... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.12.2015 - Секція №4
Господарсько-процесуальні строки є запорукою забезпечення механізму здійснення господарського судочинства, оскільки, саме ці стоки упорядковують господарський процес, дисциплінують його учасників п процесі здійснення окремих процесуальних дій, підвищують ритмічність і оперативність господарського судочинства в цілому. Саме тому справедливе і виважене визначення і встановлення господарсько-процесуальних строків є вкрай важливим.
Попри значимість господарсько-процесуальних строків, сучасні дослідження проблем цього правового інституту, є недостатніми. Зокрема, додаткових досліджень потребують питання визначення меж встановлення судових господарсько-процесуальних строків. Окремі питання процесуальних строків розглядалися у працях О. Андрійчук, Ю. Білоусова, С. Заїки, П.Лупинскої, Г. Мацьків, М. Сороки та деяких інших вчених. Про те, більшість даних праць присвячені дослідженню процесуальних строків в цивільному і адміністративному процесах, що не розкриває повною мірою особливості меж визначення і встановлення господарсько-процесуальних строків.
У відповідності до положень статті 50 ГПК України, процесуальні дії вчиняються у строки, визначені даним нормативно-правовим актом. Натомість у тих випадках, коли процесуальні строки не встановлено, вони призначаються господарським судом.
Як встановлено у попередніх публікаціях автора судові строки встановлюються виключно господарським судом, за відсутності законних строків, шляхом реалізації дискреційних повноважень, в межах визначених процесуальним законом, носять процесуально-формалізований і каузальний характер.
Важливе значення в процесі встановлення «судових» господарсько-процесуальних строків відіграє наявність справедливих темпоральних обмежень щодо їх встановлення, які текстуально в законі можуть виражатись і виражаються цілим рядом словосполучень: до подання позову (ст. 43-1 ГПК України)); до початку розгляду справи по суті (ст.60 ГПК України)); до винесення (ухвали (п. 9 ч.1 ст.63 ГПК України)), (рішення у справі (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір»)); після вирішення господарського спору (ст. 40 ГПК України); та іншими. 
Обов’язкова наявність в законі обмежень реалізації дискреційних повноважень, в тому числі і щодо встановлення господарсько-процесуальних строків, неодноразово підкреслювалась в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) проти України. Європейський суд наголошує, що надання правової дискреції у вигляді необмежених повноважень несумісне з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження. Суд наголошує, що закон має чітко визначати межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети певного заходу, щоб забезпечити особі належний захист. Також ЄСПЛ наголошує , що у випадку відсутності достатньої чіткості – повинен спрацьовувати принцип верховенства права [1]. За незмінної позиції з цього приводу ЄСПЛ в іншій справі також наголошує, що закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права [2].
Таким чином, враховуючи реальну термінологічну залежність «судових» господарсько-процесуальних строків від фактичних обставин справи, суд при їх встановленні цілком виправдано наділений правом діяти на власний розсуд і виключно в темпоральних межах їх реалізації. 
Викладене підтверджує реальну необхідність доопрацювання низки норм господарського процесуального законодавства в частині визначення меж встановлення строків судом. Зокрема, ч.2 ст. 33 ГПК України варто викласти у новій редакції: «Докази подаються сторонами і іншими учасниками судового процесу у строки, визначені господарським судом до початку розгляду справи по суті. У виключних випадках, за наявності поважних причин пропуску строку, що підтверджуються відповідними доказами, суд може подовжити строк подання доказів в межах розгляду справ судом першої та апеляційної інстанцій». Такі зміни чітко визначать межі дискреційних повноважень господарського суду, в залежності від фактичних обставин справи, внесуть чіткість у порядок подання доказів у справі. 
З урахуванням викладеної позиції і рекомендацій ЄСПЛ доопрацювання вимагають і положення ст. 75 ГПК України, яку пропонується викласти у такій редакції: «Якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано до початку розгляду справи по суті, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами».
Удосконаленню підлягають і ряд інших положень господарсько-процесуального законодавства, що визначають судові строки, що є перспективою майбутніх досліджень автора.
 
Список використаних джерел:
1. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мессіна проти Італії (№ 2)» Комюніке Секретаря Суду від 28 вересня 2000 року / Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2000. – 00. – №4.
2. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круслена» від 24 квітня 1990 року / Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2001. – 00. – №4. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція