують і це може потягнути за собою настання суспільно небезпечних наслідків. Проблематика незакінченого злочину в сучасному аспекті розглядалась багатьма вченими, такими як: М.Д.Дякур, А.П. Козлов, В.І. Радченко, Ю.В. Александров, Ю.В. Гродецький, О.О. Дудоров. У кожного з них є своє власне бачення на цю тему, сформоване на великій кількості досліджень та опрацювань наукових праць попередників, яке вони виклали в підручниках та наукових роботах. 
Основним питанням залишається яке покарання повинна понести особа за незакінчений злочин? Треба взяти до уваги, що замах і готування (а це є видами незакінченого злочину) не наповнені усіма обов`язковими ознаками злочину, окрім спеціальних випадків, було б доречно якби і покарання було менше, ніж за закінчений злочин [2, c. 200-205].
У КК України законодавець встановив точні межі покарання за вчинення злочину. А якщо бути більш точним, то за вчинення готування до злочину строк або розмір покарання не може перевищувати половини максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, а за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання [1].
Для більшого розуміння вищесказаного буде доречним зазначити такі приклади: 
 дії особи, яка купує лом з наміром відкрити ним двері, щоб проникнути до чужої квартири і пограбувати її, повинні кваліфікуватися частиною 1 статті 14 КК, тому що це є готуванням до злочину, а саме підшукування знаряддя злочину;
 особа, яка планує пограбувати будинок, проникає до будинку і відразу після цього її затримують. У такому випадку, дії цієї особи повинні кваліфікуватися за частиною 3 статті 15 КК, тому що це є незакінченим замахом на злочин, а саме особа не встигла вчинити усі дії з причин, які не залежали від її волі.
Слід зазначити, що кримінальна відповідальність за незакінчений злочин є обов`язковою, бо є засобом відвернення злочину. Вона має передбачати таку міру покарання, яка змогла б відлякувати і змушувати зупинитися злодія або відмовитися від вчинення злочину.
Як висновок можна сказати, що вказані норми щодо кримінальної відповідальності та призначення покарання за незакінчений злочин є досить доцільними в контексті КК України. Але в той же час, наше законодавство не ідеальне і потребує змін на державному рівні.
 
Список використаних джерел:
1. Кримінальний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 вересня 2015 року: (офіц. текст). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2014. – 212 с.
2. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція