... Таємниця успіху у тому, щоб бути готовим скористатися зі слушної нагоди, коли вона настане (Б. Шоу) ...

Головне меню

Науково-практична Інтернет-конференція 10.12.2015 - Секція №1
Розкриття проблем національної самоідентифікації, формування колективної та історичної свідомості громадян України, роль і значення феномену українського національно-визвольного руху, є вкрай вагомими чинниками на шляху поступу суспільства до національної консолідації [1, с. 13]. 
Слід наголосити, що сучасні науковці розкриваючи вузлові питання ґенези, функціонування окремих течій національно-визвольного руху 20-50 – років XX століття, не опустили з поля зору і такої контроверсійної події як проголошення ОУН (б) відновлення Української держави 30 червня 1941 року у м. Львові. За винятком окремих праць, наукові розвідки О. Панченка [10], М. Маркевича [9], ґрунтовної оцінки юридичної природи Акта відновлення Української держави не має. Тому можна погодитися з думкою Д. Яневського, що «за 72 роки національна історична наука не спромоглася встановити факти, які реально відбулися 30 червня 1941 року у Львові» [13, с. 15]. 
На нашу думку використання міждисциплінарного методологічного інструментарію історії, юриспруденції, політології тощо, компаративістського підходу, дозволить максимально наблизитися до об’єктивної оцінки окресленої наукової проблеми. 
Акту відновлення Української державності присвятили свої наукові праці цілий ряд цивільних істориків: Т. Альберта, П. Гай-Нижник, І. Гаврилів, Я. Грицак, Я. Дашкевич, А.Кентій, В. Косик, С. Кульчицький, О. Ленартович, І. Патриляк, В. Трофимович [3]. Враховуючи важливість правової оцінки події, слід виокремити публікації істориків держави і права, зокрема П. Захарченка, П. Музиченка, І. Терлюка, Б. Тищика, В. Ухача [7].
Метою статті є історико-правовий аналіз сучасною вітчизняною історіографією змісту, характеру, значення Акту проголошення відновлення Української держави 30 червня 1941 року, проблеми його легітимності.
Діапазон і спектр оцінок подій 30 червня 1941 року в історіографії є досить широким: свідчення тяглості державницької ідеї (Я. Дашкевич) [5, с.32]; подія великої історичної ваги, логічне продовження державотворчих процесів в Україні (І. Андрусів, П. Кам’янський) [2, с. 56]; подія, що містила в собі елементи і відбиток молодечого авантюризму (Я. Грицак) [4]; надзвичайно відповідальний, відчайдушний крок (П. Захарченко, П. Музиченко) [6, с. 327]; символ боротьби за незалежність (І. Терлюк) [12].
Історіографічний дискурс заявленої наукової теми не може претендувати на повноту без з’ясування юридичної природи Акту 30 червня 1941 року. Є очевидним, що для об’єктивного розкриття цих питань важлива кооперація істориків та правників. Так, науковці, характеризуючи Акт 30 червня 1941 року вказують на відсутність одного авторитетного історичного документа. Дослідники виокремлюють три версії тексту документу, при цьому у двох з них йдеться про проголошення створення ОУН (б) Української держави, в іншій редакції про відновлення. Власне другий варіант і містить 3 пункт в якому йдеться про співдію з націонал-соціалістичною великою Німеччиною. На думку доктора права О. Панченка наявність трьох версій Акту від 30 червня 1941 року з точки зору правової науки та застосування в його тексті різних з правового боку категорій «створення» та «відновлення» певним чином применшує державно-правову вартість документа [10, с. 90]. Опираючись на висновки І. Рудницького (І. Кедрина) М. Маркевич критикує бандерівців за те, що ту чи іншу редакцію документу провід ОУН (б) використовував у своїх цілях залежно від ситуації [9]. Водночас авторитетні дослідники національно-визвольного Рузу І Патриляк, Я. Дашкевич наголошують, що вказівка на співпрацю з Великонімеччиною була лише «не зовсім вдалою дипломатичною фразеологією, яка не знайшла втілення в реальному житті...» [4, с. 76], «...пустими словами...» [5, с. 36].
Предметом наукового аналізу стало і питання легітимності Акта 30 червня 1941 року. Доктор права О. Панченко цілком слушно наголошує на наступних характерних особливостях Акту 30 червня: по-перше, «Акти української державності від 22 січня 1918 та 22 січня 1919 років, як власне, й Акт державної незалежності Карпатської України від 15 березня 1939 року, хоча й були прийняті та оприлюднені в екстремальних випадках у загальному і перманентному процесі українського державотворення, однак спиралися в основному на попередню державотворчу діяльність різною мірою легітимних центральних органів влади та ланок місцевого самоврядування... Правова ж основа для проголошення Акта 30 червня 1941 року виявилася на порядок нижчою від них» [10, с. 91]. По-друге, порівнюючи Акт з попередніми документами державного самовизначення України, слід наголосити, що в жодному з них не «було посилань до будь-яких чужих збройних сил, з якими українці ладні співпрацювати і «творити новий лад» [10, с. 92]. По-третє, посилаючись на І. Кедрина, О. Панченко акцентує увагу на тому, що в добу визвольних змагань 20-х років XX століття Україна все ж виступала з позиції суб’єкта («була тоді підметом...») міжнародної політики, а «Акт 30 червня був проголошений не тільки з позиції слабкості, але не мав ніяких познак, що репрезентував українського контрагента супроти контрагента німецького, бо такого не існувало в реальній дійсності, а існував хіба в надіях і комбінаціях авторів Акта» [10, с. 92]. По-четверте, Акт проголошення відновлення Української держави «підготовлений і оприлюднений конспіративно», лише бандерівською ОУН, і навіть без відома інших політичних сил – ініціаторів і засновників Українського національного комітету (далі – УНК). По-п’яте, опираючись на міркування проф. Л. Ребета, О. Панченко зазначає, що «декрет не був щасливою формою проголошення відновлення самостійності», оскільки носієм державної волі не є якась політична організація (чи її голова), а весь народ [10, с. 92]. Дослідниця М.Маркевич резюмує, що опираючись на норми державного права Акт відновлення Української держави від 30 червня 1941 року є «нелегітимним, бо схвалений в неналежний спосіб і неналежним органом (курсив авт. – В.У.). Фактично відбулася короткочасна узурпація державної влади бандерівським крилом ОУН» [9]. Відмінну позицію займає київський історик І.Патриляк, який зазначає, що в умовах війни організувати «більш легітимне» з юридичної точки зору проголошення незалежності було абсолютно нереально, бо альтернативою проголошення львівської декларації було лише пасивне спостереження за політикою окупаційного режиму,..., повна дискредитація та маргіналізація національно-визвольного руху...» [11, с. 84]. 
Цитуючи доктора права М. Прокопа (ветерана ОУН, члена Президії УГВР) О. Панченко погоджується з його тезами: по-перше, Акт 30 червня 1941 року, після проголошення незалежності Карпатської України, є «наступною історичною документацією намагань українського народу використати хоча б хвилево корисні умови для вияву своїх прагнень до незалежности» [10, с. 95]; по-друге, намаганням організувати українську владу на місцях всупереч волі німецьких окупаційних властей; по-третє, проголошення Актом відновлення української державності, стало свого родом дороговказом для українського самостійницького руху для продовження підпільно-повстанської боротьби [10, с. 36]. Думається, що така позиція цілком прийнятна і узгоджена як для прихильників, так і для критиків Акта 30 червня 1941 року.
Таким чином, проведений історіографічний аналіз «Акту відновлення Української держави» від 30 червня 1941 року, свідчить про значний науковий інтерес вітчизняних науковців до цієї події, а рівно ж і не менш гострі контроверсійні оцінки щодо його змісту, характеру, значення в контексті боротьби за національне визволення українського народу і його право на суверенну державу. В українській історіографії акцентується увага на тому. що проголошення Акта відновлення Української держави не було звичайною декларацією на голому місці, випадковістю [8, с. 97], стихійним та безвідповідальним кроком [10, с. 95], а логічним продовженням національно-визвольної боротьби, значення якого полягало у політико-правовому закріпленні прагнення українського народу до державної самостійності [1, с. 957].
 
Список використаних джерел:
1. Андрусяк Т. Українське Державне Правління / Т. Андрусяк // Довідник з історії України. – Т. 3. – К., 1999. – 1136 с.
2. Андрухів І.О. Суспільно-політичні та релігійні процеси на Станіславщині в кін. 30-х – 50 – х роках XX ст. Історико-політологічний аналіз / І.О. Андрухів, П.Є. Кам’янський. – Івано-Франківськ: Нова зоря, 2005. – 364 с.
3. Альберда Т. Акт відновлення української державності 30 червня 1941 року: спроба об’єктивної оцінки / Т. Альберта. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.google.com.ua/#hl=uk@output=search@sclient=psy-ab@q.5; Гай-Нижник П.П. Відновлення Української Держави Актом 30 червня 1941 р. / П. Гай-Нижник // Держава у теорії і практиці українського націоналізму. Матеріали VІ Всеукраїнської наукової конференції, Івано-Франківськ, 26-27 червня 2015 р. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2015. – С. 52-67; Гаврилів І. Акт 30 червня 1941 року – історичний етап відновлення української державності / І. Гаврилів // Вісник нац. ун-ту «Львівська політехніка» Держава та армія. – 2001. – № 431. – С. 76-83; Косик В. Німеччина і Акт 30 червня 1941 року / В. Косик // Національно-визвольна боротьба 20-50-х років XX ст. в Україні. – Київ-Львів, 1993. – С. 121-137.
4. Грицак Я. Нариси з історії України: формування української модерної нації / Я. Грицак. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://historu.franko.lviv.ua/PDF%20Final/Grycak.pdf.
5. Дашкевич Я. Відновлення української держави 1941 р.: проблеми дослідження. В кн.: Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 року. Зб. док. і мат-лів / [За заг. ред. Я.Дашкевича та В. Кука]. – Львів. – К.: «Піраміда», 2001. – 828 с.
6. Захарченко П.П. Історія держави і права України: Підручник / П.П. Захарченко. – К.: Атіка, 2005. – 368 с.
7. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. – 6-те вид., перероб. і допов. / П.П. Музиченко. – К.: Знання, 2007. – 471 с; Тищик Б.Й. Історія держави і права України: акад. курс: підручник / Б.Й. Тищик, І.Й. Бойко. – К.: Ін Юре, 2015. – 808 с; Ухач В.З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій) / В.З. Ухач. – Тернопіль: Вектор, 2011. – 378 с.
8. Марущенко О.В. Акт відновлення незалежності України 30 червня 1941 року в сучасній історіографії / О.В. Марущенко // Галичина – 2001. – Ч. 1. – С. 91-100.
9. Маркевич М.І. Юридична природа Акта Відновлення Української держави від 30 червня 1941 року. / М.І. Маркевич. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://univerua.rv.ua/VNS1-2013/Markevich.pdf.
10. Панченко О. «Декрет» Степана Бандери. Акт відновлення Української Держави 30 червня 1941 року та його місце в нашій історії / О. Панченко // Політика і час. – 2001. – № 7. – С. 86-95.
11. Патриляк І.К. Акт 30 червня 1941 р. В кн.: Організація українських націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / В.В. Дзьобак, І.І. Ільюшин, Г.В. Касьянов та ін. Відп. ред. С.В. Кульчицький Національна академія наук України; Інститут історії України. – Київ: Наукова думка, 2005. – 494 с.
12. Терлюк І.Я. Спроби ОУН відновлення Української державності / І.Я. Терлюк. Історія держави і права України. / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1018040645578/pravo/organizatsiya_ukrayinskih_natsionalistiv_oun_ politichna_organizatsiya_strukturi_ukrayinskogo_povstanskogo.
13. Яневський Д.Б. Проект «Україна». 30 червня 1941 р., акція Ярослава Стецька / Д.Б.Яневський; худож.-оформлювач О.Д. Кононученко. – Х.: Фоліо, 2013. – 283 с. {jcomments on}
 
 

-
English French German Polish Romanian Russian Ukrainian
2020
October
MoTuWeThFrSaSu
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Національний розвиток держави і права повинен ґрунтуватися, у першу чергу, на:
 
На Вашу думку чи забезпечують реалізацію принципу верховенства права законодавчі реформи 2019 року?
 

Наші видання

Збірник матеріалів конференції(17.05.2012 року)
Система Orphus
Повну відповідальність за зміст опублікованих тез доповідей несуть автори, рецензенти та структурні підрозділи вищих навчальних закладів та наукових установ, які рекомендували їх до друку.

Лічильники і логотипи

Актуальна Юриспруденція