... Не помиляється тільки той, хто нічого не робить (В. І. Ленін) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.12.2015 - Секція №3
Охорона авторського права міжнародною рівні почала здійснюватися приблизно від середини в XIX ст. з урахуванням двосторонніх угод. Ці угоди, переважно між європейськими країнами, забезпечували визнання обидві сторони авторських прав, але вони були досить всеосяжними [1, c. 10].
Міжнародне співробітництво у сфері охорони та захисту авторського права було започатковане ще у середині XIX ст. на основі укладення двосторонніх договорів. 
Існує цілий ряд міжнародних договорів, що регулюють відносини в сфері інтелектуальної власності на міжнародному рівні. Однак, серед міжнародних стандартів щодо правової охорони інтелектуальної власності особливу роль відіграє Конвенція про охорону літературних і художніх творів як перший міжнародний договір про охорону авторського права, що був підписаний 9 вересня 1886 року у м. Берні. 
На 01.01.2010 р. учасниками конвенції є 164 країни, які утворюють Бернський Союз, що має свої адміністративні органи. 
Мета: забезпечити охорону прав авторів на їх літературні та художні твори настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо. 
Конвенція вираз «літературні та художні твори» розповсюдила на всі твори в галузі літератури, науки і мистецтв, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, визначила об’єкти охорони – не тільки оригінальні твори, а й похідні [1, c. 37].
Конвенцією визначено термін «випущені у світ твори». Це - твори, випущені за згодою їх авторів, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, що ці примірники випущені в обіг у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки, беручи до уваги характер твору. З іншого боку, не є випуском у світ представлення драматичного, музично-драматичного або кінематографічного твору, виконання музичного твору, повідомлення по дротах або передача в ефір літературних чи художніх творів, показ твору мистецтва і спорудження твору архітектури [2].
Слід зазначити, що первісна редакція Бернської конвенції була пристосована до потреб розвинених країн Європи. Коли ж її дія почала розповсюджуватися на інші регіони земної кулі, прийшло усвідомлення того, що нові країни, які ще тільки розвиваються, зіткнулись з необхідністю отримання більш легкого та широкого доступу до творів, що охороняються Бернською конвенцією, зокрема - в галузях техніки і освіти. Після декількох не зовсім вдалих спроб цю проблему було вирішено шляхом прийняття Додаткового розділу Паризького (1971) Акта Бернської конвенції для країн, що розвиваються, де встановлено особливий режим охорони двох передбачених Конвенцією прав у цих країнах - право перекладу та право відтворення, які здійснюються через механізм надання виключних і таких, що не передаються, обов'язкових ліцензій на використання відповідних творів у сфері систематичного навчання. Ці ліцензії повинні передбачати справедливу винагороду авторам чи володарям цього права, тобто ця винагорода повинна бути приблизно рівною звичайним гонорарам осіб, які вільно домовляються між собою. У національному законодавстві повинна передбачатися забезпеченість правильності перекладу та точність зазначення прізвища автора на всіх примірниках твору. Вивіз з країни зазначених перекладів чи відтворень творів, виготовлених на підставі даних пільг, за межі країни, та їх випуск у світ в інших країнах заборонено.
В основі Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів лежать такі принципи [3, c. 21-22]: 
1) принцип національного режиму, згідно з яким, творам, створеним в одній з країн – членів Бернського союзу, забезпечується така сама охорона в інших країнах-учасницях; 
Згідно зі ст. 5 Конвенції, щодо творів, яким надається охорона, автори користуються в країнах Союзу, крім країни походження твору, правами, які надаються нині або будуть надані в подальшому відповідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, особо наданими цією Конвенцією. Це ніщо інше, як принцип національного режиму. 
2) принцип незалежності охорони, згідно з яким твори отримують охорону незалежно від існування охорони чи терміну її дії у країні походження товару; 
За цією ж статтею, користування наданими Конвенцією правами та їх здійснення не залежить від існування охорони в країні походження твору. Дію даного положення можна проілюструвати на такому прикладі: відомий твір Б. Пастернака «Доктор Живаго» було вперше опубліковано у 1957 р. в Італії. Колишній СРСР не був членом Бернського союзу, а зазначений твір в СРСР не видавався аж до його розпаду, тому в СРСР права Пастернака не захищались. Проте даний твір, як виданий в одній з держав – членів Союзу, і досі знаходиться під захистом Конвенції.
3) принцип ретроактивної охорони, згідно з яким гарантується охорона творів, термін охорони яких не закінчився в будь-якій країні Бернського союзу. 
Ст. 18 Конвенції, де закріплено принцип ретроохорони: ця Конвенція застосовується до всіх творів, які на момент набуття нею чинності (або на момент нового приєднання) не стали загальним надбанням у країні походження у зв'язку із закінченням строку охорони. Вказаний принцип застосовується відповідно до положень спеціальних конвенцій, які укладені або будуть укладені з цією метою між країнами Союзу. За відсутності таких положень, відповідні країни визначають кожна для себе умови застосування цього принципу. Проте, як зазначено в частині 2 цієї статті, якщо внаслідок закінчення раніше наданого творові строку охорони він став уже суспільним надбанням у країні, в якій вимагається охорона, цей твір не буде знову взято під охорону в цій країні. Мабуть відповідно до цих положень (але без прямих посилань на них) в Законі України про приєднання України до Бернської конвенції від 31.05.1995 р. зазначено: доручити Міністерству закордонних справ України надіслати Генеральному директорові ВОІВ повідомлення про те, що дія зазначеної Конвенції не поширюється на твори, які на дату набуття чинності цієї Конвенції для України вже є на її території суспільним надбанням. До речі, це зроблено на кшталт відповідного російського (1994) застереження.
Охорона, передбачена цією Конвенцією, застосовується [2]:
а) до авторів, які є громадянами однієї з країн Союзу, щодо їх творів як випущених у світ, так і не випущених у світ;
б) до авторів, які не є громадянами однієї з країн Союзу, щодо їх творів, випущених у світ вперше в одній з цих країн або одночасно в країні, що не входить до Союзу, і в країні Союзу.
Слід мати на увазі, що автори, які не є громадянами однієї з країн Союзу, але мають своє звичайне місце проживання в одній із таких країн, прирівнюються для цілей цієї Конвенції до громадян цієї країни, а твір вважається випущеним у світ одночасно у кількох країнах, якщо він був випущений у двох або більше країнах протягом тридцяти дні після першого його випуску.
До речі, охорона застосовується, навіть якщо зазначені вище умови не виконані, у двох випадках, а саме:
 до авторів кінематографічних творів, виробник яких має свою штаб-квартиру або звичайне місце проживання в одній із країн Союзу;
 до авторів творів архітектури, споруджених у будь-якій країні Союзу, або інших художніх творів, що є частиною будівлі чи іншої споруди, розташованої в будь-якій країні Союзу;
Бернська конвенція встановлює такі норми охорони авторського права: 
 охорона поширюється на будь-які наукові, літературні, художні твори незалежно від способу чи форми їх вираження; 
 особистими немайновими правами авторів визнаються: право автора на твір та право на захист репутації автора; 
 майновими правами авторів проголошуються: право на відтворення твору, право на публічне виконання твору, право на сповіщення для загального відома про виконання твору, право на переробку твору тощо; 
 тривалість охорони авторського права становить термін життя автора та не менше, ніж 50 років після його смерті.
У кінці XIX ст. виникли 2 напрямки охорони авторських прав: згідно Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (система загального права) та згідно Міжамериканської конвенції про авторське право на літературні, наукові та художні твори (система цивільного права). 
 
Список використаних джерел:
1. Верба І.І. Основи інтелектуальної власності: навчальний посібник / І.І. Верба, В.О.Коваль; за ред. С.В. Чікін. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: НТУУ «КПІ», 2013. – 262 с.
2. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів // Міжнародний документ від 24.07.1971; Приєднання від 31.05.1995, підстава 189/95-вр [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv
3. Авторське право в міжнародно-правовому аспекті / Уклад. А.М.Євков.– Х.: 2010.– 126с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція