... Заможні ті, хто вміє обмежувати бажання своїми можливостями (Гібер) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.12.2015 - Секція №6
Нарешті в Україні зроблено перші кроки в напрямі модернізації прокуратури: прийнято новий закон про неї та розпочато процес відбору кадрів до відповідних органів на конкурсних засадах. Нажаль, цьому не передувало створення концепції державно-правового розвитку України та її реалізації спочатку в новій Конституції, а затим і в законодавстві про судову владу та прокуратуру. Але намагання зробити хоч щось реальне, замість демагогічних заяв про збереження прокуратури в межах національно-історичних традицій, вигадуючи їх та підлаштовуючи під власний інтерес, слід розцінювати, як прогресивний крок.
У пошуках сучасного вектору розвитку вітчизняної прокуратури, перш за все, слід усвідомити, що вона не повинна залишатись «вільним електроном» в системі державної влади. В новій Конституції прокуратура має знайти своє місце на одній із трьох існуючих її гілок. Є підстави стверджувати, що ні в законодавчій, ні у виконавчій владі прокуратура не зможе ефективно реалізувати свою природну місію – бути єдиним в державі органом обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення, тобто сприяння антикримінальному правосуддю. Вона здатна на це лише в системі судової влади, завданням якої є захист прав, свобод і законних інтересів людини, суспільства й держави від правопорушень шляхом здійснення правосуддя. 
Подібна практика відома багатьом країнам світу з розвинутою правовою системою та високим рівнем правової культури. Функціонування прокуратури у складі органів судової влади стало звичним для низки європейських країн, де основним чи єдиним її завданням визначене сприяння здійсненню правосуддя. Наприклад, за ст. 124 Конституції Іспанії завданням прокуратури є сприяння відправленню правосуддя з метою захисту законності, прав громадян і громадських інтересів; за Законом «Про прокуратуру» Литовської Республіки від 13 жовтня 1994 року прокуратура є державним органом, який сприяє судам у здійсненні правосуддя.
Чому б і Україні не піти таким шляхом? Лише в системі органів судової влади прокуратура зможе сконцентрувати свої зусилля на вирішенні свого головного завдання — професійно і політично незаангажовано сприяти здійсненню судового захисту прав і свобод людини і громадянина. Саме сприяти, не втручаючись у процес їх захисту, що є виключною прерогативою суду (ч. 1 ст. 55 Конституції України).
Вузька спеціалізація прокуратури, її участь лише в антикримінальному судочинстві випливає із специфіки матеріально-правової підстави такого судочинства. Такою підставою є факт вчинення кримінального правопорушення, розслідування якого вимагає дотримання специфічної досудової процедури, що потребує процесуального контролю за цим з боку прокуратури. В інших видах судочинства досудове розслідування не здійснюється, тож не існує потреби в процесуальному контролі за ним. 
Таким чином, є підстави вважати, що компетенція прокуратури не має виходити за межі забезпечення антикримінального правосуддя. Ці межі слід чітко визначити в актах законодавства. Особливо слід наголосити на недопустимості копіювання Україною досвіду деяких пострадянських країн, зокрема Російської Федерації, які законодавчо задекларувавши місце прокуратури в судовій владі, залишили за нею виконання функцій, що не мають нічого спільного із забезпеченням правосуддя, зокрема так званого загального нагляду та представництва. Виправдання такого підходу історичними традиціями та особливостями сучасного етапу національного соціально-політичного розвитку є сумнівним з точки зору наукової обґрунтованості. Радше, це є намаганням консервації застарілої моделі прокурорської діяльності. 
Другим аргументом на користь віднесення прокуратури до системи судової влади може слугувати те, що це дозволило б суттєво укріпити саму судову владу. Її ефективність та авторитет зростуть за умови професійного об'єднання корпусу суддів з прокурорським загалом в рамках єдиних фахових інституцій, таких як Національна ради правосуддя, Національна кваліфікаційно-дисциплінарна комісія суддів та прокурорів тощо. Вони зможуть впливати на формування кадрової і дисциплінарної політики у всій системі судової влади, включаючи прокуратуру, сприяти вільному взаємному переміщенню судово-прокурорських кадрів з органів прокуратури в суди і навпаки. Сприяло б зміцненню судової влади також запровадження європейської системи двохступеневої підготовки суддівсько-прокурорських кадрів, за якої базова юридична освіта набувається в університеті, а професійна підготовка здійснюється у відповідних спеціалізованих навчальних закладах, знову ж таки єдиних для суддівсько-прокурорського загалу, на кшталт Національної школи магістратури Франції чи Судової академії Чеської республіки. Нажаль, у цьому плані сучасні реформатори української прокуратури пішли не європейським, а азійсько-американським шляхом. Цікаво, чи задовольнить це євроструктури, відповідальні за євроінтеграцію України?
Єдина «судово-прокурорська влада» більш ефективно виконувала б конституційну функцію захисту прав і свобод людини і громадянина шляхом здійснення антикримінального правосуддя судом та належного його забезпечення засобами прокурорської діяльності. Отже, суттєвого зростання ефективності прокуратури та авторитету цієї державної інституції, на мій погляд, можна очікувати лише за умов її включення до судової гілки влади та переходу із засад поліфункціональності до монофункціональності. Практична реалізація зазначених вище пропозицій обумовить чітку уяву про вектор сучасного цивілізованого поступу вітчизняної прокуратури, яким є відповідність сучасним європейським стандартам прокурорської діяльності. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція